Скрижалі. Шовковського врятували від переохолодження

Перед наставником київського «Динамо» Йожефом Сабо, призначеним 24 вересня за сумісництвом виконуючим обов'язки головного тренера національної збірної, було поставлене завдання здобути дві перемоги у двох матчах європейської кваліфікації, що залишилися в 1994 році.

Повністю завдання виконати не вдалося. Не дозволили словенці. 12 жовтня у Києві на тоді ще Республіканському стадіоні вони у присутності 15 тисяч глядачів відстояли нічию (0:0).

Керманич гостей Зденко Верденик розсипався у компліментах на адресу синьо-жовтих. Мовляв, суперник виглядав дуже солідно, організовано, класно, а тому взяти важливе очко у протистоянні з ним дорогого вартує.

Чого більше було в словах Верденика – показушної дипломатії чи реальної оцінки сил суперника – сказати не важко. Бо класу у грі господарів не було. Так, намагалися володіти ініціативою, монотонно, наче з примусу йшли вперед, часто помилялися у передачах, на голодному пайку тримали форвардів – Леоненка та Коновалова.



Сабо, як неважко здогадатися, ставку зробив на гравців «Динамо», яких у стартовому складі опинилося семеро. А всього на клубну базу до Кончі-Заспи 8 жовтня, за чотири дні до поєдинку, заїхало дев'ять киян. П'ять футболістів представляли «Дніпро», двоє – «Шахтар», один – «Чорноморець».

Плюс три легіонери – Тяпушкін із «Спартака», Кузнецов із «Маккабі» (Хайфа) та Михайличенко з шотландського «Рейнджерс».

Перші двоє провели на полі всі 90 хвилин, Михайличенка в середині другого тайму змінив донеччанин Петров. Саме гра півзахисників збірної України і викликала найбільше нарікань – гра безініціативна, в'яла, повільна. А Михайленко багато обрізався, нервувався і знову припускався помилок.

Здивувало й те, що Сабо вирішив зіграти у три центральні захисники (Дірявка, Кузнецов, Леженцев). За такої побудови крайні (Лужний і Шматоваленко), за ідеєю, повинні були невтомно борознити фланги, але вони про це ніби забули і в атаку ходили вкрай неохоче. От і вийшло, що клас начебто мав бути присутнім, але розгледів його тільки Верденик.

Тим часом назвати збірну Словенії зручним суперником було важко. У стартовому поєдинку кваліфікації вона, до речі, вдома у Мариборі дала бій італійцям (1:1). Були під рукою у Верденика і футболісти не найдрібнішого калібру – Єрманіш (Рапід), Миланич (Штурм), Чех (Грацер), Удович (Беверен), Флорянчич (Кремонезе).

В основній обоймі не було лише Катанеця, що завершував кар'єру, і тоді ще початківця Заховича, який саме заявляв про себе.

Забити словенці, які діяли переважно на контратаках, могли щонайменше тричі. Спочатку, коли після чергової помилки Михайленка Флорянчич перехопив м'яч і вийшов на побачення з Тяпушкіним – врятував воротар.

Потім за українців зіграла поперечина, яка прийняла на себе силу удару Єрманіша зі штрафного метрів з 25-ти. І, нарешті, вже після перерви Тяпушкіну вдалося парирувати 11-метровий від Удовича, який втік від Кузнецова і змусив голкіпера фолити.

Ані Сабо, ані хтось із його помічників, ані представники вітчизняної федерації хвалебних відгуків Верденика на адресу українців на прес-конференції після матчу не почули.

Вони просто на ній не з'явилися, проігнорували, чим вочевидь здивували наставника гостей. Він з такою зневагою до головної команди, нехай і іншої країни, зіткнувся, за власним зізнанням, вперше.

Не з'явився Сабо на зустріч із журналістами і 13 листопада після такої довгоочікуваної перемоги над Естонією (3:0). За нього цього разу віддувався Микола Павлов. Втім, що значить віддувався? Перемога – вона і є перемога, а щодо якості гри, то це, мовляв, справа наживна. І дбати про неї тепер має бути новий головний тренер. Сабо ж свою справу зробив і повністю перемикається на клубні турботи.

