Скрижалі. Зашморг від Удовича

У восьми матчах кваліфікації, які збірна України провела напередодні жовтневого 1995 року візиту до Любляни, вона забила лише вісім голів. Така собі результативність, особливо, якщо врахувати, що шість м'ячів прийшлися на переможні зустрічі з Естонією (3:0) та Литвою (3:1).

Шість м'ячів відвантажили в двох іграх з Естонією й словенці, а в цілому мали в активі дев'ять результативних ударів. Себто, у черговому, передостанньому турі відбірного циклу в 4-й групі зустрічалися суперники, які не вирізнялися надто вишуканими діями в атаці.

Але треба ж – подарували вболільникам трилер, який тримав їх у напрузі до останніх секунд, і настріляли на двох відразу п'ять голів.

У порівнянні з попереднім матчем у Вільнюсі Анатолій Коньков зробив у стартовому складі лише одну зміну, та й то вимушену. Замість Горілого, котрий пропускав зустріч через два попередження, на поле вийшов Шматоваленко.

Усього для підготовки до поєдинку на «Бежиграді» були запрошені 20 футболістів, уперше – півзахисник «Дніпра» Шаран. Через травми не були задіяні Максимов і Леоненко.

Могла наша команда недорахуватися і ще одного виконавця – Гусіна. А справа в тому, що в матчі 13-го туру першості країни в Тернополі, який відбувся напередодні збору, форвард «Борисфена» (це згодом у «Динамо» за Лобановського він опанує роль опорного півзахисника) був нещадно битий гравцями місцевої «Ниви».

Грегуль, Біскуп і компанія за потурання донецького арбітра Зв'ягінцева, до слова – колишнього партнера Конькова по «Шахтарю» і «Динамо», не залишили на Гусіні живого місця.

Повернувшись до Києва, Андрій кілька днів приходив до тями, заліковуючи забої, садни та інші болячки – добре, що обійшлося без серйозних пошкоджень. А до Пущі-Водиці, де цього разу влаштувалася збірна, прибув тільки перед самісіньким вильотом до словенської столиці.

Виліт був призначений на понеділок 9 жовтня. А тур національного чемпіонату відбувся 5-го. Отже, у Конькова було кілька днів для повноцінної тренувальної роботи.

Останнє тренування, найбільш інтенсивне й насичене, пройшло на газоні Республіканського стадіону. Після нього головний тренер чотирьох гравців відчепив – заявковий лист у ті часи включав у себе 16 прізвищ, а везти за рахунок громадської організації туристів, як він висловився, не було резону. Зайвими виявилися Шаран, Попов, Похлєбаєв та Антюхін.

Серйозною проблемою для тренерського штабу стала відсутність інформації про суперника. Точніше, про те, як Словенія грає на власному полі.

«Нам вдалося здобути відеозапис виїзного поєдинку словенців в Італії, але переглянути хоча б одну їхню домашню гру не вийшло, – бідкався Коньков. – Отже, доведеться виходити на поле наосліп. Хоча знаємо, що суперник полюбляє діяти жорстко, в силовій манері. Результат, гадаю, залежатиме від того, наскільки нам вистачить характеру і кмітливості».

Іншою не менш значною проблемою став психологічний стан динамівців Києва, через наклеп іспанського арбітра Лопеса Ньєто позбавлених путівки у груповий етап Ліги чемпіонів. Знадобиться значний час, аби УЄФА детально розглянув скандальну справу і повністю реабілітував український клуб…

Поки ж Конькову залишалося лише констатувати: «Самі розумієте, з таким настроєм гори не зрушиш».

Але гори зрушувати не потрібно було й господарям. Як і Україна, Словенія втратила шанси на продовження боротьби за перепустку на Євро-1996. Залишалося боротися за власне ім'я і репутацію. Як це було в її стартовому поєдинку з Італією (1:1).

До останнього моменту підопічні Зденко Верденика не дозволяли апеннінцям видихнути спокійно і в гостьовій зустрічі (0:1), причому гол, як стверджували очевидці, сивіючий Раванеллі забив з офсайду.

Незважаючи на невисоку результативність, тон у грі словенців задавали футболісти групи атаки – Флорянчич із італійського «Кремонезе», Захович із португальської «Віторії» Гімарайнш та Удович із бельгійського «Беверена». Саме останній врешті, коли грати залишалося всього нічого, й затягне зашморг на сподіваннях збірної України бодай на нічию в Любляні – 3:2.

