Авагімян: «Я не підходжу під футбол Пономарьова»

Півзахисник Артур Авагімян покидає ЛНЗ. Про це він розповів сайту «Трибуна».

– Ми домовились про мій відхід за обопільною згодою… Крапкою всього стала гра проти СК «Полтави», коли ми грали на виїзді і в тому матчі мене не випустили. Після тієї гри я одразу подзвонив директору та сказав, що хочу з ним побачитись. Я сказав, що це не моя історія попри те, що в мене був дуже гарний контракт в цьому клубі.

Я не з тих, хто буде просто сидіти, отримувати зарплату і радіти цьому. Тому я прийняв для себе рішення, що мене в цій команді не буде. Відтоді ми розмовляли про те, що я буду йти з команди.

Хочу подякувати керівництву ЛНЗ, зокрема Василю Васильовичу Каюку, за те, що пішли мені назустріч та не почали вставляти палки у колеса. Він поставився по-футбольному, хоча і міг згідно з контрактом не дати добро на мій відхід.

– З приходом Віталія Пономарьова на посаду головного тренера ви перестали виходити на поле і зіграли лише 99 хвилин у трьох матчах. Чому ваша роль в команді настільки змінилась?
– Пономарьов так бачить футбол і я під нього не підходжу, тому моя роль у команді так змінилась. На жаль, коли був Григорчук, у мене була травма – я її ще за Карраско отримав. Травма п’яти, близько 8 місяців. Тому, на жаль, мій період в ЛНЗ був не зовсім вдалим.

При тих тренерах, які хотіли мене бачити в команді, у мене була травма, а при тому, коли мене вже не бачили – травми вже не було. На жаль, у своїй найкращій формі я був при Пономарьові, а не при Григорчуку.

– Наскільки було важко прийняти таку роль і залишатися мотивованим?
– Я дав собі слово нічого не казати поганого, не плюватись, не засмучуватись, не обговорювати, не мусолити. Просто дав самому собі слово працювати пів року і нехай буде що буде.

Моя задача була зробити від себе усе, бути чесним перед собою, перед командою, перед футболом. І все. Тому я був мотивований і я розумів, що взимку мені потрібно буде шукати команду, розумів, що не можу давати слабину, і тим самим я себе мотивував.

Ще мотивація була в тому, що коли я спілкувався з тренером – він мене неодноразово кликав до себе і говорив: «Я бачу, як ти працюєш, бачу, як ти стараєшся, продовжуй – в тебе буде шанс». В принципі, це теж була своєрідна мотивація. 

– Завершуючи тему ЛНЗ – команда завершила першу половину сезону на першому місці в УПЛ. Які у вас емоції з цього приводу – більше радості за команду чи відчуття незавершеної історії?
– Я зі всіма хлопцями в команді в дуже гарних відносинах. Більшість з них стали для мене друзями, тому я можу лише радіти за те, що мої друзі досягають успіху. Бажаю, щоб у них все було добре, а я буду за них переживати, вболівати і дай Боже їм тільки удачі.