Ретро. Как Горбачев «не пущал» Саленко

– В’ячеславе Івановичу, читачі «СГ»  вже знайомі з ва­шою оцінкою сезону-88. Та тема ця така багатопланова, що варто повернутися до неї. Вже, мабуть, востаннє.
– Нічого оригінального не скажу, висловивши повне задоволення грою і резуль­татом олімпійської команди, її тренери показали себе стратегами. А гравці підіб­ралися настільки честолюб­ні, що прямо заявили перед Сеулом: їдемо за золотими медалями! Та, безперечно, головною футбольною подією року був чемпіонат Європи. І наша національна збірна: підійшла до цього змаган­ня в тому стані, який я наз­вав би піком зрілості. Її гра була сучасною, а часом з’являлися ті елементи, яки­ми наша команда зачарову­вала мексиканських глядачів.

Тепер щодо виступу клубів у європейських турнірах. Це – справжня ганьба! Та­кого провалу я не пам’ятаю. Виправдань не може бути ніяких, а от причини назвати наважусь: відсутність серйоз­ного міжнародного досвіду в тренерів, по-друге, звична зосередженість тренерів на подіях внутрішнього календаря, по-третє, брак достат­ньої кількості висококваліфікованих майстрів. Як на мене, на шість команд повинно набратися принаймні сорок по-справжньому класних вико­навців.

– Що ж, зупинимося на клубних проблемах. Наставни­ки «Дніпра»  скаржаться, що в них не було достатнього змагального полігону для підготовки команди до офіційного клубного турніру...
– Якщо не помиляюсь, це докір на нашу адресу. Спро­бую пояснити. Європейські турніри посереднього рівня мало що дають командам, які розраховують на успіх у змаганнях УЄФА. Залиша­ються лише швидкоплинні комерційні турніри за участю провідних клубів Європи. Та на них запрошуються тільки найпопулярніші наші команди: київське «Динамо», і меншою мірою – «Спартак»  і тбіліське «Динамо». На жаль, «Дніпро»  на Заході поки не котирується. Наведу свіжий приклад. Ми вже за­раз намагалися прилаштувати «Дніпро»  на престижний, турнір у Західному Берліні, та буквально днями надійшла відмова від організато­рів.

Днепропетровский «Днепр»  вылетел в первом же раунде Кубка УЕФА, уступив французскому «Бордо»  (1:1 и 1:2). Стартовые матчи оказались последними и для вильнюсского «Жальгириса»  с московским «Торпедо», сложивших оружие после свиданий с «Аустрией»  и «Мальме»  соответственно. Дебютант евротурниров «Металлист»  прошел югославский «Борац», но споткнулся на голландской «Роде»  (0:1 и 0:0). А румынские «Стяуа»  и «Виктория»  положили на лопатки соответственно московский «Спартак»  и минское «Динамо». Киевские динамовцы, провалившие год 1987-й, в Европе представлены не были...

– Ви назвали київське «Ди­намо»  найпопулярнішою на континенті радянською коман­дою. А що ви скажете про роль цього клубу на внутрішній арені?
– «Динамо»  наш флаг­ман не лише в суто футболь­ному, а й в організаційному плані. Не можу не віддати належного завидній передбач­ливості Лобановського... Так, наприклад, він повернув у Київ Євтушенка для того, і щоб той перейшов у зару­біжний клуб уже з «Дина­мо».

– Ваша думка про компен­сацію, яку потрібно сплачува­ти клубу, що втратив гравця?
– Зараз ми стараємося створити струнку систему, що дозволила б оцінити вар­тість того чи іншого гравця. |Враховуватимуться всі вит­рати клубу, який виховав футболіста починаючи з ДЮСШ. Сподіваюся, до квіт­ня ця робота завершиться. Й тоді, не виключено, перехід Саленка із «Зеніта»  в «Динамо»  обійдеться приб­лизно... тисяч у вісімдесят.

– Поговоримо тепер про перспективи збірних. Свого ча­су ви показали себе провидцем, передрікши олімпійську перемогу і призове місце на чемпіонаті Європи. Продовжи­мо гру. Як виступимо на чем­піонаті світу-90? Що буде з олімпійцями наступного поко­ління? Їх, мабуть, знову очо­лить непереможний Бишовець?
– Розпочну з кінця. Тре­нерів нової олімпійської збірної ми плануємо назва­ти в березні-квітні цього ро­ку після юнацького турніру в Саудовській Аравії. Оскіль­ки, ймовірно, основу майбут­ніх олімпійців складуть саме гравці юнацької коман­ди, то й логічно, що їх очо­лить нинішній наставник юнаків Борис Ігнатьєв. Схо­жий шлях пройшов і Бишо­вець. Про національну збір­ну. Думаю, в Італії ми по­винні опинитися в першій четвірці. А от на золото, зда­ється, претендувати поки не зможемо.

– Як з переходами? Подей­кують, ніяких інструкцій уже не існує?
– Ні, інструкція є. Але багато положень її можуть по-різному трактуватися. В цьому недолік документу. В одному принаймні все зрозу­міло. Якщо клуби однієї республіки домовляться між собою, то ми ніяких перепон не чинитимемо.

– Ви вже згадували Сален­ка. В цьому випадку зацікавле­ні особи представляють різні регіони країни. Зенітівці сер­йозно заперечують проти пере­ходу. Чи можна вважати, що вирішальною здатна стати та­ка обставина: ленінградець написав заяву в базовий клуб збірної СРСР?
– Думаю, що так.

