Скрижалі. Довгоочікувана перемога

Заплановане спочатку на 1 грудня 1992 року засідання Виконкому ФФУ довелося перенести на більш ранній термін. З вимогою якнайшвидше визначитися з кандидатурою рульового національної команди виступила комісія з питань молоді та спорту Верховної Ради.

Про те, що втручання органів влади у футбольні справи неприйнятне, у федерації тоді або не знали, або вирішили просто не чинити опір народним депутатам. І взяли під козирок.

Власне кандидатура була відома ще з вересня – тоді більшістю голосів членів тренерської ради перевагу віддали Анатолію Конькову. Але тут виникла альтернатива, і як опонент йому, людині норовливій і конфліктній, був висунутий Олег Базилевич. Він із суттєвою перевагою (19:9) і виграв у Конькова.

На відміну від попередників, новий наставник отримав можливість проводити селекційну та організаційну роботу більш виважено та планомірно. Вже в лютому 1993-го вперше з моменту народження головної команди країни їй вдалося виїхати на восьмиденний збір – та одразу до Франції, на околиці Тулузи, де синьо-жовтим було створено чудові умови для проживання та тренувань.

Взяли вони участь і в турнірі з міні-футболу, а наостанок на стандартному полі зіграли внічию (1:1) з лідером чемпіонату Польщі – «Лехом».

Все б нічого, якби до Франції не вирушило лише 15 футболістів, дев'ять із яких представляли «Дніпро», де під крилом Миколи Павлова (він разом з Леонідом Ткаченком став помічником Базилевича) зібралася тоді пристойна компанія (Полунін, Дірявка, Максимов, Беженар, Михайленко , Похлебаєв, Коновалов). І жодного гравця з «Чорноморця» та «Шахтаря», лише один із київського «Динамо» (воротар Ковтун), та й то з другої команди.

Коли у Базилевича запитали, чи не ризиковано було вирушати у вояж всього з одним голкіпером, він пожартував – мовляв, за потреби у ворота міг би стати… Банніков. А якщо серйозно, то збір, за великим рахунком, посприяв підготовці до весняної частини сезону футболістів «Дніпра», тренувальна програма яких, за словами Базилевича, збігалася з програмою збірної. Чого не можна було сказати про інші клуби.

Представники «Дніпра» склали основу національної команди та у її першому у 1993 році товариському матчі, який відбувся 27 квітня в Одесі. Суперником цього разу стала збірна Ізраїлю. Передував поєдинку спаринг синьо-жовтих із київським «Динамо» на Республіканському стадіоні на початку місяця (2:2). У Південній Пальмірі зібралися на базі місцевого «Чорноморця» за три дні до спарингу.

Спочатку гра нашої команди виглядала цілком пристойно. Вже на 2-й хвилині Полунін та Коновалов опинилися вдвох перед воротами досвідченого голкіпера ізраїльтян Гінсбурга, проте перехитрити його не зуміли. Незабаром Коновалов не розпорядився м'ячем належним чином на добиванні після потужного удару Кандаурова. Ще кілька швидких та досить гострих атак українців в останній момент нейтралізували захисники гостей.

Дуже старався Леоненко (а «Динамо» окрім нього представляли Ковтун та Топчієв), проте відчувалося, що йому не вистачає зіграності з дніпропетровцями (сім осіб у стартовому складі). Втім, поступово гості прийшли до тями, освоїлися, і почали все частіше турбувати Ковтуна. А після перерви взагалі заволоділи ініціативою. Особливо настирливий був Хазан, який мав щонайменше два гольові моменти.

Але відкрив рахунок прицільним ударом на 55-й хвилині Аллон Харазі. Нашим довелося докласти чимало зусиль, перш ніж рівновага була відновлена. Вже ближче до завершення зустрічі після подачі Полуніним кутового Коновалов вистрибнув вище за всіх у карному майданчику суперника і влучно пробив (1:1).

Буквально відразу Похлебаєв гарматним пострілом міг вивести українців уперед – хтось із захисників ізраїльтян виніс м'яч із лінії воріт. А потім забили гості, проте російський арбітр Левніков, який обслуговував матч, гол не зарахував, зафіксувавши офсайд. Це підштовхнуло наставника збірної Ізраїлю Шломо Шарфа заявити: «Суддя відібрав у нас перемогу!»

Олег Базилевич був стриманішим: «Ми зустрічалися із серйозним суперником. Хочу подякувати хлопцям за змістовний футбол, який вони продемонстрували. Звісно, у грі моїх підопічних ще чимало недоліків, вони припускалися багатьох помилок, але і інформації для роздумів надали достатньо».

