Скрижалі. Сабо не запросили на прес-конференцію

За місяць з гаком після домашньої перемоги над Португалією (2:1) нашій національній команді за розкладом належало провести матч у відповідь. Місцем зустрічі господарі обрали Порту – північну, як її називають, столицю країни, батьківщину портвейну.

З такого приводу наставник піренейців Артур Жоржі після тривалої перерви навіть повернув до збірної улюбленця місцевої публіки – 34-річного правого захисника Жоао Пінту Домінгеша (не плутати з нападником Жоао Пінту Вієйрою з «Бенфіки»). Чинний на той момент рекордсмен португальців за кількістю виступів за збірну (70 матчів) відразу отримав капітанську пов'язку.

«Нас влаштує перевага не менше, ніж у два м'ячі, – впевнено заявив помічник Жоржі Жозе Агуаш. – Лише такий підсумок розташує нас вище українців у турнірній таблиці в разі рівності очок».

Про те, щоб конкурувати з німцями, португальці вже навіть не заїкалися. Бундестім виглядав беззастережним переможцем групи.

  
Разом з тим Жоржі в поєдинку з підопічними Сабо через травми не міг розраховувати на Секретаріу, Жозе Домінгеша і Пауліньо Сантуша. Натомість відновилися Дімаш і Сержіо Консейсао. У відмінній формі перебували Фігу і Руй Кошта. З перших хвилин місце в складі було відведене Антоніо Фольї з «Порту», котрий відмінно проявив себе в Києві.

Чинний на той момент рекордсмен української збірної за кількістю проведених за неї матчів (17), вихованець «Шахтаря» Сергій Попов, котрий останнім часом захищав кольори «Зеніта», в Порту міг і не полетіти. А справа в тому, що на збір до Конча-Заспи захисник прибув з дводенним запізненням. Сабо шаленів від люті.

Однак з'ясувалося, що Попова своєчасно не поінформував про виклик до збірної клуб. Ба більше, усіляко вмовляв не відлучатися. З'ясувалося й те, що перед домашнім поединком з португальцями схожим чином з Орбу вчинив «Ротор».

Орбу тепер з подивом розповідав, що про свою відмову виступати під синьо-жовтим прапором дізнався з преси. А факс з такою заявою, відправлений до Києва на бланку волгоградського клубу, назвав підробкою. Тим більше, що його підпису на ньому не було.

Натомість був підпис президента «Ротора» Горюнова, котрий навмисне пішов на підробку з мовчазної згоди тренера команди Прокопенка. Того самого, який стояв біля керма нашої збірної на зорі її становлення.

Неприємна історія сталася з Максимовим – героєм київської зустрічі з португальцями. У матчі першості країни в Полтаві динамівський півзахисник настільки розійшовся, що навмисно вдарив суперника і був вилучений.
Контрольно-дисциплінарні органи впаяли йому п'ять матчів дискваліфікації.

Однак це дуже не сподобалося Сабо. Адже він на тривалий термін втратив одного з провідних футболістів, котрий був позбавлений ігрової практики. На диво, аргументи головного тренера збірної були визнані вагомими, і Максимову зменшили термін відлучення до трьох ігор.

Усього для підготовки до візиту в Португалію Сабо викликав 25 футболістів. 13 них представляли «Динамо». Однак у Порту полетіли не всі – зокрема, вдома залишився Леоненко.

Між ним і Сабо вже давно пробіг чорний кіт. Не в захваті від форварда був і Валерій Лобановський, котрий нарешті повернувся на батьківщину і погодився очолити найтитулованіший клуб країни. Щоправда, очолити тільки з початку 1997 року.

«Я стільки років грав і працював у Києві, що, чесно кажучи, мене не залишає відчуття, начебто я нікуди й не відлучався», – зізнався Метр на своїй першій після повернення з тривалого закордонного відрядження прес-конференції.
«На жаль, контракт з Федерацією футболу Кувейту не надавав Валерію Васильовичу можливості повернутися додому раніше, – зі свого боку зауважив президент «Динамо» Григорій Суркіс. – Проте тепер у нашому клубі новий наставник».

