Скрижалі. Сабо скочив з лавки і попрямував до роздягальні

Ще до того, як у відомстві Баннікова визначилися з головним тренером національної команди, в славнозвісному паризькому Луврі 12 грудня 1995 року відбулося жеребкування відбірного циклу чергового – 16-го чемпіонату світу.

Франція вдруге готувалася прийняти планетарний форум (уперше – 60 років тому) і стала третьою країною (після Мексики й Італії), яка отримала таке право.

Скрижалі. Ретроспектива матчів збірної України

Суперницями збірної України, що вперше брала участь у відборі до мундіалю, стали команди Німеччини, Португалії, Північної Ірландії, Албанії та Вірменії – всі вони були скеровані до 9-ї групи європейської зони змагань.

Заздалегідь була затверджена сітка ігрових днів, а також принципи кваліфікації – напряму до фінальної частини турніру від Старого Світу проходили переможці груп, а чотирьом найкращим другим командам з восьми належало відсіятись через раунд плей-оф.

Тобто, перед кожним учасником вимальовувалися конкретні перспективи, виходячи з їхньої сили, авторитету, амбіцій, якості гри, добору виконавців. Зрозуміло, що в нашій групі фаворитами без жодних застережень вважалися Німеччина і Португалія. Та чи значило це, що синьо-жовтим знову нічого не світить у боротьбі за перші два місця? Тим більше що офіційно завдання боротися за них озвучене не було…

Певне значення, часом доволі суттєве, при підсумковому розподілі місць мав і календар прийдешніх поєдинків. Недарма його узгодженню і затвердженню приділялася підвищена увага. Ось і в нашому випадку вже в середині січня 1996 року представники 9-ї групи зібралися у Франкфурті – у штаб-квартирі Німецького футбольного союзу. Україну на цій зустрічі представляли Банніков, Сабо та Михайло Ошемков, котрий був призначений технічним директором збірної.

Узгодження затягнулося. Декілька запропонованих варіантів відкидалися то однією стороною, то другою, то третьою. Особливо впиралися португальці. Їм неодмінно хотілося провести обидва матчі з Україною 1996 року, не відкладаючи з'ясування стосунків на наступний. А домашнім поєдинком з німцями завершити цикл.
Сабо за всім цим спостерігав-спостерігав, а потім махнув рукою і почав збиратися в дорогу – до Руйта, де на здавна облюбованій місцевій спортивній базі готувалося до сезону київське «Динамо». Свій від’їзд він пояснив тим, що запізнюється на контрольний матч біло-синіх зі «Штутгартом». Мовляв, клубні турботи ніхто не відміняв.

«Уже не вперше представники Португалії в таких ситуаціях ігнорують інтереси інших, ставлячи перемовини на межу зриву, – бідкався медіа-директор, а в майбутньому президент Німецького футбольного союзу Вольфганг Нірсбах. – Однак ми задоволені, що в підсумку все вдалося владнати».

«Німці знову обвели нас навколо пальця за столом переговорів, – в свою чергу виявляв незадоволення наставник португальців Антоніо Олівейра. – Але на футбольному полі все буде інакше».

«Досвід відбірних матчів ми вже маємо, – приєднався до дискусії Віктор Банніков. – Тепер багато що залежатиме не стільки від суперників, скільки від нас самих. Від нашої готовності до кожного конкретного поєдинку».

Думка Сабо залишилася при ньому.

У будь-якому випадку було відомо, що стартувати у кваліфікації збірній України належить 31 серпня у Белфасті зустріччю з командою Північної Ірландії. А в планах підготовки до неї значився лише один спаринг – на початку травня з Туреччиною в гостях. Негусто, якщо врахувати, що попереду було майже чотири місяці, ціле літо і ніякого розуміння щодо стану провідних виконавців.

Утім, що стосується динамовців, певна ясність у Сабо була. Ранньою весною команда не вражала, діяла натужно, втратила очки в прохідних матчах з «Кривбасом» і «Зорею». Наставник пояснював спад участю біло-синіх у Кубку Співдружності в Москві, де і сил було покладено чимало, і грати довелося на штучному полі. Плюс підвішений стан у зв’язку з нескасованою досі забороною на виступи в єврокубках.

