Йовичевич: «Бенітеса в Іспанії називали правою рукою, в Дель Боске – лівою»

Зокрема, в ексклюзивному інтерв’ю «Футбольному клубу» Йовичевич згадав про свої молоді роки в мадридському «Реалі», коли резервну команду готував Рафаель Бенітес, а основним складом опікувався Вісенте Дель Боске:

– Вимогливого, жорсткого тренера в Іспанії зазвичай називають правою рукою, а лівою відповідно – більш поблажливого та демократичного. Так ось Бенітес – був саме правою рукою, тоді як Дель Боске – однозначно лівою. Перший, наприклад, не дозволив би тобі сісти в автобус в якомусь незрозумілому картузі, другий через це не став би перейматися. Перший дав би тобі прочухана, якщо б ти вибив м’яча після свистка і заробив картку, а другий зробив би вигляд, що нічого не помітив. І кожен з них мав рацію, адже обидва вони вигравали Лігу чемпіонів!

Звісно, щось я позичив у Бенітеса, щось – у Дель Боске. Але їхні напрацювання треба використовувати дозовано, з розумом. Копіювання саме по собі – безглуздя.

Я постійно вчуся. Їздив до «Севільї», де працював Унаї Емері, в інші клуби. Тут головне не ім’я, а те, що може дати тобі той чи інший тренер. Коли ти хочеш вдосконалюватися в організації контрнаступу, краще, мабуть, дивитися у бік Німеччини, де, до слова, у мене багато друзів. Якщо думаєш про контроль м’яча – прямуй до Іспанії. Я готовий просити пораду з будь-якого професійного питання і не соромлюся цього. При найменшій ліпшій нагоді відвідую семінари та конференції, на яких обговорюються новітні тенденції розвитку футболу. Існує безліч, на перший погляд, маленьких, але дуже важливих нюансів, якими я просто не маю права нехтувати.

А ще мені дуже пощастило зі штабом, без якого я би, звісно, не впорався. Юрій Беньо, Андрій Ханас, Валерій Городов, Ізан Андрес, Євген Баришніков, Максим Іванський, Микола Шамардін, Андрій Полунін роблять свою справу на найвищому рівні і допомагають мені у вирішенні багатьох питань. Таких, як, наприклад, аналіз тренувального процесу, визначення тактичних завдань, розбір дій суперника тощо. В деяких аспектах мої помічники обізнаніші за мене, і це лише сприяє ефективній роботі. Кожен з них має власну думку, яка цілком може відрізнятися від моєї. Бо який сенс мати асистентів, які весь час будуть казати: «Так, Містер. Все правильно, Містер»?

Мої помічники тримають мене в тонусі, а я тримаю їх (посміхається).