Скрижалі. Поставили зухвальців на місце

…Пострадянська Росія довго не відпускала Україну у вільне футбольне плавання. І якби ж лише у футбольне – гнила імперська сутність недокраїни проявлялася у всіх сферах людського життя, що зрештою вилилося у повномасштабну агресію проти волелюбних українців. Просто футбол на цьому тлі не був винятком.

Спершу росіяни підім'яли під себе правонаступництво радянської збірної, і у такому статусі на незаконних підставах виступали на чемпіонаті світу 1994 року. Паралельно зманювали до себе ласих до карбованця футболістів, декотрі з яких змінили громадянство. Потім присвоїли клубний коефіцієнт УЄФА, змусивши вітчизняні колективи розпочинати з нуля. На додачу зазивали у так званий об'єднаний чемпіонат провідні українські команди.

Що з цього вийшло, добре відомо, час розставив акценти – український футбол розвивався і розвивається незалежно від московських забаганок. Проте донедавна з неадекватним сусідом, передусім – завдяки витівкам жереба, періодично доводилося перетинатися. І вже восени 1994-го київське «Динамо» і московський «Спартак» зустрілися у груповому турнірі Ліги чемпіонів.

Минуло ще чотири роки, і тепер жереб звів в одній відбірній групі Євро-2000 збірні України і Росії. Здавалося б, навіщо ворушити минуле? Так ні, за поребриком знайшлося чимало бажаючих нагадати українцям, звідки вони родом. Невже з Московії?..

Керманич росіян Анатолій Бишовець не погоджувався з тим, що його висловлювання відносно прийдешнього поєдинку у Києві, призначеного на 5 вересня, нерідко трактувалися крізь призму якихось політичних інтересів.

  
«Для мене матч із збірною України – чистий спорт без будь-яких домішок», – стверджував він, незважаючи на нав'язливі спроби місцевих медіа з'ясувати ступінь снобізму уродженця української столиці по відношенню до своєї історичної батьківщини.

Категорично відмежовувався від спокуси приплести до зустрічі сусідів неспортивні мотиви і Йожеф Сабо: «Матч з росіянами – один з десяти у кваліфікації. І перемога у ньому важлива настільки ж, наскільки і у будь-якій іншій зустрічі. Ціннішою вона може стати лише тому, що суперник – один з головних конкурентів у боротьбі за високі місця».

Проте підготовка до поєдинку виявилася засекреченою так, як ніколи раніше – допуск у Конча-Заспу сторонніх був заборонений, гравцям лімітувався час спілкування по телефону, а адміністраторам дано вказівку відслідковувати, щоб футболісти не читали газет.

Власне, адресна підготовка до матчу розпочалася 31 серпня. Попервах тренерський штаб планував викликати на збір 26 футболістів, однак від послуг Беженара, Цихмейструка, Максимюка і Вернидуба  з різних причин довелося відмовитися. Також з'ясувалося, що з травмами прибули на динамівську базу Лужний, Ващук і Єзерський. Висока температура на три доби звалила Гусіна. А вже на розминці перед самою грою потягнув м'яз Косовський.

  
Утім, про все це стане відомо вже після матчу. А на прес-конференції за два дні до нього Сабо говорив про що завгодно, тільки не про проблеми – про бойовий дух підопічних, про їхню хорошу фізичну готовність, про позитивну атмосферу на заняттях. І нарікав на нестачу інформації про суперника. Тому що росіяни теж замкнулися на своїй базі у Новогорську.

Щоправда, на відміну від свого українського колеги, Бишовцю довелося виходити на люди двічі – у перший день свого збору, який теж розпочався 31 серпня, і в останній.

У перший вдалося з'ясувати, що ставку Бишовець, котрий завдяки протекції високопоставлених можновладців змістив з посади керманича росіян м’якого за характером Бориса Ігнатьєва, планує зробити на перевірених виконавців, з якими працював ще на початку десятиліття – Онопка, Шалімова, Добровольського, Канчельскіса, Карпіна, Мостового.

«Однак у якому стані вони з'їдуться з різних кінців континенту, ми не маємо жодної уяви, – приголомшив він журналістів, котрі поцікавилися формою легіонерів, прибуття яких до Новогорська тільки очікувалося. – У будь-якому випадку упевнений, що у поєдинках такої напруги і значення краще покладатися на досвідчених футболістів».

