Скрижалі. Аргументи Сабо проти аргументів Лобановського

Цілих вісім місяців – такої тривалої перерви між матчами нашої національної команди не було ніколи з дня її народження. І, певно, ніколи б не мало бути…
Більше того, під загрозою скасування опинився й заздалегідь призначений на 15 липня спаринг з Польщею. У кращому випадку, під загрозою перенесення на пізніший термін, як на тому наполягав наставник поляків Януш Вуйчик.

Просто у сусідів із заходу підгоряло. Відразу кілька клубів національної першості було викрито у спотворенні результатів, і поки місцева футбольна спілка розбиралася, що до чого, міністр спорту країни Яцек Здебський одним розчерком пера звільнив три десятки співробітників федерації. Мовляв, нездатні навести лад. Чи не мають такого бажання.

Реакція ФІФА, яка втручання державних органів у футбольні справи вважає неприйнятною, була майже миттєвою. Польську футбольну спілку попередили про ймовірні наслідки – відлучення її команд від участі в змаганнях під егідою міжнародних організацій. А в найгіршому випадку – призупинення членства в них національної асоціації.

Державні посадовці були змушені дати задній хід…

Тим часом не додавала радощів і збірна країни, біля керма якої за незначний період змінилося три наставники. Причому 39-річний Кшиштоф Павляк, котрий змінив досвідченого й авторитетного Антоніна Пехнічека, протримався лише півтора місяці. Навіть перемога з великим рахунком над грузинами (4:1) не врятувала його від відставки.

Захитався стілець і під його наступником Янушем Вуйчиком – у якості тренера польської олімпійської дружини срібним призером Ігор-1992 у Барселоні. Поразки від Парагваю (0:4), Ізраїлю (0:2) і Хорватії (1:4) практично визначили його долю. Але травнева перемога у Хожуві над росіянами (3:1) на певний час відтягнула звільнення.

Та їхати до Києва серед літа, коли не було можливості скористатися послугами багатьох легіонерів (а їх у поляків нараховувалося зо два десятки), і знову піддавати сумнівам власну репутацію Вуйчик бажання не мав. І поставив питання руба: або матч треба перенести, або за результат він не відповідає.
Проте федерація вже домовилася, а наші наполягали на проведенні гри.

У підсумку результат поєдинку виявився для поляків позитивним (2:1), хоча приїхали вони до української столиці далеко не оптимальним складом.
Вже на 10-й хвилині гості вийшли уперед після того, як тямуще розіграли штрафний. Бжечек зробив подачу, Бонк ледве не впритул головою розстріляв Шовковського, а Тшечак опинився першим на добиванні. До речі, усі троє були легіонерами. Попри побоювання, що гравців зарубіжних клубів залучити не вийде, Вуйчику це частково вдалося.

Яцек Бонк, приміром, представляв «Олімпік» з Ліона, Мирослав Тшечак – іспанську «Осасуну», а капітан команди Єжі Бжечек, до речі, теж срібний призер барселонської Олімпіади, але як гравець, -- австрійський «Лінцер». Австрійцем із «Штурму» був і воротар поляків із добре знайомим українським уболівальникам прізвищем Сидорчук…

Наша команда до перерви діяла мляво й інертно. Враховуючи можливість нелімітованої кількості замін, Сабо вирішив поекспериментувати, і в стартовому складі випустив лише двох динамівців – Шовковського та Калитвинцева. Синьо-жовті не були схожі на самих себе – почувалися розрізнено, немов уперше побачились, не проявляли не те щоб завзяття, а навіть старання.

Певно, тільки Скаченко, котрий після виступів у Кореї подався до московського «Торпедо» і повернувся до збірної майже після чотирирічної перерви, мав більш-менш пристойний вигляд. І ледь не самотужки створив біля воріт Казімежа Сидорчука два небезпечні моменти.

