Михавко: «Бущан міг пригримнути, але Нещерет…»

Тарас Михавко – один із молодих футболістів, які отримали свій шанс в першій команді Динамо під час повномасштабної війни в Україні. 19-річний футболіст лише цього сезону відіграв у складі біло-синіх 27 матчів (15 – в УПЛ, 7 – в Лізі Європи, 4 – в кваліфікації Ліги чемпіонів та один у Кубку України), а минулого літа виграв бронзову медаль на юнацькому чемпіонаті Європи U-19 у складі юнацької збірної України.

Тарас Михавко розповів про:

– поточний сезон у складі Динамо;
– проблему з автоголами та реакцію на критику;
– відхід з команди Георгія Бущана та взаємодію із Русланом Нещеретом;
– трансферні чутки навколо своєї персони;
– перші кроки у футболі та як потрапив у Динамо;
– потенціал юнацької збірної України та хто з його партнерів може стати топ-зіркою;
– мрію зіграти за збірну України.

«Бущан міг на нас пригримнути, але було відчуття спокою, що за тобою є лідер»

– Тарасе, поточний зимовий антракт досить нестандартний для українського футболу. Зокрема, для клубів, які виступають у єврокубках: ви сходили у відпустку, вийшли на збори, провели два офіційних матчі і знову повернулися до зборів. Як ви почуваєте себе в такому режимі?
– У цьому плані дійсно це нестандартно. У нас були вихідні, ми підготувалися за індивідуальною програмою до першої частини зборів. Потім були два офіційні матчі, після них мали вихідні і зараз готуємося до другого кола чемпіонату. Загалом, проблем немає, гадаю, все буде добре.

– Цього сезону у вас були як хороші матчі, так і не дуже. Чи був такий матч, після якого вам хотілося закритися в кімнаті і щоб вас ніхто не чіпав?
–  Є завжди такі моменти, коли хочеться кращого. Траплялося й так, що не все виходило, були помилки і різні моменти. Але так, щоб закритися самому в кімнаті, – то ні. Зіграли гру, відпочили, а на другий день вже аналізуєш і вчишся на своїх помилках, щоб не повторити їх в наступних матчах.

– Цього сезону Динамо залишив Георгій Бущан. Втрата – величезна. Так чи інакше, захисники під час матчу слухаються воротарів і не лише на стандартних положеннях. Чи сумуєте за його вказівками? І що сказали йому на прощання?
– Звичайно, коли ми дізналися, що Жора переходить в інший клуб, нам було сумно. Сумно, бо він був одним з лідерів команди, як в роздягальні, так і на полі. А коли прощалися, то побажали йому удачі і всього найкращого. Головне, щоб кар’єра проходила без травм. Такі моменти теж бувають у футболі.

– У своєму першому ж матчі у Саудівській Аравії Бущан накричав на захисників і його в соцмережах ледь не віддали під суд. Як ви сприймаєте, коли воротар десь дає занадто велику експресію в комунікації із захисниками? Це нормально чи додає адреналіну?
– Те, що підказують, це ж навпаки, добре. Були моменти, що Жора і на нас міг пригримнути. Але ми ставилися до того, як до підказки. Іноді бували занадто прості помилки. Тому з такими підказками і наша гра поліпшується. Відчуваєш, що у тебе за спиною дійсно є лідер. І якось повторювати такі помилки вже не хочеться, в тому числі, щоб не підводити довіру до тебе.

– А Руслан Нещерет такий само емоційний, як Бущан, чи спокійніший?
– Я б не сказав, що спокійніший. У них різні характери, як і у кожної людини. Просто Жора досвідченіший, авторитетніший – тож частіше міг підвищити голос і щось сказати, в грі чи на тренуваннях. Водночас й Русик теж не відмовляє собі у цьому. Відтак, з цим проблем немає.

