Скрижалі. Даремно Букель послизнувся

Зі старту кваліфікації Євро-1996 минуло всього три тури, а біля керма збірної України з'явився вже четвертий головний тренер. Спочатку Базилевича після домашнього фіаско в матчі з Литвою (0:2) тимчасово підміняв Павлов. Потім Павлова, і знову ж таки тимчасово, змінив Сабо. Зрештою, 5 січня 1995 року новим наставником синьо-жовтих виконком федерації затвердив колишнього півзахисника «Шахтаря» та «Динамо» Анатолія Конькова.

Взагалі Коньков міг і повинен був очолити збірну ще наприкінці 1992-го. Але тоді назустріч не пішов, виявив характер, відмовившись керувати національною командою в її несподіваному спарингу з білорусами, і надалі працював у стінах футбольного главку країни як голова комітету з проведення змагань. І ось доопрацювався ще до одного призначення.

«Ми зобов'язані врахувати помилки попередників, а також використати набутий за попередній час досвід, – заявив Коньков, заступаючи на посаду. – До збірної мають потрапляти ті футболісти, які на даний момент мають найбільш переконливий вигляд. Я маю уявлення про глибину кризи у нашому футболі і чітко знаю шлях до її оздоровлення».

Щоправда, про рецепт одужання нічого не було сказано. Про нього довідалися пізніше.

З метою найбільш якісної підготовки до майбутніх березневих відбірних поєдинків синьо-жовтим було влаштовано тижневий тренувальний збір в австрійській Штирії – на спортивній базі неподалік містечка Хартберг.

Умовами підготовки, як і виконаною роботою, Коньков залишився задоволений. Усі займалися з настроєм, намічена програма виконана, і навіть дощова погода не позначилася на самопочутті команди – таким був лейтмотив його підсумків.

А у якості підсумку спортивного наводився результат контрольного матчу з місцевим клубом другого австрійського дивізіону TSV, який закінчився впевненою перемогою українців (4:0). Тепер залишалося не вдарити в бруд обличчям в офіційних поєдинках 25 березня з Хорватією на виїзді і через чотири дні з Італією вдома.

«Хорватії постараємося не програти, а вже італійцям на своєму полі ми піднесемо сюрприз», – пообіцяв Коньков.

Але сюрпризи почалися раніше – ще до того, як у Загребі синьо-жовті поступилися картатим навіть більш розгромно, ніж майже два роки тому (0:4).

Втім, можливо, для когось це і не було сюрпризом, адже ще з Хартберга долинала інформація, що з дисципліною у збірній негаразди. Причому не лише у гравців, а й у тренерського складу. Та й до столиці Хорватії команда на чолі з головним тренером прибула за два дні до матчу, м'яко кажучи, трохи втомленою.

Втому за бажанням можна було списати на 130-кілометровий автобусний вояж з місця підготовки до місця іспиту – з перетином кордону, звивистими дорогами та санітарними паузами. Але чим було пояснити запрошення під кольори національного прапора вікового форварда Мартинова з кіровоградської «Зірки», яка виступала в першій лізі?

Цей сюрприз залишився нерозгаданим і, всупереч обіцянкам Конькова, незатребуваним. Бо у матчі з італійцями Мартинов на поле не вийшов – виявилося достатньо одного тайму на «Максимирі», щоб для кіровоградця цей виступ став першим та останнім за збірну.

На відміну, скажімо, від Шевченка, Мізіна та Калитвинцева, які дебютували у національній команді всерйоз і надовго. Росіянин Калитвинцев при цьому прийняв українське громадянство.

Загалом на збір до Австрії та відповідно на гру до Хорватії вирушило 20 футболістів. Десять із них представляли київське «Динамо» – у тому числі й колишні дніпряни Похлебаєв, Максимов та Коновалов.

З виконавців, які раніше не були обдаровані надмірною увагою тренерів збірної, можна виділити одесита Телесненка та львів'янина Євтушка, які до того провели лише по матчу в національній команді. Легіонер був лише один – воротар, до того ж не основний, московського «Спартака» Тяпушкін.

На тлі хорватської збірної, буквально напханої зірками європейського штибу, наша команда виглядала блідувато. Картатих до того ж очолив незаперечний авторитет Мирослав Блажевич. А до п'яти екзекуторів синьо-жовтих дворічної давнини (Ладича, Ярні, Шукера, Бобана та Бокшича) приєдналися такі майстри м'яча, як Просинечки, Асанович, Юрчевич, Билич, Єркан.

Зрозуміло, що тягатися з такою компанією у майстерності, техніці, тактичній оснащеності, та ще й на її полі в присутності 45 тисяч глядачів, підопічним Конькова було складно.

