Скрижалі. Від поразок врятували Сак і Фінкель

Минуло трохи більше тижня після того, як синьо-жовті у рідних стінах здолали білорусів (3:1), а підопічним Олега Базилевича 3 червня 1994 року несподівано випала нагода зіграти в Софії з міцною командою Болгарії. Болгари через три дні відлітали на чемпіонат світу в США, і зайва перевірка сил перед мундіалем була дуже доречною. Тим більше, що перед цим вони тричі задовольнялися нічиїми в матчах з не найавторитетнішими опонентами.

Не виграли підопічні Дімітара Пєнєва і цього разу (1:1). Хоча мали такий підбір виконавців, особливо в атаці, що інші позаздрили б. Стоїчков («Барселона»), Костадінов («Порту»), Лечков («Гамбург»), Балаков («Спортинг»), племінник головного тренера Любослав Пенєв («Валенсія») – усі вони у своїх клубах перебували на головних ролях. Але у збірній часто відбували номер.

Причиною такого прохолодного ставлення стало невиконання головою національної федерації Миховим обіцянки виплатити кожному з гравців за перемогу у відбірній групі по 70 тисяч доларів. У групі, до речі, болгари обійшли французів, які вважалися фаворитами, обігравши тих у заключному поєдинку в Парижі (2:1).

Міхова відправили у відставку, нове керівництво розрахувалося з футболістами та ще й накинуло по 100 тисяч за успішний виступ за океаном. Але при цьому вказало Пєнєву на необхідність покращити дисципліну в колективі та позбутися тих, хто каламутить воду. Одначе коучу не довелося застосовувати батіг – надто високі були стимули, щоб продовжувати валяти дурня. І в США болгари вистрілили, діставшись півфіналу і посівши четверте місце.

Але це станеться дещо пізніше. А поки Пенєв вирішив переконатися в тому, наскільки гравці прислухалися до попереджень. І запросив у гості збірну України. При цьому не зміг задіяти травмованого племінника і дав відпочити Костадінову та головному воротареві Михайлову. Інші були в строю, і у грі взяли участь аж 20 футболістів. Сторони наперед домовилися не обмежувати себе у кількості замін.

  
Дивно, що Базилевич, попри декларації про необхідність перевірити якнайбільше кандидатів, скористався лише двома рокіровками. У поїздку вирушило 17 виконавців – переважно ті, хто грав у попередньому спарингу. П'ятеро з них представляли київське «Динамо», четверо – «Дніпро».

Враховуючи схильність противника до атакуючого, агресивного футболу, ставку було зроблено на надійні дії в обороні. І, треба сказати, українська команда в цьому досягла успіху, дозволивши господарям лише одного разу вразити ворота Тяпушкіна. Та й то, внаслідок нещасного випадку. Беженар послизнувся на рівному місці, втратив м'яч, і Сіраков на 18-й хвилині скористався подарунком.

Загалом гра пройшла за явної переваги болгар. Але й наші моментами огризалися. І невдовзі після перерви Сак потужним ударом застав зненацька резервного голкіпера команди господарів Ніколова. Надалі шанси змінити рахунок були в обох суперників (у синьо-жовтих – у Шкапенка та Скаченка), але той так і залишився нічийним.

  
Попереду було довге літо та тяжке очікування старту у кваліфікації Євро-1996. Як раптом ближче до кінця серпня, а точніше 24-го числа, у день матчу-відповіді київського «Динамо» з датським «Сількеборгом» у попередньому раунді Ліги чемпіонів, пролунала звістка про те, що українцям кидає виклик збірна Об'єднаних Арабських Еміратів.

Власне, Емірати запрошували підопічних Базилевича до Дубаї ще навесні. Навіть було призначено дату можливої зустрічі – 1 травня. Але, як виявилось, паралельно вели переговори з німцями. І в останній момент віддали перевагу бундестім.

Нашим ігрову паузу, що тоді виникла в календарі, вдалося заповнити товариським поєдинком національної та олімпійської збірних у Кривому Розі, який завершився перемогою старших (2:1). Постарався Микола Павлов, який після турне збірної США знову приступив до обов'язків помічника Базилевича. Він знайшов спонсорів, які сплатили всі витрати на організацію поєдинку і навіть пообіцяли призові переможцям.

