Скрижалі. Прорубали вікно до Америки

За взаємною домовленістю збірні України та Угорщини того ж 1992 року мали зустрітися ще раз – тепер на полі суперника. І менше ніж через чотири місяці, 26 серпня, така зустріч відбулася. Але перш ніж вирушити в розташовану лише за 67 кілометрів від кордону Ньїредьхазу, українським футболістам випала нагода відкрити для себе Америку.

Із запрошенням поквапилися активісти місцевої діаспори. Вони ж, звернувшись до канцелярії президента США Джорджа Буша-старшого, сприяли прискореній процедурі оформлення віз.

Назустріч статуї Свободи наша команда вирушила за кілька днів після закінчення першого чемпіонату незалежної України. Тоді вже стало остаточно зрозуміло, що Валерій Лобановський збірну найближчим часом не очолить. Йому запропонували продовжити контракт в Еміратах на покращених умовах (ЗМІ повідомляли про зарплату в 24 тисячі доларів на місяць), і наш найтитулованіший тренер цю пропозицію прийняв.

За справу знову довелося братися Віктору Прокопенку. Дивно, але перспектива побачити власними очима хмарочоси і зіграти з господарями майбутнього чемпіонату світу спокусила далеко не всіх, з ким Прокопенко мав намір відвідати Піскатавей – 50-тисячне містечко у штаті Нью-Джерсі, відоме одним із найстаріших і найпрестижніших вузів США університетом Ратгерс. Деякі вже передчували відпустку, в інших викликала сумніви відсутність будь-яких матеріальних стимулів.

Довелося ліпити склад із того, що було. Так, у збірній з'явилися запорізький торпедівець Бондаренко, тернополянин Покидько, прикарпатець Ватаманюк. У підсумку на поле вийшли вісім дебютантів із восьми клубів. При цьому – жодного представника «Дніпра», лише двоє (Ковалець і Мороз) із розкритикованого всіма київського «Динамо», що примудрилося втратити титул першого чемпіона країни.

Якщо для нашої команди це був лише другий матч в історії, то збірна США до 27 червня, коли власне і відбулася зустріч, лише цього року провела 14 поєдинків. Її наставник, відомий югославський пілігрим Бора Милутинович напередодні домашнього мундіалю шукав буквально будь-яку нагоду для спарингів.

Місцевий соккер тоді переживав не найкращі за часи – перша професійна ліга (NASL) наказала довго жити, а команди, які виступали у регіональних змаганнях, були відверто слабкими. Ось Милутинович і запропонував національній асоціації зібрати всіх провідних футболістів під його крилом. Вийшов своєрідний клуб під прапором збірної. І, треба сказати, клуб досить міцний. Принаймні перемоги над Ірландією (3:1) та Португалією (1:0), нічия з Італією (1:1) про щось говорили.

Домінували американці і у матчі зі збірною України. Ще в першому таймі чудові можливості відкрити рахунок втратили Віналда, Куїнн і Барнс. Але чудово діяв у воротах дебютант із «Металіста» Помазун, добре працювали захисники, а в деяких епізодах господарям просто не щастило.

У перерві Віктор Прокопенко, щоб зміцнити тили, замінив нападаючого Гудименка на ще одного гравця оборони – Драгунова. Але це не принесло належного ефекту. Янкі продовжували насідати, і гол, здавалося, назрівав. Аж раптом, захопившись, проморгали небезпечний випад Щербакова.

Застереженням для них це не стало, і під завісу зустрічі той таки Щербаков, пройшовши з півполя, опинився віч-на-віч з голкіпером господарів Меолою. Залишалося тільки точно пробити, але з цим завданням донеччанин не впорався. Так в цілому в поєдинку, який невдало складався для нас, була втрачена перемога (0:0).



«Так, сьогодні хлопці виглядали не найкращим чином, – погодився Прокопенко. – Однак на відміну від дебютного матчу в Ужгороді результатом ми можемо бути задоволені. У команди є потенціал, і я певен – вже найближчим часом збірна України демонструватиме гідний рівень».