Менше ніж за місяць синьо-жовтим випала можливість помірятися силами зі збірної Литви. Прибалтійці, на відміну від нас, вже мали статус учасника офіційних змагань та готувалися до поєдинку відбірного циклу чемпіонату світу-1994 із командою Північної Ірландії. У рамках цієї підготовки їх наставник Альгімантас Любінскас запросив підопічних Базилевича провести спаринг у Вільнюсі.

Базилевич не відмовив, хоча грати знову довелося за умов щільного календаря внутрішніх змагань – серед тижня, у проміжку між турами першості. Зібралися цього разу у Дніпропетровську (футболісти місцевого клубу знову склали кістяк збірної), а вже звідти чартером вирушили до столиці Литви.

Суперники домовилися провести лише по три заміни, тож зайвих виконавців у дорогу було вирішено не брати. З «Динамо» це були Леоненко, Ковалець, Шкапенко та Ковтун, з «Шахтаря» – Попов, з «Чорноморця» – Гусєв, з «Металіста» – Помазун, з «Таврії» – Гайдаш. Усього 16 осіб.

Любінскас у свою чергу не зміг скористатися послугами легіонерів, яких не відпустили клуби – спаринг по строках не співпадав з вікном ФІФА. Між тим, по-справжньому кваліфікованих легіонерів у збірній налічувалося чимало. Лише в австрійській лізі виступали такі зірки литовського футболу як Іванаускас, Фрідрікас, Нарбековас, Бузмаков, Межейкіс, Яноніс, Баранаускас.

Не зміг приїхати і Сукрістов із ізраїльського «Бейтара». У результаті єдиним легіонером у складі господарів виявився голкіпер київського «Динамо» Вальдас Мартінкенас.

Попри відсутність провідних виконавців, почали литовці за здоров'я, і вже на 4-й хвилині Зданчюс, скориставшись неузгодженими діями українських захисників, відкрив рахунок. Невдача не на жарт завела підопічних Олега Базилевича. Вони захопили ініціативу і почали розхитувати оборону супротивника.

Розв'язка настала ближче до середини першого тайму. Спочатку Леоненко, отримавши зручну передачу від Михайленка, проштовхнув м'яч між двома захисниками, а потім майстерно перекинув його через одноклубника Мартінкенаса, що вийшов з рамки воріт. А трохи згодом уже сам Михайленко після подачі кутового чудово зіграв у повітрі, завдавши головою дуже незручного для голкіпера удару. М'яч зрикошетив о газон і влетів у сітку.

Ще до перерви українська команда цілком могла збільшити свою перевагу, проте нашим футболістам бракувало влучності. Та й литовці у своїх тилах стали діяти обачно. А у другому таймі навіть перейшли у наступ. Проте добре зіграли наші захисники, серед яких виділявся Беженар, та й Помазун був на висоті. У підсумку збірна України здобула першу у своїй біографії перемогу (2:1).

Не знали ми тоді, чим обернеться для неї зустріч із Литвою у першому офіційному поєдинку у рамках кваліфікації Євро-1996…

УКРАЇНА – ІЗРАЇЛЬ – 1:1
27.04.1993. Одеса. Стадіон Чорноморського пароплавства. 20 градусів. 8200 глядачів. Товариський матч.
Арбітр – М.Левніков (Росія).
Україна: Ковтун, Попов, Беженар, Дірявка (к), Михайленко, Полунін, Похлебаєв, Кандауров (Топчієв, 46), Мущинка (Гайдаш, 46), Леоненко, Коновалов.
Тренер – О.Базилевич.
Голи: 0:1 А.Харазі (55), 1:1 Коновалов (78).
Попередження: Беженар – Клінгер, Банін, Хазан, А.Харазі.

ЛИТВА – УКРАЇНА – 1:2
18.05.1993. Вільнюс. Стадіон «Жальгіріс». 16 градусів. Зрозуміло. 3000 глядачів. Товариський матч.
Арбітр – А.Дубінскас (Литва).
Україна: Помазун, Попов, Беженар (к), Д.Яковенко, Михайленко, Полунін, Похлебаєв, Шкапенко (Ковалець, 78), Грицина (Гайдаш, 64), Леоненко (С.Гусєв, 84), Коновалов.
Тренер – О.Базилевич.
Голи: 1:0 Зданчюс (4), 1:1 Леоненко (18), 1:2 Михайленко (22).
Попередження: Балтушнікас, Зданчюс – Леоненко, Михайленко.