Ретро. Як революція Лобановського з гімнастики починалася

Тож ми ще не раз повертатимемося до подій 50-річної давнини. Наразі розповідь – про перші місяці довгого тріумфального шляху «Динамо».

...Власне, до роботи з командою Валерій Васильович став іще восени 1973-го. 20 жовтня «Спортивна газета» вмістила невеличку замітку під офіціозним заголовком «У Спорткомітеті УРСР».

«Цими днями колегія Спорткомітету УРСР розглянула питання про стан політико-виховної роботи в футбольній команді майстрів «Динамо» (Київ), – інформувала стаття. – На колегії було відзначено, що останнім часом у команді були допущені серйозні прорахунки в політико-виховній роботі, які заважали команді стабільно виступати у міжнародних і внутрішніх змаганнях. Колегія прийшла до висновку, що київське «Динамо» потребує зміцнення тренерського складу.

За поданням Укрради «Динамо» і Федерації футбола УРСР старшим тренером футбольної команди майстрів призначено заслуженого тренера УРСР В.В.Лобановського замість О.О.Севідова».

Севідову, котрий привів киян до чемпіонського титулу в 1971 році, не пробачили прикру поразку в фіналі кубкового розіграшу: виграючи в «Арарата» ще за хвилину до фінального свистка, біло-сині дозволили суперникові зрівняти рахунок на останніх секундах, а в додатковий час пропустили й вирішальний м’яч. Вочевидь, у єреванців із політико-виховною роботою все було зразково.

● 10 жовтня 1973-го. Це був єдиний фінал Кубку СРСР, у якому кияни виступали, але не здобули трофей. «Арарат» того року зробив переможний дубль...

Будь-які стратегічні аспекти життєдіяльності «Динамо» вирішувалися тоді на республіканському рівні, тобто на найвищих щаблях партійного керівництва України. Там вирішили викликати на підвищення до рідного міста і клубу Валерія Лобановського – тодішнього наставника дніпропетровського «Дніпра». Як свого часу на вістрі атак «Динамо», вони склали тандем із Олегом Базилевичем. Останнього, котрий перед тим очолював донецький «Шахтар», офіційно проголосили начальником команди.

Нові керівники фінішували з колективом на срібній позиції в першості та пройшли два кола Кубку УЄФА – залишили за бортом змагань данський Б-1903, але поступилися західнонімецькому «Штутгарту» (2:0 у Києві, 0:3 на виїзді).

● 12 грудня 1973-го. «Штутгарт» – «Динамо». І тут також пропустили «зайвий» гол на останніх хвилинах...

«Моя уява про «Динамо-73» обмежувалася спостереженнями візуального характеру, – зізнавався В.Лобановський у своєму першому інтерв’ю в новому статусі, в січневій бесіді з кореспондентом тієї-таки «СГ». – Тепер, звичайно, знаю більше. Проте поспішати з висновками не хотілося б. Попереду в нас підготовчий період. Буде час краще придивитися до гравців, а виходячи з цього, планувати наступні дії. Однак, якщо вас задовольнить така відповідь, то в нашій уяві – сильна команда, яка б з успіхом могла виступати на всесоюзній та міжнародній арені. Я розумію, що багатьом моя відповідь може здатися недосить вичерпною. Проте сьогодні додати щось конкретніше просто неможливо».

Ідеї почали втілюватися з першого ж тренування у 1974 році, на якому дещо ошелешені динамівці так і не побачили... м’яча. Натомість гравцям були запропоновані акробатичні вправи під керівництвом майстра спорту міжнародного класу зі спортивної гімнастики В.Шаменка.

«...Темп досить високий, – читаємо в матеріалі про те заняття. – Бруси змінюють кільця, потім вправи на координацію рухів на батуті. Ось де можна було посміятися досхочу. Привід для цього дав кращий футболіст країни 1973 року Олег Блохін. Очевидно, форвард був недосить знайомий з примхами цього снаряда. Високо вистрибнувши догори і зробивши в повітрі справжню фігуру «вищого пілотажу», він потонув з головою в ямі з поролоном. Однак поступово Володимир Мунтян, Михайло Фоменко, Олександр Дамін, Валерій Самохін та й Олег Блохін навчилися втримувати рівновагу. Особливо тренерові В.Шаменку сподобалися стрибки В.Мунтяна».

● Олег БЛОХІН з батута дострибнув аж до «Золотого м’яча»!

Поки зірки м’яча опановували новий вид спорту, журналісти допитувалися в тренерів про зміни в команді. Дізналися, що повісили бутси на цвях Вадим Соснихін і Анатолій Бишовець, що Анатолій Пузач відтепер працюватиме з дублерами «Динамо». Новобранцями колективу стали Віктор Маслов із «Дніпра», Руслан Ашибоков із «Автомобіліста» (Нальчик), Василь Бурмин із хмельницького «Динамо». Підсилив склад Володимир Онищенко, повернувшись до рідного клубу із ворошиловградської «Зорі».

На них усіх чекала напружена робота на паркеті тенісних кортів Центрального стадіону, в плавальному басейні «Динамо», спортивному залі арени СКА, на легкоатлетичній доріжці Палацу спорту. Згодом – тренувальний збір у Гагрі, з низкою спарингів на традиційно важких «газонах» Чорноморського узбережжя, тогочасної передсезонної Мекки радянських команд...

