Скрижалі. Мінус Кутєпов, плюс Гусін

Похапцем збірній України довелося готуватися і до чергового товариського матчу (про офіційні мова поки не йшла). Лише 20 червня 1993 року відбулися поєдинки заключного туру другого чемпіонату країни, а вже наступного дня кандидати у головну команду пакували поклажу для візиту до Хорватії.

Про спаринг обидві сторони почали домовлятися заздалегідь, але остаточно питання про його проведення було затварджено в останній момент.

Олег Базилевич не став тасувати склад, віддавши перевагу тим виконавцям, з можливостями яких уже встиг познайомитись у двох попередніх поєдинках. Ставку знову було зроблено на представників «Дніпра» (сім чоловік), хоча дніпряни і поступилися на фініші сезону першим рядком у турнірній таблиці національної першості динамівцям.

Утім, і кияни цього разу увагою тренерського штабу обділені не були, делегувавши до збірної п'ятьох гравців (Ковтун, Грицина, Ковалець, Топчієв і Шкапенко). Міг бути і шостий, проте Віктор Леоненко травмувався і до Загреба вирушити не зміг. Як і голкіпер тернопільської «Ниви» Тяпушкін. А ось відсутність воротаря «Металіста» Помазуна викликала здивування. З клубу повідомили, що… футболіст пішов у відпустку.

У терміновому порядку на допомогу Ковтуну, який у залишався основним вартовим воріт, Базилевичу довелося залучити львів'янина Стронцицького. Потім, після повернення додому, поразки від «картатих» у Загребі (1:3), а потім ще й у спарингу з «Хайдуком» зі Спліту (0:2), наставник пояснить, зокрема, і слабкою грою воротарів. При цьому чомусь наполегливо ігноруючи першого номера «Динамо» Кутєпова, визнаного, до речі, найкращим голкіпером сезону.

Вкотре проігнорував Базилевич і легіонерів. Хоча зізнався, що із задоволенням запросив би під прапор збірної Геращенка (Ротор), Шелепницького (Трабзонспор), Никифорова (Спартак) і Саленка (Логроньєс). Але поки що, мовляв, не час: «Поточний період моєї роботи присвячений вивченню внутрішніх можливостей українського футболу. Щоб знати, що відбуватиметься завтра, треба сьогодні розібратися у власному господарстві».

Поки розбиралися, остаточний вибір не на користь України зробили Никифоров та Саленко. На відміну від тих самих хорватів. Там, наприклад, Бобан і Ярні, які багато років відіграли за збірну Югославії, за першої ж нагоди віддали перевагу виступам за національну команду своєї країни, яка теж зовсім недавно отримала незалежність.

Бобан («Мілан»), Ярні («Барі»), Бокшич («Марсель»), Шукер («Севілья»), Вулич («Нант») та інші хорватські легіонери відгукнулися і на запрошення свого наставника Влатка Марковича взяти участь у спарингу з українцями. Винятком став лише Роберт Просинечки з мадридського «Реалу», який попросив дати йому можливість у складі клубу підготуватися до фіналу Кубку Короля.

Для Хорватії, що, як і Україна, набула членства у ФІФА у 1992 році (а в Європейському футбольному союзі навіть роком пізніше), і рухалася до визнання свого статусу в міжнародних інстанціях практично паралельно з нами, матч із підопічні Базилевича був лише п'ятим у літопису . Про справжню силу картатих незабаром усі дізнаються, хоча за іменами в ній вже можна було не сумніватися. У чому в жовтні переконалися неслабкі мексиканці, які поступилися у Загребі (0:3).

Переконалася і наша команда, яка цього разу добиралася до хорватської столиці транзитом через Львів. У турне вирушили 17 футболістів. Динамівсько-дніпровську компанію, крім Стронцицького, розбавили донеччанин Попов та одесити Сак з Гусєвим. В останній момент до складу делегації був включений 20-річний форвард «Карпат» Андрій Гусін.



