Скрижалі. Домашня заготованка для Филимонова

…Матч у Москві між росіянами й українцями опинився під загрозою зриву. У вересні 1999 року безмежними болотяними просторами пострадянської імперії прокотилася серія терактів, яка не оминула і тамтешню столицю.  

«Ми дуже занепокоєні тим, що відбувається у сусідів, – ще майже за місяць до поєдинку висловлював стурбованість Йожеф Сабо. – Напевно, керівництво європейського футболу повинно прийняти якесь рішення. Адже  мова йде про безпеку людей і передусім – учасників матчу».

Однак в УЄФА не поспішали. Та й господарі усіма силами постаралися заретушувати проблему. І навіть на державному рівні прийняли документ, згідно з яким посилювався режим охорони і нагляду на стадіонах. Зокрема, у Лужниках, де планувалося проведення зустрічі, було встановлено металошукачі, скорочено кількість турнікетів, посилено контроль над реалізацією квитків.

  
Інцидентів під час самого поєдинку вдалося уникнути. Натомість не обійшлося без хамських підначок на адресу гостей з боку місцевої преси. Деякі видання буквально конкурували одне з одним за те, хто дошкульніше покепкує з молодшого, як вони продовжували вважати, брата.

«Бий, Хохлов, рятуй Росію!» – з претензією на винахідливість назвало свій матеріал одне з них, намагаючись обіграти прізвище футболіста своєї збірної. «Чи тремтять прожилки у сала?» – уїдливо запитувало інше.

А на державному телеканалі з'явився ролик: «Миколо, чому ти зі мною не розмовляєш? Це ж не я на воротах стояла!»

Дісталося й Андрію Шевченку. Колись солідна газета «Известия» назвала його вигаданою зіркою, не бачила у трансфері форварда у «Мілан» нічого видатного і пророкувала, що на апеннінських хлібах українець швидко здується.

Шева відповів хет-триком у ворота «Лаціо». Та й взагалі вихором увірвався у Серію А.

Довелося вибачатися…

  
Наставники обох команд – і Сабо, і Романцев – постаралися вберегти своїх підопічних від зайвих емоцій і підготовку до поєдинку проводили за закритими дверима. Росіянин лише зауважив: «Мене довколафутбольні нюанси менше усього цікавлять. Куди більше хвилює те, що у відмінній формі перебувають Шевченко і Ребров».

А що до безпосередньо прийдешнього матчу додав: «По-перше, він для нас вирішальний, без права на помилку. По-друге, нам потрібно грати виключно на перемогу. А, по-третє, суперник не зазнав жодної поразки і не пропустив жодного м’яча на виізді. А нам треба забивати!..»

«Очевидно, Україна не стане вплутуватися у відкритий, авантюрний футбол, – також припустив Романцев. – Команда ця дисциплінована, уміє і любить грати на контратаках».

І поскаржився на проблеми в обороні своєї збірної, пов'язані насамперед з травмою провідного центрального захисника Чугайнова. Бентежила росіянина і позиція голкіпера. Він вибрав Филимонова, котрий останнім часом, м'яко кажучи, не виблискував у рамці воріт «Спартака».

«Чи не викликає у вас побоювань його гра?» – спитали у Романцева. «Викликає, – відповів той. – Проте все одно Филимонов кращий за інших».

  
Свої кадрові проблеми були і у Сабо. Як і росіяни, наша команда підготовку до прийдешнього матчу розпочала за п’ять днів до нього. На збір до Конча-Заспи тренерський штаб запросив 22-х футболістів. Уперше виклик отримали динамівці Кернозенко та Кормильцев – уродженець алтайського Барнаула на той час став громадянином України.

Сповнений здоров'я нарешті прибув у розташування збірної півзахисник Геннадій Мороз з «Кривбаса», котрого раніше турбували травми. Натомість вже у Києві невдало впав і зламав руку зенітовець Максимюк. Через перебір попереджень не міг допомогти партнерам Попов.

«Це дуже цінний футболіст, справжня робоча конячка, – нахвалював гірника Сабо. – Та разом з тим, як і інші донецькі збірники, – наш біль. Як на мене, Бишовець їх просто знищив. Складається враження, що цей тренер був спеціально засланий у «Шахтар». Хіба це нормально, коли гравець національної команди з незрозумілих причин позбавлений у клубі ігрової практики?..»

Перепало від керманича синьо-жовтих і бременському «Вердеру», у якому постійно створювали перепони, аби Скрипник і Максимов своєчасно не встигали прибути до збірної. Ось і цього разу Максимов на добу запізнився.

