Скрижалі. У Гранаду – в гості до албанців…

…У середині січня 1997 року Албанію спіткала банківська криза. По суті, в один момент обвалилася вся фінансова піраміда країни. Постраждали понад 300 тисяч вкладників – фактично кожен дев'ятий мешканець. Почалися протести, які поступово переросли в соціально-політичне протистояння. А невдовзі дійшло до кровопролиття.

Невдоволені нездатністю влади врегулювати проблему, люди взялися за зброю, грабуючи військові склади. Тільки звернення уряду до іноземних держав з проханням про воєнну інтервенцію, щоб запобігти громадянській війні, допомогло уникнути найгіршого.

28 березня Рада Безпеки ООН прийняла рішення направити до Албанії 7-тисячний контингент багатонаціональних сил, який залишався на території країни до середини серпня, коли конфлікт було вичерпано. Проте без жертв не обійшлося. Загинули півтори тисячі людей, ще три з половиною отримали поранення.

Саме у розпал албанської кризи, 29 березня, з національною збірною цієї країни у гостях, згідно з календарем змагань у 9-й відбірній групі європейської зони чемпіонату світу-1998, і належало зустрітися нашій команді. А ще за чотири дні до Тирани мав завітати бундестім. Зрозуміло, що за обставин, які склалися, про таке не могло й бути мови.

1997-й рік. На вулицях Тирани...

Першими забили на сполох німці, які ще в січні категорично заявили про неможливість прибуття своїх футболістів на бунтівну територію. Тривога посилилася після того, як був скасований товариський матч албанців з Македонією, запланований на 14 лютого.

Однак ФІФА зайняла вичікувальну позицію і тривалий час ніяк не реагувала на те, що відбувається. І лише наприкінці лютого зробила заяву про те, що вивчила ситуацію і бачить два варіанти вирішення питання. Перший – перенести матчі на більш пізні терміни, коли емоції вгамуються. Другий – зіграти на нейтральних полях.

Про остаточне рішення Міжнародна федерація футболу обіцяла своєчасно поінформувати національні асоціації України та Німеччини.

Однак президент ФФУ Валерій Пустовойтенко остаточного вердикту чекати не став, а попросив міністра закордонних справ України Геннадія Удовенка через послів Албанії в інших країнах (наша на той час ще не мала дипломатичних відносин із цією балканською державою) з'ясувати позицію приймаючої сторони.

Мова, як не важко здогадатися, йшла не просто про можливість зіграти на території Албанії, а передусім про безпеку учасників поєдинку, членів нашої делегації. Звісно, ніяких гарантій ніхто дати не зміг, хоча албанці до останнього моменту сподівалися прийняти суперників удома.

Коли ж ФІФА виключила такий варіант, висловили побажання перенести зустрічі до Словенії, Австрії, Італії або ж Швейцарії – на вибір. Однак і цю ініціативу було відхилено. Невизначеність тривала до 7 березня, коли відбулася спеціальна нарада в Цюріху, на якій Україну представляли віце-президенти ФФУ Банников та Біденко.

Рішення якщо не шокувало, то щонайменше здивувало: поєдинки албанців з Україною та Німеччиною було вирішено провести в іспанській Гранаді. Але воно виявилося доволі зваженим: дістатися цього південного піренейського міста, яке загубилося в горах Сьєрра-Невади, було завданням не з простих. Зокрема, для найшаленіших прихильників албанців, що значно зменшувало ризики можливих інцидентів.

«На першому місці у мене зараз те, що відбувається на батьківщині, а футбол – тільки на другому», – так відреагував на рішення ФІФА наставник балканської збірної Астріт Хафізі. Та й тренувальний збір своєї команди організував не вдома, а на Мальті. Вже звідти вона вирушила до Мадрида, і лише потім з’явилася в Гранаді.

Треба сказати, що складали збірну Албанії майже цілковито легіонери. Дехто навіть захищав кольори доволі відомих європейських клубів. Як, приміром, воротар Стракоша з грецького «Олімпіакоса» або півзахисник Кола з «Панатінаїкоса». Чи нападник Рраклі з німецької «Герти».

Інші представляли більш скромні «Аполлон» з Кіпру (хавбек Руді Вата), португальську «Академіку» (захисник Абазі), словенський «Рудар» (його колега по амплуа Дема). Решта – і зовсім зниділі. Проте в цілому команда мала цілком боєздатний вигляд. 