А почалося все з вилучення Жабченка на 18-й хвилині. Одесит, котрий повернувся до «Чорноморця» після невдалої спроби заграти в першості Ізраїлю (до речі, вперше за останні вісім матчів у складі збірної України не виявилося жодного легіонера), в середині поля без будь-яких причин в’їхав у ноги Заховичу, що тільки но розпочинав своє сходження до визнання. І арбітр Хамер з Люксембургу відразу вказав йому на вихід.

Як не дивно, але швидке вилучення аніскільки не позначилося на грі нашої команди, яка діяла з бажанням, без тремтіння в колінах і доволі організовано. Непогано борознив лівий фланг Орбу, в середині поля вирізнявся Калитвинцев, а на передовій – Гусін, якому, втім, було відведено лише тайм.

Та ще до перерви наш форвард двічі мав шанси відкрити рахунок, коли замикав флангові простріли Жабченка і Лужного. А потім своє слово сказав Калитвинцев. Спершу він асистував Скрипнику, на потужний удар якого метрів з 18-ти не зреагував голкіпер господарів Зупан.

А згодом вивіреним пасом вивів на ударну позицію Гусейнова. Колишній луганець технічно обіграв Галича і спрямував м'яч упритул із штангою. Це був п'ятий гол Гусейнова за збірну, і він очолив список бомбардирів синьо-жовтих.

У другому таймі характер гри помітно змінився. Словенці схаменулися, заходилися виправляти становище і були винагороджені. Свою роль зіграла заміна. Щоб залатати проріху на правому фланзі, викликану вилученням Жабченка, Коньков випустив на поле Нагорняка, котрий повернувся з Москви до «Дніпра». Та колишній спартаківець з покладеними на нього обов'язками не впорався і помічником Лужному не став.

Той розривався на шматки, не встигав, помилявся, а словенці, як здалося, навмисне, безперервно скеровували вектор своїх атак саме в зону Лужного. В одному з епізодів наш капітан не впорався з втечею Флорянчича, й Удович один гол відіграв. В іншому – проґавив Заховича. А на третій доданій хвилині сталася розв’язка.

Футболісти нашої команди згодом стверджували, що Удович забив вирішальний, переможний для словенців гол, з положення поза грою. Точніше, в офсайді перебував його партнер Рудонья, однак рефері чомусь не свиснув. Нюанс полягав у тому, що в Європі пасивний офсайд, на відміну від вітчизняних реалій, давно не вважався крамолою.

Коньков поспішив звинуватити в тому, що сталося, керівництво федерації. Мовляв, куди дивиться відомство Банникова, якщо на внутрішній арені судять за одними правилами, а на міжнародній – за іншими. Той переадресував звинувачення на адресу голови суддівського комітету Вихрова. Зрештою, пасивний офсайд був узаконений і в українському футболі. Але тільки з наступного сезону.

Між тим, збірна України вдруге в своїй історії програла в матчі, в якому вела в рахунку, причому цього разу – з перевагою в два м'ячі. Вперше подібне сталося у серпні 1992-го у виїзному поєдинку з угорцями (1:2). Вдруге ж синьо-жовті пропустили вирішальний гол у компенсований час (і знову, як у матчі в Ньїредьхазі).

А загалом поєдинок із Словенією став для нашої команди 25-м у її біографії. Баланс зустрічей, як і раніше, залишався негативним – 8 перемог при 11-ти поразках (м'ячі 26 – 33).

Матч №25
СЛОВЕНІЯ – УКРАЇНА – 3:2
11.10.1995. Любляна. Стадіон «Бежиград». 21 градус. 2 750 глядачів. Відбірний матч Євро-1996.
Арбітр – А.Хамер (Люксембург).
Україна: Суслов, Лужний (к), Скрипник, Головко, Жабченко, Шматоваленко (Полунін, 89), Орбу, Калитвинцев (Євтушок, 72), Беженар, Гусін (Нагорняк, 46), Гусейнов.
Тренер – А.Коньков.
Голи: 0:1 Скрипник (24), 0:2 Гусейнов (44), 1:2 Удович (51), 2:2 Захович (73), 3:2 Удович (90+3).
Попереджені: Удович, Міланич, Галич – Скрипник, Головко, Нагорняк.
На 18-й хвилині вилучений Жабченко (груба гра).