Переезд Олега Саленко в украинскую столицу попытались преподнести (по футбольным меркам) сначала как «растление малолетних», чуть позже – как кражу невесты, в конце приписав киевскому «Динамо» минимум захват и угон стратегического бомбардировщика. Маразм крепчал! «Вот и Мишку на трибуну потянуло, как на мед. Что он думает, угрюмый, про Саленко переход?» Эта текстовка к фото, изображающему сидящего (почему-то на трибуне стадиона) дрессированного медведя, - из разряда «цветочков». «Ягодки» были эпистолярного вкуса. Несмолкаемый скрип чиновничьих перьев дублировался нытьем «общественности». Известный своей «объективностью» «Советский спорт» опубликовал открытое письмо, подписанное И.Горбачевым, «Героем Социалистического труда, народным артистом СССР, председателем Федерации современного пятиборья (!!!) Ленинграда», и В.Садовским, заслуженным деятелем искусств РСФСР, режиссером-постановщиком киностудии «Ленфильм», председателем Федерации спортивного кино (!!!) Ленинграда».

В нем, в частности, говорилось: «В ленинградском «Зените» созданы все условия для нормальной жизни, работы и повышения мастерства футболистов. Очевидно, руководство киевского «Динамо», приглашая О.Саленко, предлагает ему и его родителям лучшие материальные блага. Но ведь подобные методы переманивания молодого парня несовместимы с нашей моралью и нравственностью, они наносят непоправимый ущерб спорту, воспитанию спортсменов, ломают, калечат молодых людей, превращают их в стяжателей. Зачем морально разлагать юного футболиста и давать этим пример другим молодым спортсменам? Мы считаем, что было бы справедливым остаться Олегу Саленко в «Зените» и своей игрой отдать «долг» Ленинграду и команде, которые воспитали его как спортсмена и вывели в большой футбол. Мы считаем также в данном случае логичным придерживаться общеизвестных правил, которые предусматривают обязанность учащихся, оканчивающих высшие, средние и специальные учебные заведения, после их распределения отрабатывать 3-4 года там, куда их направили после окончания учебы. Олег Саленко, окончив спортивную школу, был направлен в «Зенит», и сейчас нет обоснованных причин для перехода его из ленинградского «Зенита» в киевское «Динамо». Нельзя давать возможность киевлянам укреплять себя, начисто разоружая ленинградцев. Нельзя, неэтично киевскому «Динамо», как говорит поговорка, чужими руками жар загребать!»

В Киеве нашли, как ответить многим любимому актеру и главному начальнику существующего, как оказалось, в СССР спортивного кино. Да и из уст самого Олега, кстати, на страницах «СГ» прозвучало на всю страну: «Мне весьма не хочется этого делать, но если к 27 марта я не получу официального разрешения играть за киевское «Динамо», то обращусь с судебным иском на руководящие футбольные органы страны». Это уже был прецедент...

Затронутые Колосковым темы перехода Саленко и ЧМ-1990 спустя полтора года переплетутся. Валерий Лобановский, формируя команду для итальянского мондиаля, не найдет в ней места для Олега, который как раз наберет прекрасную форму. В итоге советская сборная не преодолеет даже групповой этап...

– Як ви сприйняли ситуа­цію, що сталася в «Спартаку»?
– Ви знаєте, що стосун­ки Костянтина Бєскова з групою провідних гравців команди досягли точки кипіння, і співіснуван­ня стало практично неможли­вим. Особисто я скептично сприйняв плани Бєскова здійснити нове «спартаківське диво», змінивши склад. Наприкінці сімдесятих ща­сливий збіг обставин, сплав з юних талантів Дасаєва, Шавла, Романцева і досвід­чених Ярцева та Гаврилова приніс «Спартаку» заслуже­ну славу. Та теорія ймовірності вчить, що двічі подібне та ще й в одного тренера трапляється вельми рідко. Зараз на посаду спартаківського тренера претендують п’ятеро. Нетто, Романцев, Мо­розов, Кочетков і Ловчев.

– Про Футбольну спілку. Зізнайтесь, після промови Лобановського на установчій конференції ваші з ним сто­сунки погіршились?
– Ні, вони як були до цього діловими і, сподіваюсь, взаємоповажливими, так і залишились. Ми з Валерієм Васильовичем і раніше часто сперечалися, та цього й не уникнути. В мене до го­ловного тренера тоді була од­на претензія. Не варто було розповсюджувати альтерна­тивний варіант Статуту серед делегатів, а направити його в оргкомітет. Це було б конструктивніше. Скажу ще раз, що перехід Футбольної спілки на повний госпрозрахунок не вбачається мені реальним. Адже чистий при­буток приносить лише наці­ональна збірна, а клуби кори­стуються державною дота­цією. Взагалі, вважаю, перехід на госпрозрахунок наших клубів мусить здійснюватись за трьома напрямками, в за­лежності від конкретних спроможностей. На повну фінансову незалежність може претендувати лише ки­ївське «Динамо». Змішаний варіант з держбюджетними ін’єкціями обрав «Дніпро». Є можливість піти таким же шляхом у «Зеніта» і «Спартака», наприклад. Щодо «Шахтаря» і тбіліського «Динамо», то мені поки не­відомі принципи, покладені в основу їхніх розрахунків. Решта команд перебуває в гавані госпрозрахункового океану.