Скрижалі. Сабо потрапив під роздачу

Домашня нічия з Вірменією (1:1) викликала хворобливу реакцію у певних вітчизняних засобів масової інформації. А найбільше – у авторів і ведучого телевізійної програми, яка спеціалізувалася на футболі і виходила на головній телевізійній кнопці країни (УТ-1).

Усе б нічого, якби вона не претендувала на роль офіційного мовника національної федерації. А очолював програму виписаний з тодішнього Дніпропетровська чи то якийсь родич, чи людина, наближена до президента ФФУ Пустовойтенка.

Сабо потрапив під серйозну роздачу. Йому дорікали, що при комплектуванні збірної віддає перевагу динамівцям. Що мало звертає уваги на представників інших клубів. Що функціональна готовність київських футболістів шкутильгає на обидві ноги. Що захисна лінія чемпіонів країни у збірній має потворний вигляд. Що, нарешті, у всьому прослідковується диктат Лобановського.

Начебто це не сам Пустовойтенко нещодавно хвалився, що зумів залучити Лобановського в якості консультанта збірної. Начебто це не футболісти «Динамо», які складали основу збірної, здобували очки, що дозволили нашій команді очолити турнірну таблицю відбірної групи. І наче не столичний клуб у першості країни випереджав основних конкурентів з «Шахтаря» й «Дніпра» на понад десять балів.

Провокація вдалася. Розв'язний тон коментарів вразив навіть членів Ради Професіональної футбольної ліги, котрі на своєму засіданні не обійшли увагою це питання і запропонували Сабо скликати прес-конференцію, аби дати рішучу відсіч дилетантам. Обурилися й медіа – ті, що підтримували збірну в її прагненні здобути путівку на мундіаль.

Зрештою, ініціатори гонінь на Сабо, Лобановського і «Динамо» трохи заспокоїлися. Адже на носі був домашній поєдинок з бундестімом, і роздмухувати далі полум'я недовіри до головного тренера було вкрай небезпечно. Так і до поразки недовго докритикуватися. А втрата очок могла обернутися втратою надій.

Між тим виключати поразку не можна було. По-перше, німці у футболі завжди залишаються німцями. По-друге, такої епідемії травм, яка звалилася на гравців української команди, не траплялося ніколи.

Скрипник, Старостяк, Попов, Близнюк, Парфенов, Ковальов, Беньо, Лучкевич, Кривенцов, Зубов, Калитвинцев, Косовський – усі вони через різні болячки не могли взяти участь у матчі з Німеччиною, призначеному на 7 червня.

До того ж не зовсім здоровим почувався Максимов, якому дошкуляв біль у коліні. А від послуг Орбу тренерський штаб остаточно відмовився за власною ініціативою. За словами Сабо, цей футболіст зухвало поводився в колективі, своєю неадекватною поведінкою псуючи стосунки між партнерами.

У підсумку на збір, який розпочався 1 червня в Конча-Заспі, були викликані лише 20 виконавців. У тому числі голкіпер запорізького «Металурга» Гребенюк, захисник «Шахтаря» Коваль, а також динамівці Шкапенко, Волосянко і Кардаш. Загалом столичний гранд, незважаючи на надумані претензії до його гравців, був представлений 12-ма футболістами. При цьому Шкапенко повернувся до збірної після дворічної перерви, давно за неї не грав і Гусін.

«Радує мене лише те, що в команді прекрасний мікроклімат, -- зізнався напередодні матчу Йожеф Сабо. – Хлопці налаштовані дати супернику серйозний бій, відповідально готуються до прийдешньої зустрічі. Сподіваємося на гарячу підтримку вболівальників».

Проте підтримка болільників виявилася не такою, як можна було очікувати: «Олімпійський» був заповнений трохи більше, ніж наполовину (61 з гаком тисяча глядачів). Причиною стали непомірно високі ціни на квитки – 50 гривень (за тодішнім курсом це більше 10 доларів), а також незвично пізній час початку поєдинку – 21.30 (до Ліги чемпіонів тоді ще не звикли).

  
Відзначилися організатори й тим, що права на трансляцію матчу віддали німецькій компанії SAT-1. Віддали, зрозуміло, не безкоштовно. За повідомленням зарубіжних джерел, обійшлися права в чотири з половиною мільйони марок, що стало рекордною сумою для німецького телебачення.

Однак витрати з лишком окупилися. Тільки в Німеччині матч подивилися понад 12 мільйонів телеглядачів, а загалом гра транслювалася на 31 країну світу. Отже, хтось добряче нагрів руки…

Цікаво, що для забезпечення трансляції з Німеччини до Києва прибуло 90 співробітників компанії SAT-1, було доставлене технічне обладнання вагою майже в 115 тон. Саму трансляцію забезпечувала 21 камера, дві з яких були розташовані у воротах, ще дві на пересувних візках, одна на телескопічному крані, ще одна – на даху розташованого поруч готелю «Спорт». Для інших були споруджені спеціальні помости, розгорнуто пересувні студії.

Одне слово, співробітники німецького телебачення почувалися в українській столиці, як удома. На відміну від журналістів, редакторів і техніків УТ-1, які силилися опанувати трансляцію на вітчизняну аудиторію з протилежної, незвичної та непристосованої для цього трибуни «Олімпійського».

Та що поробиш, якщо дзвін монети, а в нашому випадку – шурхіт німецької марки (євро тоді ще не було загальноєвропейською валютою), виявився для вуха функціонерів федерації і тих, хто пристав до них, милішим і приємнішим за емоції уболівальників.

От і довелося українським телеглядачам задовольнятися дзеркальним зображенням низької якості, тоді як увесь світ дивився футбол у форматі нового сторіччя. Добре, що хоча б сам матч виявився захоплюючим і приніс нашій збірній і її прихильникам цілком сприятливий результат…

Статистика збірної України перед поєдинком з Німеччиною (07.06.1997).

Матчів – 37.
Перемог – 14.
Нічиїх – 8.
Поразок – 15.
Різниця м'ячів 44 – 49.

Зокрема, під керівництвом Йожефа Сабо – 13 матчів (7 перемог, 3 нічиї, 3 поразки, м’ячі 23 – 13).

Найбільшу кількість матчів провели: Сергій Беженар («Дніпро», «Динамо») – 21, Олег Лужний («Динамо») – 19, Сергій Попов («Шахтар», «Зеніт») – 18, Геннадій Орбу («Шахтар», «Ротор») – 17, Дмитро Михайленко («Дніпро», «Динамо») – 16.

Найкращі бомбардири: Тімерлан Гусейнов («Чорноморець») – 8, Віктор Леоненко («Динамо») – 6, Юрій Максимов («Дніпро», «Динамо») – 4, Сергій Ребров («Динамо») – 3, Андрій Шевченко («Динамо») – 3.