  
А в останній перед відльотом до Києва день бідкався: «У нашого суперника сучасний медико-відновлювальний центр, чудові поля з підігрівом. А нас у щось подібне на газон з труднощами вдалося привести до ладу єдине тренувальне поле. До того ж негода, дощі, велика кількість хворих і травмованих гравців вплинули на наші плани і не дозволили підготуватися якнайкраще».

Дехто угледів у цих словах Бишовця намагання підстрахуватися на випадок невдачі. А тут ще й у аеропорту «Внуково» сталася затримка чартеру – керівництво місцевих авіаліній у такий спосіб вирішило витребувати борги з «Газпрому», який був одним з головних спонсорів збірної Росії. До української столиці сусіди прибули із запізненням майже у три години.

Бишовець здивував тим, що відмовився від послуг Добровольського у ролі ліберо, а віддав перевагу Чугайнову. І залишив у запасі Мостового. Сабо потім зізнається, що саме під уродженця Одещини Добровольського, якого він вважав повільним у прийнятті рішень, випустив Скаченка – форварда, який умів і мав топтати візаві у безпосередній близькості до воріт суперника. А завданням Шевченка і Реброва була підтримка партнера з глибини.

Гості у дебюті створили два небезпечні моменти у тилах українців, проте доволі швидко пропустили. Синьо-жовті заробили штрафний, Ребров виконав подачу, Шевченко подовжив її на дальню штангу, а там вже набігав Попов, котрий ударом головою і відправив м'яч у ціль. І ледь не відразу Шевченко небезпечним пострілом мав збільшувати рахунок.

  
Але довго чекати другого голу не довелося, оскільки команда Сабо цілковито володіла ініціативою і мала відчутну ігрову перевагу. На 24-й хвилині Ващук, підібравши м'яч на своїй половині поля, промчав до карного майданчика суперника і віддав пас на Скаченка – той в один дотик смачно поцілив у дальній кут – 2:0.

Росіяни до кінця першого тайму нагадали про себе лише одного разу, коли на вістрі атаки у них опинився Коливанов. Однак Головко у бездоганному підкаті усунув загрозу. Але по перерві з появою на полі Мостового ситуація кардинально змінилася. Гра підопічних Бишовця несподівано набула стрункості, націленості на ворота, стала надзвичайно гострою. Та й обидва голи Шовковський пропустив після розумних передач Мостового.

Другий, щоправда, вже не мав значення. Тому що на 72-й хвилині стався епізод, який остаточно зумовив підсумок поєдинку. Вихід Реброва сам на сам з Харіним голкіпер «Челсі» зупинив недозволеним прийомом, і німецький арбітр Маркус Мерк не лише призначив пенальті, а й вилучив росіянина за фол останньої надії. І як не чаклував над м’ячем Черчесов, котрий замінив Харіна, сам Ребров чітко реалізував 11-метровий.



«Було б дивно, якби команда, що має у своєму складі таких зірок, як Ребров і Шевченко, зіграла по-іншому, – немов підлещувався Бишовець. – У вас є усе для того, щоб успішно подолати кваліфікацію – хороша організація справи, поставлена гра, чудові виконавці. Але і ми здаватися не збираємося».

«Для мене як для тренера – це лише один поєдинок з десяти, які треба провести у групі», – повторив свою передматчеву сентенцію Сабо. І емоційно додав: «А от для уболівальників ми сьогодні влаштували справжнє свято. Та й для усього українського народу!»

Матч №45
УКРАЇНА – РОСІЯ 3:2
05.09.1998. Київ. НСК «Олімпійський». 82 100 глядачів. Відбірний матч Євро-2000.
Арбітр – Маркус Мерк (Німеччина).
Україна: Шовковський, Гусін, Микитин, Головко (к), Ващук, Дмитрулін, Скаченко (Калитвинцев, 46), Попов, Ковальов (Кривенцов, 87), Шевченко, Ребров.
Тренер – Йожеф Сабо.
Росія: Харін, Минько, Чугайнов, Ковтун, Яновський, Семак (Черчесов, 73), Онопко, Канчельскіс (Карпін, 71), Аленічев (Мостовий, 64), Коливанов (к), Варламов.
Тренер – Анатолій Бишовець.
Голи: 1:0 Попов (14), 2:0 Скаченко (24), 2:1 Варламов (67), 3:1 Ребров (74, з пенальті), 3:2 Онопко (88).
Попереджені: Ковальов – Яновський, Ковтун.
На 73-й хвилині вилучений Харін (фол останньої надії).