Надежды и мечты Михаэля Бабатунде

Сьогодні нігерійський півзахисник луцької «Волині» поспілкувався із вболівальниками у чаті на офіційній сторінці клубу у Фейсбуці. Міхаель був радий спілкуванню навіть попри те, що нині має вихідні дні після повернення із першого турецького збору.

Пропонуємо найцікавіші моменти із чату…

ПРО ПРИХІД У «ВОЛИНЬ». Я з`явився тут минулого літа і головна причина цьому – Віталій Кварцяний. Саме його особистість зацікавила мене і я опинився у «Волині», а не в якомусь іншому клубі. Я на той момент – літо 2013 – шукав собі команду після «Кривбасу» і вибирав з-поміж кількох команд.

ПРО ЛУЦЬК. Тут дуже дружні люди, саме місто дуже зелене, інколи мені нагадує навіть мою рідну Нігерію. Коли я показую фото чи відео з Луцька вдома, мої батьки дуже радіють з того, що я потрапив у таку країну і місто.

ПРО ЗБІР У ТУРЕЧЧИНІ. Це не перші турецькі збори в українському клубі, тому я знаю, що на них треба дуже ретельно попрацювати. Нормальні враження, навантаження можна витримати.

ПРО ГРУ ІЗ СТУДЕНТАМИ ТА УЧНЯМИ. Це не так часто відбувається, передусім, коли ми не маємо тренувань, але це дуже весело і ми з братом Метью (він також живе у Луцьку) отримуємо дуже гарні емоції від таких матчів. Я граю у півзахисті, а мій брат Метью у нападі. Ми неподалік стадіончика мешкаємо, тому нам недовго на такий футбол добиратися.

ПРО ЗБІРНУ НІГЕРІЇ. Я ще й зараз згадую свою участь в Кубку Конфедерацій в Бразилії минулого літа. Це був досвід гри із найкращими командами світу. Приємно, що моя Нігерія вийшла на ЧС-2014. Я дуже хочу туди потрапити і зіграти проти Аргентини! Вона в нашій групі. Стосовно моєї участі, то все в моїх руках. Я мушу тільки своєю грою знову заслужити виклик до збірної. І ще дуже сподіваюся на підтримку своїх вболівальників, на підтримку фанів впродовж останніх матчів сезону.

ПРО МАЙБУТНЄ У «ВОЛИНІ». Мій контракт у Луцьку на 3 роки. Змінювати нічого поки не маю наміру, всі думки про «Волинь», тому навіть запитувати про зміну команди наразі не варто.

ПРО ЛУЦЬКИХ ДІВЧАТ. Хороше питання. Бо інколи деякі люди в Україні починають щось там говорити про те, що от ми темношкірі, приїхали сюди... Я в таких випадках кажу: «Ми дуже поважаємо вашу країну і любимо ваших дівчат».

ПРО ФАНАТІВ. Мене і в Кривому Розі любили! Я люблю всіх своїх фанів, де б вони не перебували. А різниця між фанатами у ваших двох містах – хіба в ...мові. В Кривому більше говорять російською, а в Луцьку – українською.

ПРО ДРУЗІВ В КОМАНДІ. Поза стадіоном спілкуюся абсолютно з усіма. І з українцями, і з іноземцями. Рамон, Ерік, Матей, Ванче, Сіма.... В готельних номерах на зборах чи під час матчів живу з різними гравцями. От зараз у Туреччині – із молодим Петровим. Стосовно футбольної взаємодії, то відзначу все ж Сімініна. З ним дуже комфортно грати, дуже добре його розумію і поважаю за працездатність.

ПРО «ТРАВМУ ВІД СРНИ». Ми дуже добре готувалися до матчу із «Шахтарем», мали прекрасні тренування і Кварцяний кожному детально розповів, що робити. Я сказав собі: «Хочу виграти цю гру!». Справа в тому, що в «Кривбасі» я тричі програвав Шахтарю. Я ніби непогано почав матч, обігрував один в один кілька разів, а потім трапилася та травма. Не знаю чи умисна вона?... Я дуже хотів продовжувати матч, але просто фізично не зміг.

ПРО СТАРТ КАР`ЄРИ: Я починав з «вуличного» футболу. Ще грав теніс і школі, тому певний час вибирав чим серйозно займатися. Але любив футбол більше. Хоч взагалі мав дуже багато різних талантів, навіть священиком міг стати! А от вже між 16 і 18 роками визначився, що буду футболістом.

ПРО РОДИНУ. У мене вона велика. В сім`ї чотири хлопця і дві доньки. Тато і мама має магазинчик, займаються цим сімейним бізнесом в центрі Лагосу.

ПРО НОМЕР 79. Під таким номером грав колись мій батько в Нігерії, в любительській команді.

ПРО МРІЮ. Грати в єврокубках – це моя футбольна мрія.