Марусич: «Із «Вересом» буде бій 22-х гладіаторів»

Форвард «Інгульця» Максим Марусич, якого визнали героєм переможного матчу зі «Львовом» (1:0) у минулому турі, поділився очікуваннями від поєдинку 15-го тура Прем’єр-ліги з «Вересом». 

– Єдиний гол у ворота «Зорі», єдиний «Львову». Максиме, вас цілком можна вважати спеціалістом по вирішальних м'ячах. Розділяете таку думку? – запитання 29-річному форварду петрівців. 
– Не перебільшуйте! Тренери довірили місце на полі, я вийшов і зробив усе, щоб принести користь команді. Із «Зорею» все вирішив чудовий пас Смолякова – мені залишалося вчасно вискочити та завдати завершального пострілу. Зі «Львовом», можна сказати, десь пощастило – м'яч відскочив від суперника, добре ліг на ногу – потужно пробив, без шансів для голкіпера. Шкода лише, що не накидали «городянам» ще кілька голів – моменти були. І які!

– В останній грі ви з'явилися на полі ще до перерви, замінили травмованого Козака. Не було б щастя та нещастя допомогло?
– Погано, що Сашко отримав ушкодження. Однак, зізнаюсь, не очікував, що зі «Львовом» з'явлюся на полі раніше другого тайму. Сидів на лавці, разом із усіма запасними. Аж раптом кажуть: «Готуйся виходити замість Козака». Коли помічник Младена Бартуловича (в.о. головного тренера «Інгульця». – Прим. авт.) побачив, що я навіть гетри на надівав, напихав по повній програмі (посміхається). Але я хлопець спритний: швидко переодягнувся і одразу в бій. На 21-й хвилині вийшов, на 45-й відзначився.
 
– Помітив, що в нинішньому сезоні ви виходили в старті лічені рази. Чому? Самі собі таке запитання не адресували?
– Причини лише в мені. Ніхто в цьому не винен. Я завжди своєю сумлінною працею на тренуваннях та в іграх намагаюсь довести, що гідний місця в основному складі. А тренерам вирішувати,  хто краще готовий. 

– Наскільки я обізнаний, Максима Марусича могло й не бути в Петровому. Влітку ви пройшли оглядини в «Інгульці», потім зникли, кажуть, поїхали до «Чорноморця», а в підсумку все ж уклали угоду з «аграріями». Цікава історія. Майже детективна...
– Звичайна історія, і аж ніяк не детективна. Перший раз був на оглядинах, після спарингу з «Кременем» Сергій Лавриненко (екс-наставник «Інгульця». – Прим. авт.) хотів мене залишити, запропонував контракт, однак з керівництвом клубу не домовились щодо особистих умов. Потім була гра з «Кривбасом», я знову відзначився, але не залишився – щось не сподобалось президенту. Що саме? Не знаю, не цікавився. Вирушив до Одеси. З «Чорноморцем» не склалося, та я не шкодую. Не відчував себе комфортно в цій команді. Настала пауза, з агентом шукали варіанти, аж раптом дзвінок із Петрового. Цього разу швидко знайшли спільну мову – і ось я гравець «Інгульця».

– На минулому тижні було довгоочікуване повернення до Петрового, обнадійлива перемога над «Львовом», яка дозволила «Інгульцю» залишити останню сходинку. Виходить, рідні стіни домогають?
– Ріднесенький наш стадіон, дійсно, допоміг, однак газон, його якість... Це щось! Не думаю, що до матчу з «Вересом» стан поля поліпшиться, тож, вірогідніше, буде не футбол, а бій 22-х гладіадорів. Але ми готові битися за очки, за те, щоб залишити болото Прем'єр-ліги.