Скрижалі. Нічия імені Педерсена

Федерація футболу України не стала чекати санкцій міжнародних інстанцій, провела власне розслідування і покарала фігурантів допінгового скандалу.
Гравець «Дніпра» Сергій Нагорняк був виведений із складу національної збірної та дискваліфікований на два роки. Доктору Левченку було пожиттєво заборонено працювати у футбольних командах країни. Дніпропетровському клубу вказано на неприпустимість подібної практики.

Тим часом наближалася дата проведення зустрічі у відповідь між українцями і хорватами, а рішення ФІФА стосовно долі нашої команди постійно відкладалося. Нарешті, тільки 13 листопада, за дві доби до поєдинку, відбулося розширене засідання Виконкому Міжнародної федерації футболу за участю членів оргкомітету світової першості у Франції.

Серед інших, на порядку денному значилося і питання про застосування санкцій до української сторони за вживання її футболістом Нагорняком допінгу.

Враховуючи той факт, що ФФУ завчасно і оперативно розібралася в ситуації, виявила винних і превентивно визначила їм покарання, після обговорення всіх наданих документів найвищий робочий орган ФІФА прийняв рішення імплементувати вердикт національної асоціації на міжнародний рівень.

При цьому рахунок першого поєдинку у Загребі (2:0) залишався чинним, а наша команда не була позбавлена можливості продовжити боротьбу за путівку на мундіаль.

Схоже, це рішення, зважене і цілком прийнятне для нас, дозволило нарешті всій українській футбольній спільноті полегшено зітхнути. Адже невизначеність тримала в напрузі й саму збірну команду – її тренерів, гравців, технічний персонал – практично до самого поєдинку.

  
Підготовку до нього синьо-жовті розпочали 10 листопада на динамівській базі в Конча-Заспі. Відбули дискваліфікацію Калитвинцев і Шевченко, відновився Лужний. Водночас перебрав карток Максимов, котрий днями підписав контракт з бременським «Вердером» і готувався стати одноклубником Скрипника.

Непорозуміння виникли у стосунках з «Дніпром». «Мене просто обурила позиція головного тренера Грозного, – не приховував роздратування Йожеф Сабо. – Після матчу в Полтаві, який відбувся 5 листопада, він розпустив підопічних по домівках, навіть не подумавши про те, що серед них є футболісти збірної. У підсумку п'ять днів хлопці нічим не займалися – не тренувалися, не проходили відновлювальні процедури. Про яку їхню підготовку до матчу може йти мова?»

«Дніпро» представляли Близнюк, Парфенов і Гецко – не найважливіші для збірної виконавці, але напередодні відповідального, певно, навіть найвідповідальнішого в біографії збірної України матчу, на рахунку був кожен штик. Гецко до того ж прибув до Києва з травмою, а оскільки дорогоцінний час на лікування було втрачено, його негайно відправили додому.

А вже під час збору на одному із занять гомілкостоп пошкодив Ващук. Добре, що непогану форму встиг набрати Попов, котрий виявився єдиним легіонером у стартовому складі і єдиним футболістом, котрий не представляв «Динамо». Ще один, донеччанин Кривенцов, наприкінці зустрічі замінив Гусіна.

«Ми намагатимемося здолати суперника за рахунок більших швидкостей, – пообіцяв Сабо за кілька днів до поєдинку. – Саме мобільності нам не вистачало у Загребі. При цьому необхідно максимально уважно зіграти в обороні. Нам у жодному разі не можна пропустити».

Кадрові проблеми не обійшли й команду Блажевича. Особливо болючою для хорватів була втрата Просинечки, котрий травмувався в останньому перед вильотом до Києва матчі чемпіонату країни проти «Вартекса».

«Гравця такого класу нам буде дуже не вистачати, – підтвердив Блажевич уже в українській столиці. – Але Билич і Станич – теж серйозні втрати».

Обидва перебрали карток у загребському матчі. До того ж ніяк не міг відновитися Штимац, болячки турбували Ярні, Сольдо та Бобана. Натомість у повному здоров'ї прибув Бокшич, гол якого у ворота Шовковського на 27-й хвилині багато в чому й визначив підсумок протистояння.

