Скрижалі. Спаринг, у якому вирували емоції

На керманича Ле Бле Роже Лемера знову покотилася лавина критики. По світу пішла гуляти байка про те, що найкращу команду планети очолює найгірший з тренерів, якого тільки можна уявити у цій ролі. Лемер відбивався, обіцяв виправитися і насамперед порадувати уболівальників яскравою грою у найближчому матчі з Україною.

Синьо-жовтим тим часом випала нагода перевірити сили у спарингу з Болгарією.

«Оскільки статус поєдинку товариський, можна поекспериментувати, задіяти велику кількість футболістів. Прагнути добитися результату за будь-яку ціну ми не будемо, але, звичайно ж, хочемо перемогти», – зізнався Йожеф Сабо.

Проте стартовий склад нашої команди виявився ледь не оптимальним. Були відсутні лише Лужний та Шевченко. Обидва на той час стали легіонерами. Захисник поповнив лави лондонського «Арсеналу», а нападник готувався дебютувати у «Мілані». Власне, з цієї причини він і не прибув на збір до Конча-Заспи.

У той самий день, 18 серпня, Шевченко мав уперше вийти на очі італійської публіки у поєдинку «Мілана» з «Ювентусом» у рамках Кубка Берлусконі. Форвард звернувся до керівництва федерації з проханням не залучати його до зустрічі з болгарами, і Шевченку пішли назустріч.

Лужний до Києва прибув, але далося взнаки старе пошкодження, яке не дозволило йому вийти на поле.

  
Загалом для підготовки до спарингу тренерський штаб запросив 22-х виконавців. Поза увагою головного тренера опинилися Скрипник, Скаченко та Калитвинцев, чий фізичний стан й ігрова форма не влаштовували Сабо.

Натомість знайшлося місце у стартовому складі для Паляниці, котрий встиг перебратися з «Карпат» до «Кривбасу» і став, таким чином, першим представником криворізького клубу у національній команді

Болгари, які втратили всі надії на успіх у своїй відбірній групі Євро-2000 (у ній домінували Швеція, Англія й Польща), привезли в українську столицю переважно резервістів.

З досвідчених можна назвати хіба що капітана команди Івайло Йорданова з лісабонського «Спортинга», Даніеля Боримирова з німецького клубу «Мюнхен-1860» та найстаршого з-поміж усіх 33-річного Златко Янкова, котрий після виступів за «Бешикташ» вдягнув футболку софійського «Локомотива».

Там само у «Локомотиві» розпочинав кар'єру 20-річний Георгій Пеєв – майбутній гравець київського «Динамо», для якого цей поєдинок став дебютним у збірній. На відміну від свого ровесника Стіляна Петрова із «Селтика», котрий давно подавав зіркові надії і вже удев'яте отримав запрошення до національної команди.

«Нам важливо перевірити можливості молоді на тлі такого солідного суперника, – пояснив свій вибір складу наставник гостей Димитар Димитров. – Постараємося дати бій».



І болгари на столичному стадіоні «Динамо», який, до слова, уперше приймав матч національної збірної України, бій дали – та ще й який! Діяли вони відчайдушно, агресивно, експансивно, а поводилися, особливо під завісу поєдинку, брутально. У підсумку заробили п'ять попереджень і вилучення – такого недисциплінованого супротивника у синьо-жовтих ще ніколи не було.

Українці протягом усього матчу володіли ініціативою, створювали моменти, однак жодного з них реалізувати не зуміли. Аж доки вже наприкінці гри латвійський арбітр Роман Лаюкс не призначив у ворота гостей пенальті: Ребров, атакуючи з флангу, пошив у дурні трьох опонентів і як на блюдечку виклав м'яч під удар Коновалову – того збили з ніг.

Що тут почалося! Болгари завелися, стіною пішли на українських футболістів, апелювали до рефері. Гру на кілька хвилин було призупинено. І навіть після того, як Ребров виконав вирок і першим з гравців нашої збірної досяг рубежу в 10 забитих м'ячів, керманич гостей Димитров продовжував біснуватися біля краю поля.

Усі зачекалися фінального свистка, але Лаюкс не поспішав. І на 6-й компенсованій хвилині призначив у ворота господарів небезпечний штрафний. Воробйов, котрий по ходу матчу замінив Шовковського, навіть не ворухнувся, коли після розіграшу стандарту Івайло Петков з турецького «Істанбулспору» відправив снаряд у сітку (1:1).

«Ми боролися з останніх сил і були винагороджені, – пом'якшав Димитров. – Упевнений, цей результат підніме престиж болгарської збірної. А щодо суддівства, то від коментарів краще утримаюсь – вважаю, воно було нижче усілякої критики».

Помічник Сабо Леонід Буряк тільки й зазначив, що спаринг був корисним, і тепер важливо у всеозброєнні зустріти французів…

Матч № 53
УКРАЇНА – БОЛГАРІЯ       1:1
18.08.1999. Київ. Стадіон «Динамо». 15 000 глядачів. Товариський матч.
Арбітр – Роман Лаюкс (Латвія).
Україна: Шовковський (Воробйов, 63), Гусін (Коновалов, 65), Микитин (Кирюхін, 62), Головко (к), Ващук, Дмитрулін, Максимов, Ковальов (Попов, 46), Косовський (Максимюк, 46), Паляниця (Цихмейструк, 46), Ребров.
Тренер – Йожеф Сабо.
Болгарія: Господінов, Пеєв (Груєв, 70), Загорчич (Кирилов, 46), І.Петков, Йорданов (к) (Марков, 76), Янков, Боримиров, Петров (Янчев, 89), Христов (Тодоров, 46), М.Петков, Йовов (Бачев, 67).
Тренер – Димитар Димитров.
Голи: 1:0 Ребров (83, з пенальті), 1:1 І.Петков (90+5).
Попереджені: Микитин, Максимюк – Пеєв, Йорданов, Йовов, Боримиров, М.Петков.
На 90-й хвилині вилучений М.Петков (повторне попередження).