Натомість Шевченку Сабо навпаки надав зайвий день відпочинку: «Андрій тільки о четвертій ранку прилетів у Бориспіль і мав втомлений вигляд. Тому ми відпустили його додому, нехай відіспиться».

А про матч у Москві сказав: «Відсиджуватися в обороні і сподіватися на нічию ми не збираємося – це ризиковано. Будемо атакувати!» І випустив у стартовому складі відразу трьох форвардів.

  
Схема взагалі-то була звична, от тільки цього разу вона виявилася недієвою. І невдовзі після початку поєдинку стало очевидним, що Сабо припустився тактичної помилки.

Росіяни максимально наситили середню лінію, відрядивши уперед одного Панова. І цілковито домінували у центральній зоні поля, створюючи момент за моментом. У першому таймі гольових епізодів біля воріт Шовковського  назбиралося з півдюжини.

У трьох випадках врятував голкіпер, ще у трьох господарів підвела влучність. Але, усвідомивши, що гра валиться, Сабо ще до перерви прибрав з поля Скаченка, випустивши замість нього Микитина, котрий зайняв позицію на лівому фланзі оборони. У свою чергу Дмитрулін перебрався до півзахисту, і у грі нашої команди з’явився довгоочікуваний баланс.

І от, коли, здавалося, гра перейшла у зручне для синьо-жовтих русло, трапився момент, який примусив неабияк похвилюватися. Ващук порушив правила проти Аленічева, Карпін потужно пробив зі штрафного, м’яч зачепив Головка, змінив напрямок польоту, і Шовковський був безсилий завадити голу.

  
Потуги українців спробувати перейти у масований наступ ні до чого не призводили. Росіяни щільно окопалися у тилах, діяли розважливо, страхували один одного і практично жодного разу не дозволили гостям створити щось небезпечне.

Не надто обнадійливий вигляд мав і стандарт за фол Смертіна на Мізіні. До воріт метрів 30, м’яч біля бокової лінії, у карному майданчику господарів стовпотворіння. Пробити таку стіну шансів практично не було, залишалося тільки навісити. Всі навіса і чекали. От тільки навіщо виконувати його взявся Шевченко, йому б туди – у гущавину подій…

Андрій розбігся, вклав в удар залишки сил і підкручений м'яч, здалося, летить прямо у руки Филимонову. Та що це? Голкіпер росіян несподівано зробив крок назад, оступився і гарячково спробував утримати снаряд у рукавичках. Але той не послухався, вивалився на газон і з відскоком зрадницьки покотився у ворота.

Гол?.. Гол! 1:1!

  
...До кінця поєдинку залишалося три з невеличким хвилини. Прагнення господарів змінити перебіг подій на свою користь виявилися марними. Путівка до плей-оф Євро-2000 дісталася збірній України! А напряму, вигравши у Ісландії (3:2), у фінал потрапила Франція.



«Для мене гол Шевченка випадковим не став, – без жодних сумнівів заявив після матчу Йожеф Сабо. – Андрій постійно відпрацьовує такі удари на тренуваннях. Можна сказати, це наша домашня заготованка».

Стосовно ж гри у цілому, Йожеф Йожефович зазначив: «Звичайно, було важко. Нагніталося багато пристрастей, наші хлопці психологічно трохи перегоріли. Ми могли і поступитися.

Зізнаюся, по ходу поєдинку, коли нитка гри нами була втрачена, я дуже переживав, що суперник відкриє рахунок, і мої підопічні зламаються. На щастя, цього не сталося. Своєчасно внесені корективи дозволили зміцнити середину поля і відстояти таку важливу нічию».

Матч №56
РОСІЯ – УКРАЇНА     1:1
09.10.1999. Москва. Стадіон «Лужники». 78 600 глядачів. Відбірний матч Євро-2000.
Арбітр – Девід Еллерей (Англія).
Росія: Филимонов, Хлестов, Хохлов, Смертін, Аленічев, Дроздов, Онопко (к), Карпін, Титов, Панов (Семак, 79), Тихонов (Безчастних, 61).
Тренер – Олег Романцев.
Україна: Шовковський, Лужний (к), Мізін, Головко, Ващук, Дмитрулін (Ковальов, 75), Максимов (Мороз, 77), Гусін, Скаченко (Микитин, 41), Шевченко, Ребров.
Тренер – Йожеф Сабо.
Голи: 1:0 Карпін (75), 1:1 Шевченко (87).
Попереджений: Хлестов.