Ретро. Фунты рублей Сергея Балтачи

Сообщение ТАСС о подписании Сергеем Балтачей контракта с английским клубом «Ипсвич» появилось в декабре 1988-го. Насколько правомерно соглашение заслуженного мастера спорта СССР, участника двух чемпионатов мира и вице-чемпиона Европы с коллективом второго английского дивизиона? Об этом в те дни часто спрашивали Сергея.

«До мене надходили пропозиції від кількох відомих на континенті клубів, остання з них – із Швейцарії. Та я вибрав Англію. Чому? Англійський футбол вабив мене з дитинства. Позначилося й те, що я приїхав на батьківщину сучасного футболу ділитися досвідом...» – рассказывал он в интервью «Спортивній газеті».

А в интервью газете «Вечерний Киев» говорил: «В Англії різниця між командами першого та другого дивізіонів майже непомітна. В цій країні часто-густо виникає така ситуація: дебютант вищого класу може стати чемпіоном країни, а досвідчений володар золотих нагород уже в наступному сезоні інколи розлучається з першим дивізіоном... «Іпсвіч Таун» досить іменитий і авторитетний клуб... Відчув моральне задоволення, шо до Москви на підписання контракту прибули перші особи англійської команди. Вони говорили, що дуже сподіваються на мою допомогу. Отака віра надає додаткових сил, буквально окрилює».

Понятное дело, первого советского футболиста Британии спрашивали об условиях контракта. За него все решил всесильный на тот момент «Совинтерспорт».

«Моя місячна зарплата буде такою ж, як і в Блохіна, Дасаєва, Хідіятулліна, Буряка...» – утверждал Балтача. В интервью газете «Комсомольское знамя» уже назывались цифры.

- Госкомспорт СССР установил для нас, футболистов, выступающих за рубежом, твердую ставку – 800 долларов.
– Это мало или много?
– Что тут сказать? Зависит еще и от того, в какой клуб попадешь. Если в любительский, как Гаврилов, то это – крохи. Едва сможешь сводить концы с концами. Ну, а в моем случае вроде и немало...

Английские обозреватели вспоминали в те дни, что в свое время «Ипсвичем» руководили такие тренеры, как Элф Рэмзи и Бобби Робсон, что клуб выигрывал не только чемпионат Англии, но и Кубок УЕФА. Вскоре после появления в составе коллектива киевского игрока «Ипсвич» выбрался на тренировочные сборы в Украину и даже сыграл товарищескую встречу с черновицкой «Буковиной» (1:1). До того каждая новость с Альбиона о нашем земляке ретранслировалась. В отчете о прибытии Сергея в лондонский аэропорт «Хитроу», в частности, приводились его слова: «Звичайно, хотілося б повністю продемонструвати свою майстерність тут, на полях Англії, і допомогти «Іпсвічу» знову повернутися в перший ешелон. Минулий сезон не був для мене вдалим – переслідували травми. Але зараз я в повному порядку. Радий, що керівництво «Іпсвіча» повірило в мене і запросило в команду».

«Наш клуб уже давно мріяв одержати Балтачу, гравця світового классу,сказав директор «Іпсвіча» Девід Шіпшенкс. – Цю ідею ми повільно, але і неухильно реалізували, хоча це було, повірте мені, вельми складно.Для того, щоб контракт був остаточно підписаний, нам довелося добряче потрудитися. СРСР став більш відкритою країною, і вести переговори тепер легше».

«Знайомство з Британією цього 32-річного гравця світового класу, – читаем в журнале «Англия» того периода, – і на футбольному полі, і за його межами було пов’язане з труднощами, як мовними, так і життєвими. Коли його прийняли в «Іпсвіч», весь запас англійської мови Балтачі зводився до двох фраз: «Застібніть ремені» і «Палити забороняється». Тепер за допомогою жестів і окремих фраз він уже може висловити свої враження...» Він каже: «Я вважаю, що найкраще мені грати півзахисником, але англійський футбол часто не пристосований до системи такого роду. В Києві мене вважали силовим гравцем, а тут кожен футболіст силовий».

Особое внимание уделялось быту нашего земляка в непривычных для него условиях. Отмечалось, что, по сравнению с динамовской действительностью, в Ипсвиче он был просто кум королю. И – имел свою Королеву, жену Ольгу, бывшую пятиборку.