Розповнілий, із зайвою вагою, Лобановский поки лише придивлявся до ситуації в «Динамо», та й в усьому українському футболі. Але його очі й вуха в особі Анатолія Пузача вже були присутні в команді. Втім, формально головним тренером залишався Сабо. Тим паче ніхто не відміняв його повноважень у збірній.

  
…Гра в Порту склалася для синьо-жовтих, мабуть, навіть цікавіше, ніж удома, якщо, звичайно, не зважати на результат. Принаймні, такої переваги, як у Києві, піренейці не мали. Так, володіли ініціативою, насідали, однак гольових моментів створили не надто багато. До перерви – лише три, за участю Жоао Пінту Вієйри, Фігу та Са Пінту.

Але знову виблискував Суслов, чітко і злагоджено виконувала свої функції оборона, та й взагалі вся команда діяла самовіддано і бойовито. Однак без помилок не обійшлося.

Дмитрулін, приміром, заробив необов'язковий штрафний. Максимов, намагаючись перервати подачу у виконанні Фігу, не влучив по м'ячу. А Суслов не зреагував на удар Коуту. Так на 58-й хвилині зі стандарту господарі й забили єдиний у цій зустрічі гол.

Чи могли синьо-жовті відповісти?

Ще в першому таймі Орбу ледве не проштовхнув м'яч у сітку воріт Вітора Байї, але голкіпер на мить його випередив. А в середині другого Косовського брутально збили на підступах до штрафного майданчика португальців, однак свисток шведського арбітра Сунделла промовчав.

Разом з тим важко було розраховувати на більш сприятливий результат, якщо у Шевченка виникли проблеми з коліном, Гусейнов виявився не готовий фізично, а Реброву довелося грати з температурою.



«Підсумком матчу я задоволений, а рахунком – ні, – категорично заявив після гри Артур Жоржі. – Забивати треба було більше».

Йожефа Сабо на прес-конференції не дочекалися. Колишні аташе нашої збірної з появою біля керма федерації Валерія Пустовойтенка кудись випарувалися, а новий до своїх обов'язків ще не пристав. До того ж господарі не надто й прагнули надати слово прибулому тренеру.

То ж довелося Сабо давати інтерв'ю у вузькому колі українських журналістів.
«У тому, що гра буде важкою, я не мав сумнівів. Але забити могли і ми. Звичайно, будемо робити висновки. Водночас упевнений, що для нашої команди нічого ще не втрачено», – таким був лейтмотив меседжів наставника української збірної.

Матч №32
ПОРТУГАЛІЯ – УКРАЇНА – 1:0
09.11.1996. Порту. Стадіон «Даш Анташ». 10 градусів. Хмарно. 37 000 глядачів. Відбірний матч ЧС-1998.
Арбітр – Л.Сунделл (Швеція).
Португалія: Вітор Байа, Жоао Пінту Домінгеш (к), Фернандо Коуту, Хелдер, Дімаш, Осеану, Фігу, Руй Кошта (Сержіо Консейсао, 65), Са Пінту (Пауло Бенту, 76), Жоао Пінту Вієйра, Фолья (Порфіріу, 46).
Тренер – А.Жоржі.
Україна: Суслов, Дмитрулін, Беженар, Головко, Скрипник, Попов, Максимов, Калитвинцев (к) (Кривенцов, 60), Орбу (Косовський, 65), Єсин (Зубов, 46), Ребров.
Тренер – Й.Сабо.
Гол: 1:0 Фернандо Коуту (58).
Попереджені: Са Пінту – Попов.

Разом 1996 року: 6 матчів (3 перемоги, 1 нічия, 2 поразки, м’ячи 12 – 9).

Найбільшу кількість матчів (по 5) 1996 року провели – Олександр Головко, Сергій Ребров («Динамо»), Валерій Кривенцов («Шахтар»), Олег Суслов («Чорноморець»), Віктор Скрипник («Дніпро», «Вердер»).
Кращі бомбардири (по 3 голи) – Тімерлан Гусейнов («Чорноморець»), Юрій Максимов («Динамо»).
Найбільша кількість матчів за історію (18) – Сергій Попов («Шахтар»).
Найкращий бомбардир за історію (8 м’ячів) – Тімерлан Гусейнов («Чорноморець»).