«Гра Ярмоленка – це чиназес»

– Зараз молоде покоління любить вживати сленгові слова на кшталт чиназес, сігма, імба, найк-про. До кого б з партнерів по Динамо ти міг би їх застосувати?
– Я думаю, що імба – це Бражко. Якщо я правильно розумію сенс цього слова, то це потужність. 

– Щось на кшталт того.
– Так, ну тоді Бражко. Якщо чиназес, то це гра Ярмоленка. А найк-про… Ну це до дівчат же більше застосовують. А так, якщо брати суто фізично, хто виглядає найбільш спортивним, атлетичним у команді, то це Попов і Нещерет. 

– Зимова перерва – це період, коли в інформ-просторі постійно крутяться якісь трансферні чутки. В тому числі цього разу не обійшли вони і вас. Я читав про інтерес до вас з боку Порту та Марселя. До пропозиції справа дійшла чи це лише чутки?
– Я не лізу в це. Для мене, як і для вас, це чутки. Чи було щось між керівництвом клубів, я не знаю. Я граю за Динамо і наразі повністю сконцентрований на грі тут.

– Якщо гіпотетично подивитися в майбутнє, в якому чемпіонаті ви б хотіли себе спробувати через кілька років?
– Звичайно, хочеться попробувати свої сили в таких чемпіонатах, як Ла Ліга, АПЛ… Можливо, Ліга 1 та Бундесліга. Хочеться не те щоб зіграти там пару ігор, а провести якомога більшу кількість матчів та відчути топ-рівень.

– Можна сказати, що приклад Іллі Забарного – найкращого футболіста та легіонера України 2024 року за результатами референдуму «УФ» – це історія успіху, яку хочеться повторити?
– Та, звичайно, це для багатьох приклад. Якщо ми говоримо про теперішнє покоління, то наприклад я не можу сказати, що сильно рівняюся на Іллю. Але я пишаюся ним та беру з нього приклад як з професіонала. Ілля – дійсно хороший футболіст і заслуговує грати на такому рівні.

«Краще зараз вивчити сумні уроки, аніж це станеться пізніше»

– Мушу спитати про автоголи. Чому з вами це так часто трапляється?
– Це таке питання…

– Філософське.
– Так. Я не сприймаю це серйозно, розумію, що десь над цим жартують. Але для мене це уроки, які я хочу виправити. Сподіваюся, що у мене це вийде. З автоголами була така неприємна серія. Дай Бог, я її вже закінчу. Старші футболісти та тренери кажуть мені, що й таке трапляється і через це треба пройти. Краще пройти через ці уроки зараз, ніж пізніше і шкодувати ще більше. Звичайно, це неприємні моменти, але я роблю все, щоб такого не траплялося.

– Існує ж навіть антирекорд Сватка та Хачеріді за кількістю автоголів. Як ви загалом сприймаєте критику на свій рахунок?
– Буду чесним: критику не дуже люблю, сприймаю близько до серця. Вона завжди буде і треба розуміти це вже зараз. Яким би ти футболістом не був, критика завжди існуватиме. Десь вона і допоможе в подальшій кар’єрі і в розвитку. До цього я ставлюся з повагою. З психологічної точки зору вона не дуже б’є по мені, а десь навіть додає мотивації. Звісно, хочеться, щоб її було менше.

– Експерти люблять звертати увагу на те, що центр захисту зараз – найслабша ланка у Динамо. Що ви можете їм відповісти?
– Не знаю, як для них. Це ж їхня точка зору. Якщо вони так вважають, це їхнє право. 

– Ви переїжджали до Динамо разом із Владиславом Геричем з ФК Львів. Як це сталося взагалі? Хто вас переглядав в ФК Львів і що пропонували, коли прийшла пропозиція від Динамо?
– Ми грали в ФК Львів у чемпіонаті U-19. І навесні сезону 2022/2023, коли ФК Львів був на останньому місці і точилися розмови, що клуб може припинити своє існування, то всі готувалися шукати нове місце роботи. А ми просто грали і після закінчення сезону нам запропонували такий варіант. Одразу ж поїхали на медогляд, успішно пройшли його та підписали контракт.

