Запорожець: «Не знаю, навіщо я взагалі переходив в «Оболонь»

Легенда «Інгульця» Євген Запорожець після зимового трансферу до «Оболоні» за пів року зіграв лише шість матчів у складі «пивоварів» та покинув клуб, отримавши статус вільного агента, тоді як його колишня команда вперше в історії здобула золоті медалі Першої ліги. Досвідчений гравець висловив власну думку про те, чому в нього не вийшло в «Оболоні», а також розповів, що робитиме далі.

– Євгене, як нам стало відомо, ви припинили свою співпрацю з Оболонню. Чому не вийшло в київській команді?
– Чесно кажучи, не можу відповісти на це питання. Для мене це загадка та навіть більше людське розчарування. Краще запитати це у тренерського штабу.

Перед переходом в Оболонь я впродовж місяців спілкувався зі спортивним директором та головним тренером, і мене запевняли, що я потрібен команді.

Так вийшло, що після переходу на зборах в Туреччині я отримав перелом. Попри це, я ще два тижні тренувався. Потім уже був такий біль, який я не міг терпіти. Останні півтора тижні нашої підготовки я не займався. Після повернення вже на другий матч проти Дніпра-1 (0:1) я потрапив до заявки. Тобто свої 10-15 хвилин міг зіграти. Якщо не фізично, то психологічно точно був готовим.

– Ці проблеми під час підготовки й стали причиною подальших невдач?
– Потім я виходив у матчах проти Кривбасу (0:1) та Полісся (1:0), однак повноцінного шансу мені так і не дали. Були ігри з Шахтарем (0:3) та Минаєм (1:1), у яких я виходив в основі, але через вилучення у нашому складі мене прибирали з поля. Я цього не зрозумів.

Коли вже розривав свої відносини з Оболонню, я запитував у спортивного директора, чому не отримав достатньо можливостей проявити себе. Бо мені цього ніхто не пояснив. Можливо, там це не прийнято. Просто раніше я працював із такими спеціалістами, які спілкуються з футболістами. Тут такого не було.

– То що спортивний директор сказав?
– Сказав, що я не підійшов. Не знаю, навіщо взагалі був цей трансфер. Я просто втратив пів року своєї футбольної кар’єри.

Команда в Оболоні чудова. Там хороший колектив і божевільні хлопці. Усі однодумці. Багато хто проводив лише перший сезон в УПЛ, тому мотивація була неймовірною. Лише з тренерським штабом у нас якось не склалося. Не думаю, що до мене могли бути якісь претензії. Я навіть у хлопців питав: «Можливо, я якось не так тренуюся чи щось не те роблю?». Відповідали, що все в порядку.

– Боргів перед вами не залишилося?
– Ні. В цьому плані клуб дуже солідний. Я думав, що можуть початися якісь такі моменти, але переді мною повністю розрахувалися. Менеджмент виконав усе, що обіцяв.

– Які у вас плани тепер?
– Поки ніяких. Часто виходить так, що коли ти на контракті в якомусь клубі, то тобі дзвонять і одні, й інші. В мене така ситуація в Інгульці була, коли мною цікавилися Чорноморець та Металіст 1925. А коли ти без команди та ще й за пів року сумарно зіграв хвилин 90, то навколо тебе тиша.

Я відкритий до пропозицій. Можливо, навіть хтось прочитає наше із вами інтерв’ю та згадає про мене. Команди зараз на відпочинку. Думаю, десь через тиждень-два почнуть збиратися та вивчати ринок.

«Поворознюк не відпускав мене з Інгульця та годував жданиками»
– Вищезгадані клуби УПЛ цікавилися вами після вильоту Інгульця до Першої ліги минулого сезону?
– Це було і після вильоту, і взимку, і перед стартом минулого сезону. Проте Олександр Григорович Поворознюк мене не відпускав. 

Спочатку казав, що відпустить мене взимку. В мене вже був хороший варіант, і я міг піти, але він відмовив. Сказав, що відпустить, коли на мою позицію прийдуть нові гравці, яких він хоче підписати. Але там такі прізвища були, які, якщо мислити тверезо, в Інгулець не підуть.

– Олександр Андрієвський та Володимир Шепелєв з Динамо?
– Ні, трішки нижчі за статусом.

– Чим завершилася ваша історія?
– Я спілкувався з Поворознюком, але він годував мене жданиками. В підсумку нічого не вийшло. Була розмова, що він відпустить мене влітку. Потім у нас були стикові ігри за право виступати в УПЛ, і президент поставив ультиматум, що дасть піти, якщо ми збережемо прописку. Так усе докотилося, що я відпрацював свій контракт від початку до кінця.

– Ходять чутки, що у вищезгаданих Чорноморці та Металісті 1925 вам пропонували в рази кращі фінансові умови.
– Так, це правда.

«Чи добре розійшлися з Інгульцем у фінансовому плані? Погрішності є»
– Коли у вас добіг кінця контракт з Інгульцем, то вам пропонували залишитися?
– Ніхто нічого мені не запропонував. Можливо, керівництво очікувало, що я підійду. Однак після десяти років в клубі сподівався, що буде хоча б якась пропозиція.

Так вийшло, що зіграв останній матч, отримав пам’ятну футболку та пішов з команди. Спочатку було трохи неприємно, але потім я вирішив, що, вочевидь, така моя доля.

– У фінансовому плані добре розійшлися?
– Не хочу про це (посміхається, – прим. Д.В.). Скажемо так, погрішності є.

– Подейкують, що Поворознюк взамін на те, щоб відпустити когось зі своїх гравців чи тренерів, може попросити пробачити зарплату чи премію.
– Можна сказати, що так було і в мене. Насправді, він навіть не просить, а вона [зарплата або премія] просто не приходить (посміхається, – прим. Д.В.).

– Образа якась залишилася?
– Ні. Олександр Григорович мені минулого місяця телефонував та питав, як мої справи. Я не та людина, яка буде ображатися. Ну, максимум перші два дні.

«Може, і я зроблю перший крок, щоб повернутися в Інгулець»
– Ваше повернення в Інгулець ще можливе?
– Можливо все. Нічого заперечувати я не буду. На сьогодні ніяких пропозицій я не отримував.
– Вважаєте, що Поворознюк має зробити перший крок?
– Може, і я зроблю. Просто з команди вже пішов тренер зі своїм штабом і не факт, що новий коуч буде зацікавлений у моїх послугах. Футбольне життя дуже мінливе.

– Чому взагалі ви так рвалися з Інгульця? Все ж ви, можна сказати, легенда клубу.
– Я вважав, що мені треба щось змінити у своєму житті. За десять років все це сильно приїлося. Плюс роль грала і фінансова складова. У мене сім’я та маленька дитина. Мені потрібно ще заробляти, аби можна було відкласти якісь гроші та мати де жити. Це також важливо.

Те, що я легенда Інгульця – це добре, але… Якби я там завершив кар’єру у 35 років, то з нашими нинішніми цінами на те ж житло, було б дуже важко.

– Не шкодуєте зараз про свій трансфер?
– Мені це питання навіть Олександр Григорович ставив, і я відповів, що не шкодую. Ці пів року я повністю прожив із сім’єю. Кожен день я бачив свою дружину та те, як росте моя донька. Ми могли вийти погуляти в парк, попити каву…

В Інгульці із цим складнощі. Є база та місто Жовті Води поряд, де не так і легко знайти житло. Це маленьке місто з одним парком.

Пошкодував лише у спортивному плані, бо, повторюся, вважаю, що втратив пів року своєї кар’єри. В мене було таке відчуття, що мене обманули.