Грицук: «Майже рік не грав, скучив за грою на полі»

Василь Грицук поділився враженнями від першого збору «Олександрії» в Туреччині.

– Твої враження від першої частини навчально – тренувальних зборів?
– До Туреччини поїхала велика кількість футболістів, і ті хлопці, які більше грали в чемпіонаті, на зборах грали менше. В основному грали молоді футболісти і новачки команди. Тому, завдяки кількості ігор і набирали. Погода в цей раз приємно здивувала. За звичай в цю пору року там дощі, і ми майже завжди грали під дощем. Цього разу нам пощастило. Нам вдалося багато забити командам-суперникам (19 м’ячів). Треба враховувати що ці клуби також перебували на зборах, тому експериментували зі складами, переглядаючи, так як і ми, новачків і молодих. В протистояннях суперники виглядали достойно, і сказати, що були слабкіше за нас, то ні. У кожної з команд були свої завдання. В нас також багато молодих було на перегляді, які своєю працею на полі, доводили тренерському штабу, що можуть грати в основі.

– Як команда прийняла молодих гравців і новачків?
– Молодь з нами працює постійно, тут не було якихось незручностей. Ми їх знаємо, вони нас знають. А новачків…Наприклад, Артема Гордієнко ми знали давно, вже зустрічались на футбольних полях. Хлопець непоганий. Рому Вантуха знаємо трішки менше, але він грою за «Олімпік» зарекомендував себе з досить непоганої сторони, тому в колектив, як то кажуть, «влився» нормально. Бодю Мишенко ми знаємо менше, тому що він грав в Білорусі, але, все одно колектив прийняв його нормально. Ми завжди допомагаємо новачкам, тому, я думаю, у цих гравців з мікрокліматом в команді проблем не виникло.

– Як особисто для тебе пройшов цей збір?
– Я майже рік не грав на полі у складі команди. Скажу чесно, скучив за грою на полі. Після операції в мене випало два-три місяці. Потім реабілітація, приходив до форми. Тому на зборах було не скажу що дуже важко, так, середньо. Та підготовка, яка була протягом року допомогла на полі. Якби я взагалі нічого не робив після травми, було б набагато важче.

– Ці контрольні матчі показали, що «Олександрія» грає зіграно, відчувалося взаємопорозуміння на полі між молодими гравцями та старожилами. Це тактичні напрацювання чи спонтанно виходило?
– Ні, звісно ми мало працювали на тактику, тому що ігри були через день – два, і особливо тренувати тактичні ходи не було можливості. Тому на полі грали за рахунок награності. Команда у нас не така, як була раніше, коли склад змінювався по 8-10 футболістів. Все одно, костяк команди залишається, і ті хлопці, які вливаються в колектив, їм просто дещо легше: вони бачать малюнок гри. І це не так важко, тому вони виходять по 2-3 виконавця, ми їм підказуємо, і це принесло свої результати.

– Як зустріли вдома?
– Переїзди, перельоти, пересадки – важко, але коли знаєш, що дома на тебе чекають рідні і близькі, на це не звертаєш уваги. Коли ми прилетіли до Києва, я одразу зробив відеодзвоник родині. Діти побачили мене і зраділи: «Тато, ти вже прилетів в Україну! Все, ми до тебе!» Вже бачу – курти одягають. «Куди ви до мене, я ж в Києві, а ви в Кривому Розі? Почекайте трішки, я скоро буду». Вони просто скучили за мною. Та і я теж за ними.

– Заглядаючи в майбутнє, на твою думку, які шанси в боротьбі за бронзові медалі у команди і з «Десною», і з «Зорею»? 
– Шанси завжди є. Наша команда це підтвердила в минулому році вигравши бронзу у тієї ж «Зорі», яка протягом останніх років займала третю сходинку чемпіонату. Звичайно, підсилення команд є, та ж «Десна», «Зоря»… Але нашій команді буде не те щоб легше, а звичніше, тому що наш колектив на протязі декількох років залишився незмінним і, мені здається, що тільки завдяки цьому ми вже виграємо, бо всі знають один одного, і розуміють з півслова. Рахую, нам допоможуть і  новачки команди. Нам буде досить непросто, але нічого неможливого не має. Буде непросто з київським «Динамо», бо «Динамо» є «Динамо». Але все одно ми йдемо до мети разом.