  
«Якщо в першому таймі нам вдасться відстояти нічию, то, гадаю, ми з честю впораємося з поставленим завданням, – як у воду дивився Блажевич. – Хоча матч, не сумніваюся, буде для нас важким. Адже київське «Динамо», гравці якого складають основу збірної України, входить до когорти найкращих клубів світу».

Шанси хорватів на сприятливий результат помітно похитнулися вже в дебюті поєдинку. Калитвинцев завдав щільного удару з-за меж штрафного майданчика, голкіпер гостей Мрмич м'яч у руках не втримав, а Шевченко був напоготові – йому залишалося лише підставити ногу. 1:0.

Гра підопічних Сабо стала ще більш експресивною, наші футболісти повністю захопили ініціативу, примусивши суперника притиснутися до своїх воріт. Навіть Бобан був змушений займатися чорновою роботою, але при першій же нагоді намагався довгими передачами відшукати Шукера чи Бокшича, які курсували попереду.

Отже, нашим персональникам – Попову і Беженару, яких страхував Головко, доводилося постійно бути напоготові. Проте Шукеру в одному з епізодів вдалося таки завдати підступного удару головою, а Бокшич запам’ятався індивідуальним силовим проривом.



Та все це було дрібничками у порівнянні з голом, який на 8-й хвилині забив Косовський. Ребров і Шевченко запресингували Юрича й Асановича, відібрали м'яч, і Шевченко, незважаючи на те, що на ньому висів суперник, протягнув снаряд на ударну позицію. Мрмич на постріл нашого форварда зреагував, але першим на добивання встиг Косовський. 2:0?

Аж ніяк. Норвезький арбітр Педерсен, побачивши відмашку свого асистента, сповістив про офсайд. От тільки хто з українців опинився в положенні поза грою, залишилося загадкою. Шевченко? Так він був із м'ячем. Косовський? Він перебував до воріт не ближче, ніж, принаймні, один із захисників хорватів. Хтось інший?..

Синьо-жовтих суддівська несправедливість, як здалося, з колії не вибила, рук вони не опустили. Однак після того, як не реалізували свої моменти Калитвинцев, Ребров, ще раз Шевченко і Косовський, вогник в очах наших футболістів поступово став згасати.

А тут  ще й Бокшич, на мить випередивши Беженара, з розвороту завдав хльосткого удару в лівий від Шовковського кут. М'яч зачепив Попова, змінив напрямок польоту, і рахунок став рівним – 1:1.

Забити ще три голи виявилося справою нереальною. До того ж хорвати намагалися дорожити м’ячем, подовгу катали його у вільних зонах, позбавивши підопічних Сабо переваги у швидкості і мобільності. Зрештою й Педерсен при кожній нагоді підсвистував не на нашу користь. З того часу його ім'я в нашій країні стало прозивним.



«Ви зробили все можливе, щоб відквитати пропущені у Загребі голи, – віддав належне господарям Мирослав Блажевич. – Однак наша команда мала кращий вигляд і по праву поїде до Франції. При цьому мені дуже прикро, що мундіаль пройде без такого гідного учасника, як збірна України».

«Ми грали непогано, особливо у першому таймі, – підбив підсумок Йожеф Сабо. – Хлопці проявили мужність, коли суддя відмінив чистий другий гол. Якби події не повернулися таким чином, ми б довели гру до потрібного нам результату. А тепер залишається лише шкодувати».

Матч №42
УКРАЇНА – ХОРВАТІЯ – 1:1
15.11.1997. Київ. НСК «Олімпійський». 77 500 глядачів. Матч плей-оф ЧС-1998.
Арбітр – Руне Педерсен (Норвегія).
Україна: Шовковський, Лужний, Беженар, Головко, Попов, Дмитрулін (Михайленко, 62), Гусін (Кривенцов, 86), Калитвинцев (к), Косовський, Шевченко, Ребров.
Тренер – Йожеф Сабо.
Хорватія: Мрмич, Ярні, Асанович (Тудор, 89), Шукер, Бобан (к), Бокшич (Влаович, 80), Сольдо, Шарич (Н.Ковач, 57), Шимич, Юрчич, Юрич.
Тренер – Мирослав Блажевич.
Голи: 1:0 Шевченко (4), 1:1 Бокшич (27).
Попереджені: Бобан, Сольдо.

Використані фото Миколи БОЧКА.