  «У Радянському Союзі Сергій так часто був на спортивних зборах, що за рік я його могла бачити тільки протягом 20-30 днів, – каже Ольга. – Ми одружені 11 років, але за рік, що ми провели тут, я бачила Сергія більше, ніж за попередні десять років». Ольга цілком пристосувалась до британського способу життя. Діти теж добре адаптувались. Сергій-молодший забив 62 голи в 16 іграх, виступаючи в команді «Уїтон Джуньєрз», а в Олени виявились добрі задатки гравця в теніс.

Впоследствии Елена Балтача стала выступать от имени Великобритании на теннисных кортах, а Сергей-младший (фото выше, справа) приглашался даже в молодежную сборную Шотландии. Когда Балтача уезжал, корреспонденты «Комсомольского знамени» спросили его: «А хотел бы, чтобы твой сын проникся такой же любовью к футболу?»

«Лучше, скажите – и сын, и дочь, – ответил футболист. – Кто больше из них футбол любит, даже не знаю. Пятилетняя Лена никаких игрушек не признает, кроме мяча. И подружек у нее нет – одни мальчишки. Гоняет с ними во дворе. Насколько это у нас серьезно – посмотрим. Ну, а Сережка, если почувствует, что жить без этого не может – то дай бог. Важно, чтобы у него была цель...»

Любопытное сравнение сделала в свое время газета «Дейли Мэйл». Ее публикация стала основой материала в «Спортивній газеті» (февраль 1989).

Піврічний контракт коштуватиме «Іпсвічу» 10 000 фунтів стерлінгів щомісяця. Це набагато більше за ті 500 карбованців, що сплачувало Сергієві київське «Динамо». Проте, треба врахувати, що в «Динамо» практикувалися значні премії за перемоги. Отже, Балтача мав річний прибуток приблизно в 40 000 – лише окремі зірки одержували стільки в «Іпсвічі». Та порівнювати важко. Хоча фунт стерлінгів прирівнюється до карбованця, покупна спроможність фунта в десять разів більша. Як це позначилося на життєвому рівні заслуженого майстра спорту з Радянського Союзу?

Платня за рік
«Іпсвіч» – 40 000 фунтів.
«Динамо» – 6 000 карбованців.

Житло
«Іпсвіч» – двоповерховий дерев’яний будинок на чотири спальні (у прем’єр-міністра Об’єднаного Королівства Маргарет Тетчер такий же, але на п’ять спалень) на тихій вулиці, садок. Помешкання Сергієвій сім’ї надав безкоштовно британський дипломат, який півроку працюватиме в Москві.
«Динамо» – квартира на останньому поверсі багатоквартирного будинку та двоповерхова дача за 40 кілометрів од Києва.

Автомобіль
«Іпсвіч» – «Лада»-2108 «Самара», що її надали спонсори клубу.
«Динамо» – «Жигулі»-2105.

Харчування
«Іпсвіч» – звичайна дієта футболіста. Один раз був у ресторані.
«Динамо» – перевагу віддавав холодним закускам, рибі, фруктам.

Відпочинок, відпустка.
«Іпсвіч» – до закінчення строку контракту відпустки не заплановані. Вдома – кольоровий телевізор (250 фунтів стерлінгів), відеомагнітофон (300 фунтів), відеокасети, що їх Сергій привіз із СРСР.
«Динамо» – відпочивав зазвичай на дачі. Вдома – такі ж кольоровий телевізор та відеомагнітофон (разом – приблизно 10 000 карбованців), стереокомбайн.

«Жить здесь легче, – рассказывал Сергей. – В Киеве мы тренировались дважды в день и два дня перед матчем проводили в тренировочном лагере. Здесь я тренируюсь только утром – есть время побыть с семьей. К тому же с менеджером «Ипсвича» Джоном Данканом и администратором Дэвидом Шипшенксом мы сразу нашли общий язык. Вот с языком хуже – надо же в команде общаться. А на поле – просто крайне необходимо...»

Джордж Скенлен, бывший преподаватель Ливерпульского университета, переводчик и частный учитель семьи Балтачи, так отзывался о динамовце: «Учится он быстро, схватывает все мгновенно... Сергей совсем не похож на типичного футболиста-профи в нашем понимании. Например, президента «Ипсвича» Петрика Коболда поразило то, насколько Балтача разбирается в живописи. Он знает и уважает Джона Констебля. Еще удивляет его впечатляющая для 30 лет форма. Сказывается то, что Сергей не курит, не пьет, не интересуется азартными играми. Такой желали бы мы видеть нашу молодежь...»