Довбик: «Рома» – правильний клуб для мене, він амбітний і голодний»

– Я ухвалив рішення про перехід в Рому після розмови з Деном Фрідкіним (власником – прим). У мене було хороше враження, він змусив мене відчути себе важливим, розповівши мені, чого він від мене чекає. Але я також говорив із Де Россі та Гізольфі. Раніше я ніколи не розмовляв із власниками клубу, і це було важливо. Вони пояснили мені довгостроковий проєкт. Я вірю в них, а вони – в мене. Рома багато інвестує, клуб хоче робити велику справу. Я знаю, що майбутнє буде світлим.

Провалені переговори з Атлетико? Це сталося не тому, що наші стосунки з клубом були не найкращими: просто там були люди, які хотіли мене, та інші, які цього не хотіли. Я не відчував довіри на відміну від Роми

Рома – це правильний клуб для мене, у нього є амбіції та голод. А ще тут є гарний стадіон, чудове місто та фантастична база вболівальників. Я був у Римі лише один раз, під час чемпіонату Європи у 2021 році. Але це був період коронавірусу, та й я ж був у збірній – за три дні побачив небагато, скоро надолужу.

Усі знають, наскільки важливе дербі – як для вболівальників, так і для клубу. Можу лише обіцяти, що докладу всіх зусиль, щоб виграти цей матч. У мене в голові вже є кілька голів, які потрібно забити, але я не говоритиму про них. Ми повинні повернутися до Ліги чемпіонів. Це дуже важлива мета, якої потрібно досягти за будь-яку ціну. Рома відсутня в цьому турнірі занадто довго.

Ромелу Лукаку – один із найбільших центральних нападників у Європі. Але я – не новий Лукаку, а Артем Довбик. Я хочу зробити все, що в моїх силах, і щоб уболівальники цінували мене за те, що я можу зробити. В Серії А мені подобається Лаутаро Марітнес – за його стиль, стабільність, з якою він забиває. Але для мене команда на першому місці. Мені подобається багато забивати, але якщо ви запитаєте мене, мрію я про те, щоб виграти титул найкращого бомбардира чи Скудетто, то я не сумніваюся – Скудетто.

Мені подобається менталітет Даніеле Де Россі. Він голодний, він амбітний, він намагається тебе покращити. Ти активно працюєш з ним, я впевнений, що він змусить мене рости далі. Порівняно з Мічелом у Жироні, тут зміниться не так багато. Можливо, щось у високому пресингу. Центральному нападнику легше адаптуватися до нового тренера, ніж півзахиснику чи центральному захиснику. Центрфорварда просять допомагати команді та півзахисникам, зберігати м'яч, забивати голи, я робив це в Жироні та зроблю це і в Ромі.

Я не говорив з Андрієм Шевченком перед приїздом до Італії. Однак коли він був моїм тренером у збірній, він завжди казав мені, що мені потрібно вдосконалюватися фізично та в своїх рухах, якщо я хочу грати в одній із п'яти найкращих європейських ліг. Я прийняв його пораду близько до серця. І я багато працював. Зараз я хочу показати, чого вартий. До мене в Італії були Шевченко, Малиновський та Коваленко. Тепер моя черга!

Сезони довгі, іноді ти граєш добре, інколи – погано. Бувають моменти, коли все йде ідеально, й люди люблять тебе. За інших умов приходить критика. Але ти маєш знати, як із цим справлятися. Футбол без тиску – це не футбол. Пічічі – це трофей, який дає мені ще більшу впевненість. Я маю подякувати Жироні, моїм товаришам по команді та тренеру, які вірили в мене. На початку сезону ніхто б не поставив на те, що я зможу зробити це, але натомість я показав, що у футболі можливо все. Дякую також моїй сім'ї.

У нас із Серлотом насправді цікава історія: ми боролися на полі за звання найкращого бомбардира, а потім на трансферному ринку. Майбутнє покаже, хто зробив правильний вибір. Ми обидва змінили клуби. Подивимося, хто адаптується першим.

У Данії у мене була травма (розрив передньої хрестоподібної зв'язки – прим.), яка вплинула на мене та мої виступи, але також зробила мене сильнішим. Після цього я почав більше працювати у тренажерному залі, підійшов до справи більш професійно. Це допомогло. Характер для нападника – це головне. Форвард, який впевнений у собі, – це найкращий гравець. Прізвисько «Машина» з'явилося, бо мені подобається працювати у спортзалі. Мої одноклубники часто бачили мене там і вирішили та назвати мене.

Я розумію, що ніхто чітко не уявляє, що відбувається у мене вдома – в Україні. Але я розумію людей – вони живуть дуже далеко від цієї ситуації. Війна – це велика проблема, гігантська трагедія. Щодня вмирає багато людей. Спорт може дарувати маленькі посмішки. На Олімпіаді в Парижі особливо стежу за українськими спортсменами. Я був радий останньому «золоту», яке здобув боксер Олександр Хижняк. Школа боксу в Україні є дуже популярною. Це вид спорту, який мене зачаровує. У минулому були брати Клички – Володимир і Віталій. Вони для нас такі ж легендарні, як Шевченко у футболі. Тепер є Олександр Усик, ще один великий чемпіон.

Переклад та адаптація «Футбол 24»