Але почуття обов'язку, очевидно, засіло в головах у арабів, яких тренував відомий польський фахівець Антонін Пехничек (він свого часу змінив біля керма збірної Еміратів Валерія Лобановського, який перебрався до Кувейту). От вони, перебуваючи на зборі в Німеччині, де готувалися до участі в Азіатських іграх, і вирішили повернути борг, власним коштом запросивши синьо-жовтих на спаринг.

Запрошення було привабливим. Але водночас несподіваним та безглуздим з погляду інтересів збірної України. Адже зіграти араби запропонували 26 серпня, а у підопічних Базилевича напередодні, 25-го, був запланований виліт на 10-денний тренувальний збір до Болгарії перед зустріччю з Литвою, яка відбудеться невдовзі (7 вересня) у рамках дебютної для нас кваліфікації європейської першості.

Відмовити не наважилися і вирішили поєднати корисне із приємним. До столиці Баварії відправили збірну, складену в основному з гравців «Динамо» (10 осіб), яке лише напередодні, вигравши у «Сількеборга» (3:1), вперше пробилося до групового турніру Ліги чемпіонів, і розбавлену шістьма представниками інших клубів (три з «Дніпра», два з «Чорноморця» та один із «Шахтаря»).

А курс на Болгарію того ж дня разом із Павловим (Базилевич віддав перевагу Німеччині) взяла інша збірна. До неї увійшли 18 футболістів із семи вітчизняних клубів. Причому вісім із них, незважаючи на проведену раніше поглиблену селекцію, були новачками. У тому числі одесит Суслов, дніпрянин Скрипник, львів'янин Євтушок, донеччанин Петров, вінничанин Нагорняк. Назрівав грандіозний скандал.

Тим більше, що Базилевич знову відмовився від легіонерів, заявивши, що на сьогоднішній день його влаштовує стан готовності лише двох із них – Литовченка та Протасова. Але Литовченко знову виявився травмованим, а Протасова викликати на збір із далекої Японії, де він виступав за клуб «Гамба Осака», було невигідно. Хоч сам форвард підтвердив, що до матчу із литовцями він готовий прибути до Києва.

Тим часом поєдинок з Еміратами, що відбувся у невеликому містечку Грассау, що неподалік Мюнхена, завершився внічию (1:1). Підопічні Пехнічека діяли різко, жорстко, застосовуючи швидкісні прориви та несподівані удари. І під завісу першого тайму вийшли вперед. Синьо-жовтим відігратися вдалося під завісу другого – Михайленко відчайдушно і потужно пробив зі штрафного, а дебютант Фінкель вправно зіграв на добиванні.

Склади команд у цьому матчі (як і в деяких інших, зокрема – проведених за океаном, а згодом – у Кореї), авторство голів, прізвища арбітрів довелося відновлювати із зарубіжних джерел. Наша федерація тоді прохолодно, якщо не зневажливо, ставилася до подібної інформації.

БОЛГАРІЯ – УКРАЇНА – 1:1
03.06.1994. Софія. Стадіон «Васил Левськи». 36 градусів. 15 тисяч глядачів. Товариський матч.
Арбітр – А. Порумбою (Румунія).
Україна: Тяпушкін, Лужний (к), Беженар, Дірявка, Попов (Сак, 46), Ковалець (Максимов, 80), Шматоваленко, Михайленко, Шкапенко, Леоненко, Скаченко.
Тренер – О.Базилевич.
Голи: 1:0 Сіраков (18), 1:1 Сак (55).
Попередження: Іванов – Михайленко.

ОАЕ – УКРАЇНА – 1:1
26.08.1994. Грассау (Німеччина). Муніципальний стадіон. 1000 глядачів. Товариський матч.
Арбітр – Х. Альбрехт (Німеччина).
Україна: Воробйов, Телесненко, Беженар (к), Леженцев, Хомін, Коновалов, Попов, Сак (Михайленко, 46), Ковалець, Шкапенко (Скаченко, 80), Фінкель.
Тренер – О.Базилевич.
Голи: 1:0 Бахіт Саад (45), 1:1 Фінкель (90).