Скрижалі. Коньков передбачив, Гусейнов забив

Домашня поразка від Литви (0:2) у прем'єрному матчі кваліфікації Євро-1996 на початку вересня 1994 року ще довго сиділа скабкою у серцях наших уболівальників. 

Ще б пак! Коли додати ті умовні три очки, на які розраховував Олег Базилевич, та ще два, втрачені знову ж таки в рідних стінах у грі зі Словенією (0:0), було б у синьо-жовтих повновартних 18 балів. На два більше, ніж в Італії, і лише на один менше за Хорватію.

Однак після реваншу в поєдинку з прибалтійцями (3:1), який відбувся рівно рік по тому, Анатолій Коньков закликав не займатися балачками, розмірковуючи про те, що могло б статися, якби... Він вимагав від усіх зробити висновки, не повторювати помилок і готуватися вже до наступного відбірного циклу.

Тренер і сам намагався не гаяти час, і в заключних зустрічах поточної кваліфікації зі Словенією й Італією обіцяв серйозну перевірку наявних наших можливостей. Насамперед, за його словами, футболісти повинні продемонструвати характер. Як це вони зробили в гостьовій грі з Литвою, про яку йтиметься далі.

У порівнянні з матчем річної давнини, в стартовому складі збірної України цього разу вийшов лише один гравець – захисник Віктор Скрипник з «Дніпра», котрий тоді дебютував під національним прапором. Ще двоє – Похлєбаєв і Євтушок – з'явилися на заміну. Такими виявилися результати поглибленої селекції, яку проводив Базилевич.

Натомість Конькову, схоже, вдалося стабілізувати склад. Відразу вісім виконавців, котрі майже три місяці тому грали протии Хорватії (1:0), зі стартовим свистком ірландського арбітра Шорта вийшли на поле вільнюського стадіону «Жальгіріс». Ще один (а саме Похлєбаєв) ступив на газон у другому таймі.

Динамівцем на початок вересня 1995-го став Головко, з «Карпат» до «Дніпра» перейшов Євтушок, а Гусін поповнив лави нового столичного клубу вищої ліги – «Борисфена». Жабченко з «Чорноморця» ненадовго перебрався до ізраїльської «Бней Ієгуди» і став єдиним легіонером, що готувався до матчу з Литвою. Вперше до табору національної команди був викликаний нападник «Таврії» Антюхін.

Усього до візиту в Балтію готувалися 20 футболістів. Восьмеро представляли «Динамо», п'ятеро – «Дніпро», по два – «Чорноморець» і «Шахтар». З різних причин поза увагою тренерського штабу (а єдиним помічником Конькова залишався Зуєв) опинилися Леоненко, Коновалов, Ковалець, Дірявка, Шкапенко.

Між тим у литовців на тренерському містку відбулася перезмінка. У відставку був відправлений Альгімантас Любінскас – той самий, що долав Україну, та й у цілому вдало стартував у кваліфікації, зокрема, здобувши також виїзну перемогу над Словенією (2:1) і подарувавши співвітчизникам надію на продовження боротьби за путівку до Англії. 

Формальним приводом для розриву відносин стала заява тренера про те, що він не може гарантувати позитивного підсумку зустрічей з Хорватією та Італією. Пролунала заява ще навесні, після того, як в останній момент федерація скасувала запланований двотижневий тренувальний збір у Чехії. Точніше, відмовилась його фінансувати.

Натяк був більш ніж прозорий – мовляв, нехай Любінскас самотужки несе витрати на підготовку збірної, адже він займається комерцією, або, як уже тоді стало модно говорити – бізнесом, а робота в національній команді є для нього просто хобі. Отже, комерсант нехай і платить – ревно вирішили місцеві футбольні чиновники...

Ось так нарив дозрів і луснув. На зміну Любінскасу прийшов маститий за литовськими мірками Беньямінас Зелькявічюс (він уже очолював збірну на початку 1990-х), котрий зберіг за собою також посади президента і головного тренера столичного «Жальгірісу».