Гусін на 57-й хвилині став автором єдиного гола у ворота Ладича. У майбутньому опорний півзахисник київського «Динамо», Андрій грамотно відгукнувся на подачу Коноваловим кутового. На той момент синьо-жовті вже поступалися господарям. На початку поєдинку Шукер, майстерно впіймавши м'яч у повітрі і прицільно пробивши у верхній кут, віддячив за передачу Ярні. А одразу по перерві прорив лівим флангом результативно завершив Аджич.

Матч пройшов за незаперечної переваги хорватів, які господарювали на всіх ділянках поля – особливо в середній лінії та на флангах. За потреби вони напевно довели б рахунок до непристойного, але зрештою обмежилися ще одним голом (Бичанич замкнув черговий прохід Ярні). За три дні, 29 червня, збірна України поступилася і «Хайдуку» (тут зіграли і ті, хто не виходив на поле в першому матчі).

«Це були дуже корисні зустрічі, які дали змогу підбити підсумки першого етапу становлення нашої збірної, – зазначив тим не менш Олег Базилевич. – Вони підтвердили, що ми прямуємо правильною дорогою, що недаремно прожили ці півроку. Нам вдалося визначити групу перспективних футболістів, на яких можна розраховувати найближчим часом. Розраховувати вже з огляду на результат».

Що ж, залишалося повірити досвідченому наставнику та чекати. А поки що в українському футболі розгорілися події, які аж ніяк не свідчили про його райдужний стан. Спочатку розкрилися виразки в київському «Динамо», яке виявилося чи не на межі банкрутства. Тільки вчасно проведена реорганізація дозволила клубу знову зітхнути на повні груди.

А невдовзі були виявлені організаційні прорахунки у роботі федерації. Не вдаючись у деталі, зауважимо, що нижню частину турнірної таблиці чемпіонату країни, що завершився нещодавно, потрібно було перекроїти – аби усунути несправедливість і дотриматися регламенту. Віктор Банніков на це не пішов. Більше того, спочатку приховав факт підробки, а коли підробка вилізла назовні, оголосив курс на переведення українського футболу на професійні рейки.

Для цього в надрах ФФУ дозрів план зі збільшення кількості команд вищої ліги з 16 до 18-ти. Тут Базилевич, який, навпаки, ратував за скорочення еліти, за зменшення кількості прохідних матчів, що нічого не значили, не стримався: «Прийнято волюнтаристське рішення, яке виглядає як відкрите проголошення війни непрофесіоналів професіоналам. Який вихід? Доручити проведення змагань професіоналам, оскільки дилетанти не в змозі керувати футболом такої країни».

Усі завмерли: Базилевич проти Баннікова, хто кого? На боці останнього був його заступник Котельников, на боці Базилевича – наставники низки клубів, які були готові навіть оголосити бойкот керівництву федерації і відмовлялися розпочинати сезон на нових умовах.

Але пара емоцій поступово вивітрилася, Банніков запросив опонентів на розмову, після якої, як він сам зізнавався, кількість бажаючих страйкувати різко зменшилася. А потім і зовсім наблизилася до нуля. Новий чемпіонат стартував 8 серпня. А за кілька днів віце-президент ФФУ Євген Котельников повідомив про те, що незабаром на національну збірну України чекає турне до Північної Америки.

ХОРВАТІЯ – УКРАЇНА – 3:1
26.06.1993. Загреб. Стадіон «Максимір». 30 тисяч глядачів. Товариський матч.
Україна: Ковтун, Попов, Беженар (к), Дірявка, Михайленко (Топчієв, 81), Полунін, Похлебаєв, Грицина (Гусін, 46), Шкапенко, С. Гусєв (Ковалець, 46), Коновалов.
Тренер – О.Базилевич.
Голи: 1:0 Шукер (13), 2:0 Аджич (47), 1:2 Гусін (57), 3:1 Бичанич (81).
Попередження: Шукер, Аджич – Дірявка, Беженар.