«Старший тренер В.Лобановський, якому допомагали начальник команди О.Базилевич та тренер А. Пузач, як на лекції в навчальному закладі, оголосив завдання: «Тема занять – вправи з м’ячем». А за кілька хвилин шкіряні кулі вже викреслювали у повітрі найвигадливіші траєкторії, – це вже розповідь про другий тренувальний день. – Відчувалося, що динамівці скучили за м’ячем, і тому ставилися до нього з особливою повагою. Таке спостереження підтвердили й наступні тренувальні вправи: жонглювання, передачі на швидкості. Звичайно, траплялися й похибки, притаманні січневим заняттям. Непогано попрацювали й воротарі Євген Рудаков та Валерій Самохін. Голкіперам, певно, було все ж таки важче за інших, бо їхню пильність перевіряли такі відомі у минулому форварди, як О.Базилевич та А.Пузач. Отже, обом вартовим «Динамо» було не до жартів...»

● Київське «Динамо» на тренувальному зборі в Гагрі перед сезоном 1974 року

Уже тоді Валерій Лобановський і його штаб намагалися зазирати в майбутнє, «приміряючи» календар чемпіонату СРСР під міжнародний формат, розширюючи видноколи та підіймаючи планку турнірних зазіхань.

– Що можна сказати про ваше знайомство з європейськими кубковими турнірами? – запитав наставника кореспондент «СГ».

«На увазі, певно, мається торішня зустріч «Динамо» – «Штутгарт»? – перепитав Валерій Васильович. – Відповім на це загальновідомою фразою – краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Для мене ці поєдинки були одкровенням. Це поєдинки особливого рангу й вимагають, на мою думку, особливої підготовки, яка не йде у порівняння з матчами нашої внутрішньої першості. На жаль, щорічно кращі радянські команди так і не можуть перетнути рубіж 1/4 фіналу. Це й справді важко, якщо не сказати неможливо. Адже навряд чи хто-небудь запропонує, приміром, натренованій людині перевірити свої сили на рингові у поєдинку з відомим боксером. Приблизно в такому ж становищі перебувають наші провідні клуби, схрещуючи зброю із зарубіжними командами у листопаді-грудні. Торік ані наші одноклубники з Тбілісі, ані ми самі не були належно підготовленими до поєдинків з «Тоттенхемом» та «Штутгартом». У той час, коли наші суперники з головою перебували у вирі своїх чемпіонатів – вигравали, програвали, – обидва динамівські колективи, за плечима яких був значний антракт в офіційних виступах, змогли зіграти лише зустріч між собою. На своїх полях обом командам «Динамо» вдалося досягти відносних успіхів, однак нагадаємо, що континентальні турніри проводяться за двораундовою системою.

Проте, на нашу з Олегом Петровичем думку, вихід із цього скрутного становища є. Слід розпочинати чемпіонат СРСР на південних стадіонах команд вищої ліги. Провести там 3-4 тури, а влітку дати гравцям місяць-півтора відпочити, відновити свої якості. Тоді найкращі команди зможуть зберегти «пік» спортивної форми до листопада-грудня. Гадаємо, що таке «нововведення» принесе користь нашому футболові та його репутації на міжнародній арені. До речі, ми звернулися з такою пропозицією до Федерації футболу СРСР. Чекаємо відповіді».

● Олег БАЗИЛЕВИЧ і Валерій ЛОБАНОВСЬКИЙ. Колись вправно атакували ворота суперників «Динамо», а згодом склали ударний тренерський тандем

У ті часи подібні ініціативи сприймалися як відверто революційні. Втім, незвичним було й багато що з тренувального процесу київського «Динамо», на який звертала увагу центральна спортивна преса. Зокрема, тижневик «Футбол–Хокей» у ті дні писав таке.

«Заслуговує певного розшифрування робота київського «Динамо» (старший тренер В.Лобановський). Система підготовки команди відрізняється, якщо мати на увазі засоби та методи, від загальноприйнятої. Основний акцент робиться на створення оптимальних співвідношень високого рівня фізичних якостей та ефективних тактико-технічних дій. Тренери прагнуть досягти цього за допомогою різних моделей тренувальних занять. Зміст чергових тренувань колегіально обговорюється керівниками команди напередодні. Ще перед виїздом на тренування тренери детально знайомлять гравців із планом заняття, немовби «програють» на макеті футбольного поля намічені вправи. Організація тренувань виглядає бездоганною, інтенсивність і зміст занять – на високому рівні. Після закінчення кожного тренувального дня тренери обговорюють його підсумки. Усі основні заняття, як і контрольні ігри, записуються на відеомагнітофон. Плівка проглядається й аналізується».

Особливо підкреслювалося, що тренери киян працюють у якнайтіснішому контакті з провідними фахівцями кафедри футболу Київського інституту фізкультури, отримуючи дієву допомогу в розробці режимів роботи. Науковці, зі свого боку, ведуть ретельні спостереження за тренувальним процесом.

«Гадаю, ця система підтвердить свою життєвість і прогресивність, – автор матеріалу популярного тоді видання немов у воду дивився. – Якщо буде засвідчено зростання майстерності динамівців Києва та підвищення класу гри команди в цілому, на мій погляд, доцільно після закінчення сезону зробити їхній досвід спільним надбанням. Всесоюзна нарада тренерів могла б у цьому випадку вивчити нове у системі підготовки киян і рекомендувати його впровадження у практику роботи команд».

Під керівництвом наставників, на той момент наймолодших за всю історію клубу, київське «Динамо» впевнено вкочувалося в новий сезон. Іще не відаючи, що започатковує цілу епоху – на десятиліття в майбутнє...