«Гра збірної України дає підстави дивитися в майбутнє з оптимізмом»

– Григорію Михайловичу, наскільки закономірними вам вбачаються результати боротьби у нашій відбірній групі?
– Коли свого часу жереб відрядив Україну в компанію до Англії та Італії, гадаю, мало хто розраховував, що «синьо-жовтим» вдасться нав’язати фаворитам реальну конкуренцію. Адже мова йшла про змагання з двома найсильнішими збірними Старого Світу – чемпіоном і віце-чемпіоном Європи.

Утім, нам вдалося втрутитися в суперечку за одну з путівок до Німеччини. Настільки, що команда Реброва до останньої секунди претендувала на пряме потрапляння. Італійці у вирішальному поєдинку в Леверкузені, впевнений, сприйняли фінальний свисток із величезним полегшенням. Тоді як для нас це було розчарування, до того ж посилене резонансним епізодом із падінням Мудрика в чужому карному майданчику у компенсований час. Признач рефері 11-метровий, забий Україна – цей успіх навряд чи розцінювався б як випадковий і незаслужений. Анітрохи не применшуючи класу й авторитету Скуадри Адзурри, можу констатувати: наші грали на рівних із грізним суперником, і, фінішувавши позаду нього лише за додатковими показниками, залишали груповий раунд із високо піднятими головами.

– Тобто роботу Реброва та його штабу варто оцінити твердим «добре з плюсом»?
– Запропоную дочекатися результатів плей-офф, аби остаточно визначитися з оцінками. Проте, не можу не відзначити той прогрес, якого збірна вже досягла під керівництвом Сергія Станіславовича.

Він очолив збірну в непростий момент. Напередодні матчів червневої сесії отримав у своє розпорядження футболістів, які щойно закінчили виснажливий клубний сезон, що пройшов, нагадаю, на тлі повноцінної війни. Під керівництвом Реброва, вважаю, національна команда не провалила жодного матчу. Навіть гостьову поразку від Італії не заносив би до пасиву, в Мілані точилася боротьба гідних суперників, де вирішальними виявилися рідні стіни.

Натомість збірна України переваги свого поля та підтримки трибун позбавлена ось уже впродовж майже двох років. Пошук стадіонів і тренувальних баз, складна логістика, зрозумілий моральний стан гравців і тренерів аж ніяк не стали додатковими аргументами на користь «синьо-жовтих». Однак, ні Ребров, ні його асистенти, ні футболісти на ці умови не скаржилися. Весь колектив віддано робив свою справу, і зрештою команда вийшла на справді високий рівень майстерності та характеру.

– Як ви, взагалі, поставилися до призначення Реброва, вже визнаного клубного наставника, головним тренером збірної?
– Звісно, всі тренерські досягнення Сергія пов’язані з клубним футболом. Однак, незважаючи на докорінно різну специфіку, я не мав жодних сумнівів: у новому для себе амплуа, з цим новим викликом Ребров також впорається.

Звідки впевненість? Я знаю Сергія вже тридцять років, відтоді, як він, зовсім молодий хлопчина, виборював місце у складі київського «Динамо». На моїх очах новачок перетворився на бомбардира європейського рівня, на справжнього переможця, на одного з найкращих вихованців великого Валерія Лобановського. Ступивши на тренерську стежину, він ніколи не боявся експериментувати, не боявся помилятися, ні на мить не припиняв навчатися і самовдосконалюватися. Отже, зважаючи на професійні та людські якості нового тренера збірної України, я чітко розумів, що вона – в надійних руках.

– Який, на вашу думку, стрижень у цієї команди? Які, якщо так казати, головні риси її портрету?
– Відзначу характер колективу, в якого практично не було часу на «розкачку», «притирання», перебудови на рейки вимог нового тренерського штабу. Якщо залишати за дужками вимушену тренувальну зустріч із польською «Лехією», збірна після спарингу з Німеччиною проводила лише офіційні ігри, де кожне здобуте очко мало вагу золота.

Під керівництвом Реброва опинилися футболісти, які довели право виступати в топових лігах Європи. Основа збірної наразі – це динамівські вихованці Миколенко, Циганков і Забарний, донеччани Трубін і Мудрик, дніпровець Довбик. Вони поповнили компанію досвідчених легіонерів – Зінченка з Малиновським.

Ребров використовує й перспективну молодь. Ванат, 21-річний дебютант, виходив на поле у згаданому виїзному матчі проти італійців. Однією з найпомітніших постатей у півзахисті є одноліток киянина – Судаков із «Шахтаря». А завдяки допомозі потужних ветеранів – Ярмоленка, Степаненка, Сидорчука, наша збірна перетворилася на ефективний сплав досвіду та молодості.

– Що скажете про жереб плей-офф для української команди? Здається, перспектива стику з боснійцями та, в разі успіху, виходу на переможця пари Ізраїль – Ісландія виглядає більш приємною, ніж зустріч із Вельсом чи Польщею.
– Як на мене, все це – розрахунки на папері. Дійсно, поляки з валлійцями виступали на світовій першості 2022 року, тоді як наші наступний і потенційні опоненти – ні. Та ж Боснія-Герцеговина у поточній кваліфікації не виправдала очікувань своїх прихильників. Але я б усе одно не поспішав із висновками. Й тим більше – не розхолоджувався б. Кожен матч плей-офф – це фінал. А в фіналах інколи трапляються неочікувані, непрогнозовані речі.

Звісно, якби стики проводилися зараз, коли наші футболісти явно в тонусі, можна було відважитися на більш сміливі прогнози. А ось у березень зазирати поки зарано. Залишається сподіватися, що лідери збірної України збережуть форму й уникатимуть травм, що повернеться до ладу Ярмоленко, якого не вистачало команді.

Тренери ж, безумовно, триматимуть руку на пульсі. Ви самі бачите, наскільки ретельно слідкує Ребров за виступами гравців збірної та кандидатів до неї: він на трибунах ледь не в кожному турі УПЛ. Не маю сумніву, що настільки ж прискіпливо слідкуватиме він за підопічними взимку. Цілком вірогідно, що отримає шанс хтось із новачків – у молодіжці, яка розпочала кваліфікацію ЧЄ-2025 з п’яти перемог поспіль, вистачає талановитих хлопців. Ванат із Таловєровим, Бражко, як знаємо, вже «на олівці».

Отже, гра збірної дає підстави дивитися в майбутнє з оптимізмом, довіряти Сергію Реброву та його помічникам і, без сумніву, вірити в перемоги. Всій Україні вони потрібні зараз як ніколи!