У матчі з прибалтійцями Сабо помітно перетасував склад, порівняно з тим, що грав проти Словенії – на полі з'явилися шість нових виконавців. Вперше ворота захищав динамівець Шовковський. Його і Суслова запросили на роль дублерів до досвідченого Тяпушкіна.

У середині поля з капітанською пов'язкою вийшов досвідчений Литовченко з віденської «Адміри». Через нього здебільшого і будувалися наступальні дії збірної України. Ну а місце на передовій на пару з Коноваловим отримав Скаченко, який перейшов влітку з «Темпу» до київського «Динамо». Плюс Беженар, Попов та Орбу.

Гра з суперником з не самим футбольним родоводом, та ще й ослабленим відсутністю з різних причин п'ятьох провідних виконавців, склалася для синьо-жовтих легко. Молоді, але не дуже гарячі естонські хлопці поступалися нашим за всіма статтями та у всіх компонентах. І три м'ячі у воротах Вассенберга були для наставника гостей Романа Убаківі за щастя – він побоювався більш принизливого розгрому.



Рахунок на 29-й хвилині потужним ударом з-за меж штрафного майданчика відкрив Коновалов, якому асистував Литовченко. Потім Литовченко, мабуть, найкращий у складі нашої команди, мимоволі став співавтором другого голу – його прострільну передачу кіксом у власні ворота замкнув естонець на прізвище Кірс. А ближче до закінчення поєдинку відзначився Гусейнов, який вийшов на заміну.

Голів могло бути набагато більше. Коновалов, Скаченко, а потім і Гусейнов, які постійно перебували на низькому старті, багато пересувалися, відкривалися в хороших позиціях. А півзахисники невтомно постачали їх точними передачами.

Ось тільки забити більше не змогли. Постарався Вассенберг, та й неточність підводила. А Шовковський на іншому краю поля так замерз від бездіяльності (температура, між іншим, була – мінус чотири), що, аби уникнути переохолодження голкіпера, його довелося навіть замінити.

«У вас хороша команда, висока футбольна культура, недаремно вас бояться італійці та хорвати», – цього разу компліменти наставника гостей Убаківі виглядали набагато логічнішими, ніж його колеги після попередньої гри зі Словенією. Але й суперник був іншим. Що, втім, не завадило Убаківі назвати збірну України одним із фаворитів групи. Незважаючи на четверте місце, яке вона посідала після трьох стартових турів кваліфікації.

УКРАЇНА – СЛОВЕННЯ – 0:0
12.10.1994. Київ. Республіканський стадіон. Хмарно. 11 градусів. 15 тисяч глядачів. Відбірний матч Євро-1996.
Арбітр – А.Узунов (Болгарія).
Україна: Тяпушкін, Лужний (к), Дірявка, Кузнєцов, Шматоваленко, Ковалець, Леженцев, Михайличенко (Петров, 77), Михайленко, Леоненко, Коновалов (Гусейнов, 66).
Тренер – Й.Сабо.
На 60-й хвилині Удович не реалізував пенальті.
Попередження: Дірявку, Ковалець – Чех, Жидан.

УКРАЇНА – ЕСТОНІЯ – 3:0
13.11.1994. Київ. Республіканський стадіон. Хмарно. 4 градуси морозу. 2000 глядачів. Відбірний матч Євро-1996.
Арбітр – Л.Схелінгс (Бельгія).
Україна: Шовковський (Суслов, 80), Лужний, Беженар, Кузнєцов, Попов, Ковалець (Петров, 72), Леженцев, Литовченко (к), Орбу, Скаченко (Гусейнов, 46), Коновалов.
Тренер – Й.Сабо.
Голи: 1:0 Коновалов (29), 2:0 Кірс (45, автогол), 3:0 Гусейнов (72).
Попередження: Беженар – Кристал.

Загалом у 1994 році: 9 матчів (2 перемоги, 3 нічиї, 4 поразки, м'ячі – 8:9).
Найбільшу кількість матчів (по 8) провели Сергій Коновалов («Дніпро») та Сергій Попов («Шахтар»).
Найбільшу кількість матчів в історії (14) провів Сергій Попов (Шахтар).
Найкращий бомбардир в історії (4 голи) – Віктор Леоненко («Динамо»).