Але щодо функціональної готовності можна було хоч щось протиставити супернику? Інакше, навіщо треба було місити ґрунт у Хартбурзі? На жаль, збірна України і в цьому компоненті за всіма статтями поступилася хорватам, на крок, а то й на два спізнюючись до м'яча, нічого не протиставивши пресингу господарів, програючи єдиноборства.

Не обійшлося і без позиційних помилок як окремих виконавців, так і кадрових прорахунків тренерського штабу. Почалося все на 13-й хвилині, коли Калитвинцев, намагаючись ефектно п'ятою відкинути м'яч Коновалову, втратив його, і Бобан, легко пройшовши на швидкості Телесненка та Букеля, потужно пробив майже з лінії карного майданчика. Тяпушкін зі стрибком спізнився, і початок розгрому було покладено.

Слід зауважити, що пара центральних захисників в особі одеситів Телесненка та Букеля виглядала непереконливо. Чому поза увагою Конькова залишилися Беженар, Дірявка, Попов, а також Сак і Євтушок, що знаходилися в нього під рукою, було незрозуміло. Особливо невдалим матч виявився для Букеля. Другий гол на його совісті – він не зреагував на прискорення Шукера і дозволив пробити прямо в кут.



Букель привіз і четвертий м'яч, коли послизнувся та ще раз обдарував Шукера. Шукер міг стати навіть автором хет-трику. Саме він заробив пенальті, але пробити з точки взявся Просинечки. А могли забити ще і Ярні, і Бокшич, і Асанович.

Чи могли відповісти наші?

Єдиний схожий на гольовий шанс влучити у ворота Ладича ще до перерви мав Шевченко, але не встиг до м'яча після флангової передачі. Варто сказати, що Шевченко у цій зустрічі грав на позиції правого півзахисника. На протилежний фланг було відряджено Коновалова.

Під нападниками розташувався Мартинов, а на вістрі атаки – Леоненко.
Тобто, номінально у складі збірної України на поле вийшли чотири форварди, але лише один із них був обтяжений своїми безпосередніми функціями. Інші змушені були діяти за ситуацією.

Ймовірно, Коньков, ухвалюючи кадрові рішення, виходив із спроможності його команди проводити контрвипади, але їх не виникало. Зусиль одного Калитвинцева в середині поля було недостатньо, м'яч застрягав у ногах суперників, атаки захлиналися, так і не розпочинаючись.

Тільки після виходу Орбу в другому таймі запрацював лівий фланг. Але Блажевич швидко збагнув, що до чого, і приставив до донеччанина Юрчевича. Тому, хоч часом і з порушенням правил, вдалося чітко вказати Орбу на його місце. І гра знову повернулася до колишнього русла.

Ознайомитися з думкою Конькова щодо виступу його команди в Загребі не вдалося. Українська делегація поспішала до місцевого аеропорту, де на неї вже чекав чартер на батьківщину. Віктора Баннікова на той час було обрано президентом ФФУ на другий термін (його єдиний конкурент Геннадій Лісенчук набрав лише один голос). Новим заступником Баннікова став Анатолій Біденко. З'явилася у федерації ще посада генерального секретаря, яку обійняв колишній комсомольський ватажок Микола Черниш.

А ось збірна – така, якою б її хотіли бачити вболівальники – поки що так і не з'явилася. Втім, наставник хорватів Мирослав Блажевич після матчу зауважив: «Ми побачили гру гідних суперників».

Хитрий лис Блажевич, напевно, вже тоді відчув, що й наші хлопці не обділені потенціалом. Залишалося лише скористатися ним з розумом.

ХОРВАТІЯ – УКРАЇНА – 4:0
25.03.1995. Загреб. Стадіон «Максимир». 13 градусів. 4500 глядачів. Відбірний матч Євро-1996.
Арбітр – Х. Ю. Вебер (Німеччина).
Хорватія: Ладич, Юрчевич (Влаович, 80), Ярні, Павличич, Єркан, Билич, Асанович, Просинечки, Шукер, Бобан (к), Бокшич (Туркович, 74).
Тренер – М.Блажевич.
Україна: Тяпушкін, Лужний (к), Телесненко, Букель, Шматоваленко, Мартинов (Орбу, 46), Мізін, Калитвинцев, Шевченко, Леоненко, Коновалов.
Тренер – А.Коньков.
Голи: 1:0 Бобан (13), 2:0 Шукер (21), 3:0 Просінечки (70, з пенальті), 4:0 Шукер (79).
Попередження: Юрчевич, Єркан – Телесненко, Тяпушкін.