Синьо-жовті тим часом після спарингу з Молдовою продовжили підготовку на динамівській базі в Конча-Заспі. 25 березня до партнерів приєдналися легіонери – Скрипник і Попов, на день пізніше – Суслов, котрому Сабо дозволив на добу затриматися в «Зальцбургу», який проводив важливий матч чемпіонату Австрії проти віденьского «Рапіда».

Однак з'ясувалося, що Попова турбують пахові кільця, і він зіграти не зможе. Не зовсім здоровим прибув з Бремена Скрипник, і його участь у поєдинку з албанцями теж опинилася під загрозою. А до всього після товариської зустрічі з молдаванами лікарі виявили тріщину в гомілкостопі Дмитруліна. Ну а Лужний тільки-но пристав до тренувань після шестиденної перерви.

…До Гранади українці прибули в п’ятницю, 28 березня. Розмістилися в готелі «Кармен», а увечері провели тренування на місцевому стадіоні «Лос Карменес», газон якого особливого оптимізму не викликав.

Поле стало ще більш важким у день гри, коли пройшов рясний дощ. Непросто було пристосуватися і до практично порожніх трибун 16-тисячної арени – у місцевих прихильників футболу навіть офіційний матч чужих збірних не викликав абсолютно ніякого інтересу.

Розпочалася гра нервово. Албанці ледь не після кожного двобою з нашими гравцями влаштовували шоу одного актора – корчилися від болю, подовгу валялися на газоні, випрошували для суперників картки. Однак ірландський арбітр Джон Макдермотт на ці картинні падіння реагував мляво.

Тоді формальні господарі дістали інші козирі, власне – футбольні. І на 20-й хвилині ледь не забили. Беллай відібрав м'яч у Орбу і пасом знайшов біля кута штрафного майданчику Колу. Удар у того вийшов на диво підступний. Суслов зреагував на нього, але не дотягнувся – снаряд на сантиметр розминувся із стійкою.

А наприкінці першого тайму підопічним Йожефа Сабо, здалося, допоміг арбітр, який зафіксував вельми сумнівний офсайд у Рраклі, що виходив на побачення із Сусловим. Але на той час наша команда уже міцно володіла ініціативою. Хороші моменти, щоб відзначитися, мали Ребров і Михайленко. Водночас Шевченко опинився під щільною опікою Качая.

Утім, на 40-й хвилині це не завадило форварду обіграти опонента, а на додачу ще одного – Руді Вату, і віддати ідеальний пас на Реброва. Той не став бити відразу – обманним рухом поклав на газон Стракошу і тільки після цього відправив м'яч за призначенням (1:0).



По перерві рахунок мали б збільшувати Калитвинцев, котрий влучив у штангу, і Косовський. Але в певний момент якось несподівано збірна Україні різко збавила оберти. Певно, далася взнаки втома. Посипалися помилки, якими в середині поля особливо грішили Калитвинцев та Михайленко.

Албанці перехопили ініціативу, і вже нашій обороні довелося сутужно. Але впоралися, до того ж надійно відіграв Суслов. Хоча до самісінького фінального свистка впевненості в тому, що перемогу вдасться відстояти, у Йожефа Сабо, за його власним зізнанням, не було.

«Результатом я задоволений, а от якістю гри – ні, – прокоментував підсумок зустрічі головний тренер. – Дехто з наших хлопців перегорів, іншим не вистачило майстерності.

Якби ми забили другий гол, а можливості для цього були, пішла б зовсім інша гра. А так над командою тяжіла думка про необхідність зберегти переможний рахунок. Сподіваюсь, таку невиразну гру українська збірна продемонструвала востаннє».

До речі, для Сабо це був десятий матч біля керма синьо-жовтих. У шести зустрічах під його керівництвом наша збірна здобула перемоги, двічі зіграла внічию, двічі поступилася. Різниця м'ячів 20 – 9.

Цікаво й те, що за чотири дні після матчу з Україною в тій таки Гранаді підопічні Астріта Хафізі мінімально поступилися команді Німеччини. Але тепер з рахунком 2:3.

Матч №34
АЛБАНІЯ – УКРАЇНА – 0:1
29.03.1997. Гранада. Стадіон «Нуево Лос Карменес». 20 градусів. 250 глядачів. Відбірний матч ЧС-1998.
Арбітр – Д.Макдермотт (Ірландія).
Україна: Суслов, Старостяк, Беженар, Головко, Ващук, Михайленко (Кардаш, 73), Орбу (Скрипник, 46), Калитвинцев (к) (Кривенцов, 86), Косовський, Шевченко, Ребров.
Тренер – Й.Сабо.
Гол: 0:1 Ребров (40).
Попереджені: Р.Вата – Михайленко, Шевченко, Ващук.