Чурко: «УПЛ сильнее итальянской Серии В»

Півзахисник «Маріуполя» В’ячеслав Чурко – про різне бачення футболу із трибун та з поля, вплив погоди на спорт, специфіку амплуа, налаштування на сезон, а також про ставлення до гравців у нас і на Заході.

– В’ячеславе, недільний матч із «Карпатами» став справжнім бенефісом – Вашим і Вашої команди. Чи не затьмарює радість думка деяких експертів, мовляв, забивати львів’янам, у яких такі розриви між лініями, було легко?
– Не знаю, «з боку видніше», як кажуть, але мені, учаснику гри, ніяких дірок не було видно. Я взяв участь у чотирьох поєдинках сезону, й для мене саме останній був найскладнішим. Одна з причин – температура: мені повідомили, що в неділю було +38С, а на моєму фланзі палило особливо сильно. Я, чесне слово, дуже втомився. «Карпати» класно пресингували, накривали нас. Вони взагалі добре підготувалися. Олександр Севидов налаштовував нас на бій – так і вийшло.

– Надзвичайно цікаво вкотре переконатися, наскільки по-різному бачать футбол гравці й глядачі! Збоку виглядало, що могло бути й 5:0…
– Зверніть увагу, наскільки львів’яни переважили нас у володінні м’ячем. Чому? Після того, як рахунок став 2:0, Севидов сказав нам відійти назад і ловити їх на контратаках. Ми так і зробили: віддали їм м’яч, дотиснули наприкінці гри. Справді, рахунок міг бути більшим, бо ми намагалися швидко вибігати в котратаки, проте це не говорить про легкий матч.

– Одна з особливостей тактики «Маріуполя», що забезпечила успіх у п’ятому турі, – довжелезні передачі центральних захисників і півзахисників у напад. Це задумка тренера чи просто так виходило?
– Олександр Володимирович (Севидов. – прим.) добре підготував нас до матчу, пояснюючи, що за допомогою таких пасів можна швидко доставляти м’яч у напад. Але треба розуміти: маємо дуже сильних захисників, для яких не проблема віддати точну передачу на 20, 40, 60 метрів; вони не бояться так грати, а команда з користю застосовує їхнє вміння.

– У чотирьох поєдинках сезону Ви грали на обох флангах. Де зручніше, особливо з огляду на «робочу» ліву ногу?
– Зручніше ліворуч, але зазвичай – і у спарингах, і на тренуваннях, і в офіційних зустрічах – виступаю на протилежному фланзі. Це вимога тренера: Севидов просить від крайніх хавбеків проходів і подач – так я граю на лівому фланзі. А коли виходжу на правому, дію інакше: проходжу й зміщуюсь у центр – прилаштовую м’яч під ліву ногу, щоби пробити… Взагалі ми з іншими фланговими півзахисниками – Кожановим та Болбатом – постійно міняємося місцями, що ускладнює роботу захисникам суперника.

– Сьогодні «Маріуполь» на п’ятому місці в таблиці, що знову наштовхує на роздуми про завдання на чемпіонат…
– Нам приємно чути, коли нас хвалять, однак… Можна в одному турі програти й опуститися вниз – тепер у таблиці всі клуби тісно розміщені… Знаєте, виступаючи в «Металісті», я після одного матчу сказав, що маємо амбіційні завдання, й потім ми посипалися. Думаю, ніхто у нашій команді не захоче говорити про великі завдання – краще грати й здобувати очки. Десь після першого кола можна буде над чимось задуматися, не раніше.

– Упродовж теми: наступного туру Ваш суперник – «Ворсклою». У Полтаві, що цікаво, багато в чому схожа команда: ставка на досвідчених футболістів; силова манера гри; перспективи на хороший результат у сезоні за офіційного декларування скромніших завдань.
– І правильно роблять, що нічого не декларують… Думаю, наші з ними шанси – 50х50. Ми вийдемо з бажанням виграти й поповнити скарбничку очок.

– Відходячи від наших реалій: як оцінюєте італійський досвід?
– Я не можу нікому нічого довести, проте для мене головне внутрішнє відчуття. А воно таке: я робив усе, що міг, старався, викладався на кожному тренуванні. Більше того: у такій формі, як за часів виступу за «Фрозіноне», я не був ніколи! А мене не ставили грати. І я не міг зрозуміти, чому – міг тільки здогадуватись. У нас тоді було четверо легіонерів: усі, на мою думку, сильніші за італійських футболістів на своїх амплуа, й усі не грали. Тренер ігнорував нас. Доходило до смішного: в матчі Кубка Італії La Gazzetta dello Sport поставила мені найвищу оцінку, а наступної зустрічі я знову серед запасних. Точно зрозумів: на Заході ставлення до іноземців дуже специфічне. Зверніть увагу: із наших там за останній час заграв один Руслан Малиновський. Не вийшло навіть у Євгена Коноплянки, хоча це дуже сильний футболіст… Там велике значення має зірковість гравця, розкрученість його прізвища. Взагалі існує багато невидимих нюансів. Якщо ще колись поїду туди, то лише в одному випадку: точно знаючи, що я там потрібен.

– Ви пройшли збірні України всіх вікових груп, окрім основної. Можливо, нинішня успішна гра в УПЛ плюс міжнародний досвід дадуть змогу закріпитись у національній команді?
– Хочу на це сподіватися. Тут іще такий момент: я був у італійській Серії В, і можу сказати, що Українська Прем’єр-ліга сильніша. Грати тут складніше, ніж в Італії. Так що я радий повернутися додому: сильний чемпіонат, в якому довіряють молодим футболістам, – що може бути краще? Є все, щоби професійно зростати.