Проте, коли цілком несподівано випала нагода на початку квітня провести товариський поєдинок з молдаванами в Кишиневі, динамівці знову превалювали в складі. Щоправда, тільки після перерви, та й то не з перших хвилин. А зі старту ставку було зроблено на представників «Чорноморця».

З різних причин Сабо не зміг скористатися послугами Леоненка, Калитвинцева, Максимова, Дмитруліна і Скрипника. Водночас дебютували в збірній Кардаш, Парфенов, Антюхін та Ващук.
Наставник молдаван Іон Карас не зміг задіяти голландського легіонера Клещенка та досвідченого захисника Погорєлова, котрий лише рік тому був на оглядинах у Києві. І взагалі Карас вирішив перевірити молодь. Саме він у пошуках спаринг-партнера для своїх підопічних і зробив пропозицію українцям.

«Матч із таким сильним супротивником – відмінна можливість проявити себе нашим молодим гравцям», – зазначив при цьому керманич молдаван.

Сабо відгукнувся. А вже прибувши до Кишинева, куди наша збірна вирушила через день після матчів 22-го туру чемпіонату України, зізнався, що гру суперника досконально не вивчав, але має про нього враження завдяки зустрічам сусідів з німцями в попередньому циклі. Молдавани тоді двічі поступилися (0:3 та 1:6).

Не виключено, що з огляду на ці враження Сабо очікував легкої перемоги своїх підопічних. Проте в першому таймі втілити в голи незаперечну перевагу українській команді не вдалося, незважаючи на низку небезпечних моментів. Але з початком другого Гусейнов потужним ударом по центру відкрив рахунок, а згодом після флангового проходу і прострілу Лужного подвоїв його.

Cправи почали налагоджуватися, і головний тренер вирішив поекспериментувати. На 67-й хвилині він провів відразу чотири заміни. Причому не за позиціями, а з тактичними перестановами. Дебютант Ващук став виконувати роль ліберо, Парфенов у свою чергу пішов на правий край оборони, а Михайленко зайняв місце опорника. І в грі нашої команди настав хаос.

Поки розбиралися, що до чого і кому як діяти, Тестиміцану гарматним пострілом метрів з 30-ти застав зненацька Суслова. А коли до кінця матчу залишалося менше десяти хвилин, 18-річний Попович, один з найталановитіших тієї пори молодих футболістів Молдови, замкнув флангову передачу Гайдамащука (2:2).

Сабо не витримав. Схопився з лави і нервово попрямував у бік роздягальні. Грою до кінця зустрічі керував Буряк. Він же віддувався перед журналістами на прес-конференції: «Підсумком поєдинку ми незадоволені. Команда, сформована з професіоналів, не має права втрачати таку перевагу. Але поки йде пошук оптимального складу».

При цьому Буряк не став приховувати, що його погляди з цього питання не завжди співпадають з думкою Сабо. Що стартовий склад у матчі з молдаванами мав більш переконливий вигляд, ніж той, який Сабо захотів побачити в другому таймі. Що підсилити збірну могли б й інші гравці «Чорноморця» – приміром, Сак і Гашкін.

Себто, Буряк дав зрозуміти, що теж має право на слово…

Матч №27
МОЛДОВА – УКРАЇНА – 2:2
09.04.1996. Кишинів. Республіканський стадіон. 5 градусів. Хмарно. 7 000 глядачів. Товариський матч.
Арбітр – В.Жук (Білорусь).
Україна: Суслов, Лужний (к) (Ващук, 67), Кардаш, Головко (Беженар, 67), Шматоваленко, Парфенов, Орбу, Жабченко (Михайленко, 67), Антюхін (Похлєбаєв, 67), Кривенцов, Гусейнов (Шевченко, 72).
Тренер – Й.Сабо.
Голи: 0:1 Гусейнов (49), 0:2 Гусейнов (66), 1:2 Тестиміцану (72), 2:2 Попович (84).
Попереджені: Куртіяну, Кулібаба.