Вже під керівництвом нового очільника литовці зіграли внічию з хорватами (0:0), мінімально поступилися Італії (0:1), а на додачу вдруге здолали словенців (2:1). Себто, мали цілком боєздатний вигляд.

Як і раніше, на провідних ролях у команді перебували ветерани Іванаускас і Сукристов, хороші відгуки про свою гру мали Стауче, Шуйка, Скарбалюс, Шлекіс, тягнулися за ними Вайнорас, Мацюлявічюс, Стонкус. Зрозуміло, що і в поєдинку зі збірною України підопічних Зелькявічюса могла влаштувати тільки перемога.

І розпочали вони зустріч напрочуд упевнено. Принаймні, до середини першого тайму у нашої команди не прокльовувалося й натяку на серйозну відсіч господарям, які діяли сміливо, легко, невимушено.

Рахунок міг бути відкритий уже на 6-й хвилині. Шуйка пасом з глибини поля вивів на ворота Суслова Іванаускаса – щоправда, під доволі гострим кутом, і на удар одного з провідних гравців «Гамбурга» наш воротар зреагував.

Проте проти півзахисника каунаського «Інкараса» Мацюлявічюса через якихось десять хвилин по тому одесит був безсилий. Мацюлявічюс на протиході обіграв стоячого Беженара, а потім просто перекинув м’яч через голкіпера.

Однак гол зіграв з литовцями злий жарт. Вони повірили в свою явну перевагу і не помітили, як гра вирівнялася, як у середині поля все частіше почали господарювати синьо-жовті, як у українців запрацювали фланги. І ще до перерви Гусін та Орбу могли не тільки встановити рівновагу, а й вивести нашу збірну вперед. 

Усе стало на свої місця в другій 45-хвилинці. Всі три голи у ворота Стауче, одного з п'яти легіонерів у складі господарів, можна було назвати близнюками. Або, принаймні, кузенами, адже забиті вони були після флангових проривів. Двічі Гусейнову і Гусіну асистував Орбу, а свій перший м'яч Гусейнов забив після прострілу Жабченка.

До речі, дубль Гусейнова став лише другим у біографії синьо-жовтих. Вперше подібним чином у жовтні 1993 року відзначився динамівець Леоненко, котрий під час турне до США забив два голи у ворота майбутнього учасника трьох чемпіонатів світу Тоні Меоли. Стауче у мундіалях участі не брав, але за «Спартак», «Галатасарай» і «Дуйсбург» пограв.

Зелькявічюс у поразці своєї команди звинуватив ізраїльтянина Сукристова й швейцарця Шлекіса, які, за словами наставника, абсолютно не виправдали його сподівань. Але погодився, що він і сам прогавив той відрізок гри, коли ініціатива повністю перейшла до суперника. Інакше б ужив контрзаходів.

Погодився і з тим, що синьо-жовті виявилися швидшими за господарів і ще швидше приймали ігрові рішення. Та тільки після того, як стали показувати свій футбол.

Анатолій Коньков на тлі Зелькявічюса мав вигляд провидця – він усе передбачив і втілив у життя – дав литовцям можливість випустити пару, зачекав моменту й завдав три разючі удари, коли супротивнику пред'явити вже було нічого.

Матч№24
ЛИТВА – УКРАЇНА – 1:3
06.09.1995. Вільнюс. Стадіон «Жальгіріс». Дощ. 17 градусів. 6 000 глядачів. Відбірний матч Євро-1996.
Арбітр – Б.Шорт (Ірландія).
Україна: Суслов, Лужний (к), Скрипник, Головко, Жабченко (Похлєбаєв, 68), Горілий, Орбу, Калитвинцев, Беженар, Гусейнов (Євтушок, 86), Гусін.
Тренер – А.Коньков.
Голи: 1:0 Мацюлявічюс (17), 1:1 Гусейнов (62), 1:2 Гусейнов (72), 1:3 Гусін (83).
Попереджені: Сукристов – Калитвинцев, Горілий, Головко.