Йовичевич: «Це чемпіонство – наша мотивація на наступний сезон»

Прес-конференція головного тренера «Шахтаря» Ігора Йовичевича після матчу з «Дніпром-1» (3:0).

– Скажіть, будь ласка, що ви зараз відчуваєте?
– Гордість. Гордість за прожитий рік, за зусилля, що докладали кожного дня. За команду радий. Думаю, що ми мали найважчий графік від початку й протягом сезону: найбільше зусиль доклали, найбільше переїздів, найбільше терпіли. Думаю, що сьогоднішня гра є просто, як це кажуть, «вишенькою на торті» цього сезону – історичного в українському футболі. Сезону під війною. Дякую ЗСУ, у першу чергу. За те, що дозволили нам грати у футбол, а мені – здійснити свою мрію, команді здійснити свою мрію. 11 українців сьогодні грали на полі у складі «Шахтаря». Цим можуть пишатися не тільки всі вболівальники «Шахтаря», але й усі українські вболівальники. Бо за рік вони побачили команду, на чемпіонство якої перед сезоном ніхто не ставив і 2 євро. І ми зробили неможливе можливим. Це абсолютно феєричний сезон! Я пишаюся. Цього ніхто в нас не забере, цей титул. Тому пишаюся. Але це є й мотивація на наступний рік – удосконалюватися, бути кращими, ніж сьогодні. Але, у першу чергу, хочу побачити свою сім’ю. Уже третій рік як не живу зі своєю сім’єю. Футбол на першому місці, але я скучаю. Важко. Я – іноземець, перебуваю тут між вами, поводжуся та поважаю все як українець, але родини не вистачає. Я дуже чекаю можливості побачитися після Полтави, обійняти їх та місяць відпочити.

– Питання по гравцях. Олександр Зубков – сьогодні будо видно, що це людина, яка веде «Шахтар»: він упіймав кураж, загострював, створював моменти. Він став одним із найкращих вінгерів у «Шахтарі»?
– В Україні. І це піде на користь українській збірній з новим проєктом, що будуватиме новий тренер. Я дуже щасливий, що Зубков у мене грає, бо його талант, його характер просто роблять різницю на футбольному полі. І я, кажу ще раз, пишаюся ним. Він у першому матчі з «Дніпром-1» не грав, і не тільки він, – і ми стали кращими. Ми ставали кращими протягом цього сезону, у процесі. Ми дихали як одне ціле. І, знаєте, команда особисто мене зробила кращим як людину. І трохи кращим тренером. І на сьогоднішній поєдинок, на відміну від першого матчу, ми були готові абсолютно. Я – перший, хто був готовий. Ментально, фізично, технічно – як завгодно. І по грі сьогодні видно різницю. Це є різниця між двома клубами зараз, між двома командами на сьогоднішній день. З повагою, з респектом готувалися до них, але через той респект вийшов такий рахунок. І, думаю, що заслужено виграли чемпіонство. Це доля, що просто написана в нас була. Бо цей сезон, що ми проходили, просто не міг закінчитися інакше. Неможливо було, щоб він закінчився по-іншому, ніж успішно. Ціла Україна пишалася нами в Лізі чемпіонів, Лізі Європи. Командою з футболістами, які подивіться, де грали минулого року, в яких клубах. Ми зліпили колектив, зробили сім’ю, росли як команда, терпіли, плакали – були й такі моменти. Але все це є результатом єдності. Як Україна б’ється за свою свободу, так і ми билися за нашу мрію. Перед вами сидить найщасливіша людина у світі! Можливо, не виглядаю так, але насправді відчуваю такі шалені емоції, що зараз кожного б з вас обійняв і поцілував.

– Якщо говорити про сезон, то яка його частина була найважчою? І як налаштовували хлопців?
– Та важко було керувати емоціями. Початок сезону дійсно був під великим знаком питання: хто гратиме загалом? Ми не були фаворитами. Думаю, нам давали 5-те місце з тими футболістами, які не мають досвіду, які грали десь по орендах і взагалі не виступали за першу команду «Шахтаря». Але «Шахтар» завжди є «Шахтар»: незважаючи на те, хто грає, ти мусиш виграти. Шалений тиск – я відчуваю це як тренер. Скептиків багато, розмов багато, завжди є кандидат, що хоче посидіти на твоєму місці. Але ти мусиш з тим жити. Якщо не можеш з тим існувати, то йди і працюй у «МакДональдс» і, можливо, будеш працівником місяця максимум. Але це є футбол і це є «Шахтар» – тут максимальний рівень. І ми маємо відповідати цьому рівню. Я гадаю, команда відповіла на цей тиск своїм характером і талантом. Це є два обличчя однієї медалі – золотої медалі.

– Вітаю вас і «Шахтар» із чемпіонством – загалом заслуженим. Але мусить бути і поганий хлоп, тому не можу не запитати про сутичку, що сталася в кінці матчу. Цей удар Гуцуляка, здається, ногою... Ви вже передивлялися цей епізод і чи будете взагалі якось реагувати на таку неспортивну поведінку, у тому числі й гравців «Шахтаря»? Бо це все ж таки залишає певний осад від такого хорошого матчу...
– 100%, що все не мало закінчуватися так. Коли розглянемо ситуацію ретельніше, то зможемо відреагувати. Бо я дійсно не бачив початок: був сумбур, багато людей, а я перебував на бровці та не бачив усього. Тільки після аналізу, суддівських рішень, після реакції керівництва знатимемо хто, що і як та зможемо приймати рішення. Насправді, з тими емоціями, що я відчував під кінець матчу, мої думки були геть про інше. Ми стали чемпіонами, тому ніщо не може зіпсувати мій настрій. Хоча зауваження завжди є, і якщо була неспортивна поведінка, то є процес спортивного виховання. Мусить, звичайно, бути робоча етика. Але ж, кажу, що не хочу дозволити нікому забрати зараз мої емоції. Я зробив усе можливе: віддав команді все, а команда віддала мені все що має – ми разом стали чемпіонами. «Шахтар» – чемпіон!