Але поки що цей час не настав, і в Ньїредьхазі 26 серпня синьо-жовті вдруге програли угорцям (1:2). Прокопенку знову не вдалося залучити до збірної легіонерів. Більше того, підкоряти зарубіжжя вирушили Щербаков (Спортинг), Третьяк (Бейтар) і Шелепницький (Трабзонспор), які проігнорували виклик. Натомість прийняли запрошення вчорашні росіяни Леоненко та Анненков, а також абхазець Цвейба, які представляли київське «Динамо».

Леоненко і став однією з найпомітніших постатей на полі. Вже на 5-й хвилині він ледь не влучив у ворота Петрі, обігравши кількох суперників і завдавши потужного удару – м'яч розминувся зі штангою. Форвард і надалі легко уникав опікунів, часом наче глузував з них, що викликало у тих відповідну реакцію. Не в силах зупинити його дозволеними прийомами, угорці почали застосовувати заборонені, іноді відверто провокуючи динамівця.

Румунський арбітр Штренг з історичним ім'ям Октавіан Аугуст, для якого цей матч був одним із останніх у кар'єрі (підтискував вік – 45 років), дивився на все це крізь пальці. І, зрештою, стався самосуд. Надь вкотре відібрав у Леоненка м'яч із порушенням правил, суддівський свисток промовчав, і новоспечений українець відповів кривдникові навмисним ударом по ногах.

Тут уже Штренг продемонстрував принциповість, і на 57-й хвилині наша збірна залишилася в меншості. На той час підопічні Прокопенка вели в рахунку – ще в першому таймі Гудименко прицільним пострілом з лінії карного майданчика вклав снаряд у ціль. Та й взагалі синьо-жовті виглядали непогано як до перерви, так і одразу після неї. Команді вдавалися осмислені комбінації, футболісти швидко рухалися, відчувався їхній емоційний заряд.



Якоїсь миті завелися й угорці, які спочатку діяли вальяжно, навіть недбало, ніби заздалегідь увірувавши у свою перевагу, пам'ятаючи про нещодавню впевнену перемогу в Ужгороді. Навіть бити пенальті, призначений вже на 12-й хвилині, Фішер вийшов надто розхлябано, і Помазуна, який знову провів відмінний поєдинок, не переграв.

Як би там не було, поступово господарі, у складі яких порівняно з ужгородським матчем Емерік Єней випустив шістьох нових виконавців, засукали рукави, і пішла відкрита, обоюдогостра гра. Поки не вилучили Леоненка. Тут ініціатива повністю перейшла до угорців, але шальки терезів вони схилили на свій бік лише під завісу зустрічі.

Спочатку наші захисники у власному карному майданчику упустили Ковача, а потім 30-річний Надь майстерно виконав штрафний, обвівши ударом стінку і закрутивши м'яч у ближній верхній кут. Ішла четверта компенсована хвилина. Як зазначив на прес-конференції Віктор Прокопенко, у нього склалося враження, що до переможного голу господарів арбітр просто не збирався закінчувати гру.

США – УКРАЇНА – 0:0
27.06.1992. Піскатавей (Нью-Джерсі). Стадіон університету Ратгерс. 11816 глядачів. Товариський матч.
Арбітр – М.Колфілд (Ірландія).
Україна: Помазун, Бондаренко, Ю.Нікіфоров, Покидько, Третяк (к), Ковалець (Ребров, 76), Цимбалар, Гудименко (Драгунов, 46), Гецко, Ю.Мороз (Ватаманюк, 81), Щербаков.
Тренер – В.Прокопенко.

УГОРЩИНА – УКРАЇНА – 2:1
26.08.1992. Ньїредьхаза. Міський стадіон. Сонячно. 35 градусів. 10 тисяч глядачів. Товариський матч.
Арбітр – О.А.Штренг (Румунія).
Україна: Помазун, Юдін, Драгунов (к), Шматоваленко (Сак, 88), Цвейба, Дудник (Ю.Нікіфоров, 60), Анненков, Цимбалар (Кандауров, 63), Гудименко (Бондаренко, 60), Леоненко, Призетко (С.Гусєв, 67).
Тренер – В.Прокопенко.
Голи: 0:1 Гудименко (35), 1:1 Ковач (80), 2:1 Надь (90+3).
На 12-й хвилині Фішер не реалізував пенальті (воротар).
Попередження: Чех, Шаллої – Гудименко, Юдін.
На 57-й хвилині вилучений Леоненко (удар суперника по ногах).