Аж п'ятеро футболістів цього разу дебютували у складі збірної України – захисники Микитин, Єзерський і Чижевський з «Карпат», прудконогий динамівський нападник Венглинський (він вийшов на заміну), а також хавбек ЦСКА Цихмейструк, якого Сабо вже долучав до підготовки збірної перед матчами з Хорватією.

Натомість легіонерів – Скрипника, Максимова, Парфенова і Максимюка (двоє останніх поїхали за довгим карбованцем лише нещодавно) – було вирішено не залучати. За винятком, зрозуміло, Скаченка. Через травму не зміг зіграти Євтушок. З молодіжної команди до першої разом із Венглинським був делегований півзахисник Котов з алчевської «Сталі».

У другому таймі з тих, хто вийшов на поле зі старту, залишився лише гірник Старостяк – решту представляли динамівці. Між тим ще за кілька днів до матчу участь киян у спарингу була під великим питанням. Справа в тому, що підопічні Лобановського тільки-но повернулися з тренувального збору в Ялті, де працювали під великим навантаженням.

Метр і запропонував Сабо взагалі не залучати динамівців до гри з поляками. Мовляв, вони втомлені, не біжать, потрібен певний час на їхнє відновлення. Сабо цілком резонно заперечив – навіщо тоді взагалі був потрібен цей товариський матч? Тим більше що й поляки не надто прагнули брати в ньому участь.

І Лобановський погодився: аргументи старшого тренера цього разу виявилися більш вагомими за аргументи головного, і по перерві на полі превалювали динамівці. Щоправда, попервах не вражали – не встигали за м'ячем, не було швидкостей, а до всього прогавили гострий випад гостей, який завершився точним ударом Черешевського.

Та поступово розбігалися, налагодили комбінаційні дії. Окрім того, на руку синьо-жовтим стало й вилучення за друге попередження Клоса. Підопічні Вуйчика цілковито перейшли до оборони і тривалий час доволі успішно стримували натиск українців.

Аж поки своє вагоме слово не сказав, певно, найактивніший у складі нашої команди, Шевченко, котрий за три хвилини до фінального свистка технічно прибрав опікуна і красивим обвідним ударом примусив капітулювати Богуслава Випарло, який замінив Сидорчука.

Утім, навіть для нічиєї цього голу виявилося недостатньо.

«Можливо, гра нашої команди здалася невиразною, якщо оцінювати її крізь призму чемпіонату світу, який нещодавно закінчився, -- підбив підсумок зустрічі Володимир Веремєєв. – Однак футболісти виклалися настільки, наскільки сьогодні підготовлені. Розбір помилок попереду. Разом з тим ми отримали хороший урок. А уроки краще засвоювати в товариських матчах, ніж тоді, коли права на помилку немає».

Матч №43
УКРАЇНА – ПОЛЬЩА 1:2
15.07.1998. Київ. НСК «Олімпійський». 8 500 глядачів. Товариський матч.
Арбітр – Аттіла Юхос (Угорщина).
Україна: Шовковський, Старостяк, Микитин (Дмитрулін, 46), Єзерський (Головко, 46), Попов (Михайленко, 46), Чижевський (Ващук, 46), Скаченко (Шевченко, 46), Калитвинцев (к) (Венглинський, 78), Зубов (Гусін, 46), Кривенцов (Ребров, 46), Цихмейструк (Косовський, 46).
Тренер – Йожеф Сабо.
Польща: Сидорчук (Випарло, 34), Бонк, Лапинський, Сядачка, Зеліньський, Клос, Сверчевський (Яскот, 77) Черешевський (М.Зайонц, 81), Кужба (Михальський, 46), Бжечек (к) (Ведзиньський, 87), Тшечак (Калічак, 63).
Тренер – Януш Вуйчик.
Голи: 0:1 Тшечак (11), 0:2 Черешевський (54), 1:2 Шевченко (87).
Попереджені: Чижевський, Гусін – Клос, Черешевський.
На 64-й хвилині вилучений Клос (друге попередження).