Романчук: «Два роки тому я говорив про збірну й Лігу чемпіонів – багато хто з цього сміявся»

Центральний захисник КСУ «Крайова» та збірної України Олександр Романчук розповів про складнощі переходу з дитячого до дорослого футболу на прикладі своїх виступів у молодіжних командах «Динамо», а також назвав себе максималістом у спорті.

– Після ФК «Львів» тебе запросили у «Динамо». У «Динамо» проходить дуже багато талантів, тож фактично відбираються найбільші. Як почуває себе гравець у віці, коли один крок до професійного футболу, але й один крок до того, що ти нікому не потрібен, якщо із тобою не продовжують контракт, і далі ніхто не запрошує, і ти потім можеш грати десь на чемпіонат області? Як тоді складалася у тебе картинка твоєї кар’єри?
– Той період був цікавим: ти знаєш, що ти в «Динамо», молодіжний чемпіонат, ти – чемпіон України, тебе підпускають до першої команди, і ти ніби у футбольній казці – в тебе все є. Ми тоді жили на першій базі: гарне харчування, стадіони, поля. І ти такий, знаєш, ловиш розслабончик, скажемо так, і вже літаєш у мріях.

– Що через рік будеш в основі першої команди. Або, як мінімум, на заміні?
– От щось типу того. Тобто я не думав, що прямо напевне буду в першій команді, бо було багато прикладів, коли йшли грати у вищу лігу, але в іншу команду. Але тоді я розумів, що коли мене взяли на збори з першою командою, я усвідомлював, як ти й сказав, що я близько до першої команди й, можливо, мені дадуть шанс.

Був такий період, коли у мене закінчувався контракт, минуло два роки, і я вже починав планувати. От казка закінчується.

Я тоді поставив перед собою пріоритет: краще я буду грати у вищій лізі й набиратися досвіду, ніж буду грати в U-21. Це було нелегке рішення. Наприклад, мій батько мав іншу думку. Він казав: «Динамо» – це все-таки «Динамо». Сьогодні ти в U-21, а завтра хтось травмується, тебе покличуть, ти зіграв гру – і все може змінитися». І це правда, я погоджуюсь, але на той момент я чомусь був налаштований йти грати.

Але через два тижні після того, як я пішов, прийшов новий тренер – Луческу. Він запросив усіх гравців, і орендованих, на збори, дивився й давав шанс кожному. Якби я лишився, всяке могло статися. Можливо, я б зараз тут не був. Це вже загадка. Але я не шкодую. Я дуже радий, що вибрав цей шлях.

– Але дивись, якщо подивитися на цю фотографію [загальне фото «Динамо» U-21 періоду виступів Романчука за команду], то, в принципі, із тих людей, які залишилися в «Динамо» та грали у першій команді, це Ванат, Забарний, Вівчаренко – і загалом усе. Дивишся: це U-21, чемпіони, але фактично ніхто не зачепився. Цей перехід складний навіть із «Динамо», щоб потім знайти себе в дорослому футболі.
– Як показує практика, це дійсно правда, бо багато футболістів не можуть. Не можуть всі йти у першу команду й грати. Хтось іде в іншу команду вищої ліги й показує себе добре там, а хтось просто губиться, хтось міняє сферу й перестає грати у футбол.

Я завжди максималіст. Я перед собою ставлю найвищі завдання. Для когось це смішно, для когось ні. Якщо ти послухаєш моє інтерв’ю два роки тому, я говорив про збірну й гру в Лізі чемпіонів, і багато хто з цього сміявся. І таких було чимало. Можливо, я сам тоді не дуже розумів, що це буде, але я до цього прагнув. Тобто я ставив перед собою таку ціль і робив свою роботу, а далі вже як буде.

І от зараз мене викликали в збірну, і через місяць ми будемо грати кваліфікацію Ліги чемпіонів. Тому це потроху приходить. І зараз це для мене не стеля. Тобто я ставлю перед собою максимальні цілі: хочу вивести нашу збірну на чемпіонат світу й хочу грати в Лізі чемпіонів. Я хочу робити все можливе, наскільки це буде в моїх силах. Чи вдасться це мені – я не знаю.