«Бувало, що м’ячі топили в річці»

– Ви родом з села Доброгостів. Що це за місце? Як ви там починали грати у футбол?
– Село у Дрогобицькому районі, причому, одне з найбільших. Кількість жителів точно не знаю, але воно немаленьке. В масштабах всієї України таке, середнє село. У футбол починали грати у своєму подвір’ї, біля дому або ж у садочку. Потім, коли ми підросли, десь в другому або третьому класі, у нас з’явився тренер. Батьки відвели до нього на тренування, кілька хлопців з села. І ми тренувалися вже у нього.

У нас було таке поле, де ми проводили з друзями час. А потім потрапили в село на тренування і навіть брали участь в сільських змаганнях. Десь до 11-12 років я грав в селі.

– Скільки м’ячів на дах позаганяли?
– О-о-о, не знаю. Багато. Бували моменти, що пробивали м’ячі. Бувало таке, що й в річку вилітали.

– У Динамо був один легендарний центральний захисник з Львівської області – Андрій Гусін, який починав форвардом, у Лобановського розкрився опорником, а під кінець виступів проявив себе й на вашій позиції. Як ви його сприймаєте для себе? Це теж історія успіху для вас?
– На жаль, я не застав часи, коли він грав. Але я знаю про нього і багато історій чув. В ті часи потрапити в Динамо було складніше потрапити для будь-якого футболіста. Я знаю, як він грав, але багато хорошого чув про цю людину. Дуже приємно, що Гусін з нашого регіону і досягнув таких вершин. Є на кого рівнятися.

– Ви граєте під 32-м номером. Чому саме цей? 
– Я грав за U-19 і після якоїсь гри мені сказали, що я переходжу в першу команду. Я вже тренувався із нею 2-3 рази на тиждень і от мені сказали, що я буду в заявці у першій команді. В U-19 я виступав під другим номером, а в першій команді він зайнятий. 22-й також був зайнятий, тому я обрав номер 32.

– Наскільки для вас взагалі номер має значення?
– Ні, не має. По номеру я не обираю, зазвичай. 

– Ви народилися у 2005 році. Про які футбольні події цього року вам відомо?
– Ну, я знаю про фінал Ліги чемпіонів між Ліверпулем та Міланом. Тоді Шевченко не забив вирішальний пенальті. А так і не знаю… 
 
«Ребров дивиться наші матчі, але я з ним поки лише вітався»

– У складі юнацької збірної на минулорічному чемпіонаті Європи у Північній Ірландії ви стали бронзовим призером. Хто з ваших партнерів по тій збірній може стати топ-гравцем? Як вам здається?
– Багато хороших футболістів у нас було на цьому чемпіонаті Європи. Я думаю, як і більшість тих, хто стежив за іграми нашої збірної, що Геннадій Синчук має хороший потенціал. Дійсно, це талановитий футболіст. Я би виділив і моїх партнерів по Динамо, Матвія Пономаренка та Олексія Гусєва.
 
Але загалом, там вся команда має чудову перспективу. Все залежить від нас самих. У кожного є шанси показати себе, тим більше, що буде чемпіонат світу. Кого викликатиме на ці змагання тренерський штаб, той і матиме змогу показати свої найкращі якості, в тому числі, і для європейських клубів.

– Ясна річ, що кожен футболіст мріє зіграти за національну збірну. У вас вже були якісь контакти із Сергієм Ребровим? Він вже знає вас в обличчя?
– Звичайно, це також мрія для мене, потрапити до лав національної збірної України. Збірна – це найкращі гравці України. Грати за таку команду – це вже великий успіх. Із Сергієм Станіславовичем ми бачилися, він буває на наших іграх, спостерігає за командою. Ми віталися із ним, але довгих розмов у нас не було.