Бабенко: «Моє завдання – будувати атаки, а в обороні бути уважним»

Підбиваємо підсумки минулого сезону з одним з ключових футболістів «Дніпра-1» Русланом Бабенком.

– Руслане, пригадай почуття перед початком сезону. Чого очікували, як входили у сезон після тривалої перерви? І як зараз сприймаєш результати?
– Пам’ятаю, як на початку зборів команда будувалася «з нуля», було багато нових гравців, як, власне, і я сам. Пам’ятаю, як після програшу АЕКу 0:3 було навіть якесь побоювання, тим паче перед першим матчем чемпіонату проти «Динамо». Але, гадаю, саме після тієї гри з «Динамо» в нас з’явилося більше впевненості, і з кожним матчем ми додавали, демонстрували гарну гру. В нас багато що виходило. Якщо на початку сезону мені б хтось сказав, що до передостаннього туру ми будемо боротися за чемпіонство, я би не повірив. Але за ходом сезону, можливо, ми могли б заслуговувати на щось більше. Загалом, сезон можна додати до активу, і особисто я буду його багато згадувати.

– Чим цей сезон був особливим саме з футбольної точку зору та що він дав особисто тобі?
– Був непоганий виступ у єврокубках, плюс в цей час було нелегко грати, це було без вболівальників. Можна пригадати і матчі, які переривалися тривогою, коли ми були змушені йти до бомбосховищ. Іноді не розумів взагалі, як цей сезон ми зможемо провести. Але дограли і, повторюся, демонстрували гарний футбол. Особисто я кожного дня кайфував від тренувань, від матчів. І зараз, спілкуючись з хлопцями, з персоналом, казав, що навіть не хочу йти у відпустку. В нас є гарна атмосфера, «хімія» і на полі, і в роздягальні. І все це хотілося б перенести на наступний сезон.

– Був готовий до ролі майже беззмінного єдиного опорного хавбека з великим обсягом роботи?
– Я просто готувався до кожного матчу… Слухай, коли розпочалася війна, я взагалі думав, що більше ніколи не зможу зіграти у футбол. А коли стартував сезон, я зрозумів, наскільки ціную те, що можу займатись улюбленою справою. Мені з цим пощастило. Ми бачили багатьох людей, які були змушені кинути свої домівки, які залишились без нічого, дивилися в очі дітей, які страждають, які у свої роки вже знають, як летить ракета. Це неможливо повністю осягнути – лише розумієш, що повинен лише щоденно дякувати за те, що маєш, і знаходити сили рухатись далі.

– Як було грати у Словаччині?
– Добре було грати, і велика подяка нашим людям, які підтримували. Але які ж то були б неймовірні емоції і для нас, і для вболівальників, якби грали на «Дніпро-Арені»! Хочеться вірити, що повернемося якомога скоріше.

– Усі кажуть, що перемога над «Динамо» надихнула команду, яка відчула кураж…
– Так, стовідсотковий кураж був. З кожною грою ми розуміли один одного набагато краще. Ми розуміли, що можемо вигравати, і чому б не продовжувати це робити. Потім всі навколо почали говорити, що ми боремося за чемпіонство. Але я вважаю, що ми, перш за все, боролися самі із собою – намагалися ставати краще, вдосконалювати гру. Щось виходило, а в чомусь, напевно, не вистачило досвіду. Наприкінці сезону, навіть попри усі нефутбольні моменти, ми трохи здали. Я дуже хотів допомогти хлопцям у грі з «Шахтарем», але завадила травма. Сидів на трибуні і дуже добре бачив, хто кого провокував. Хочеться багато чого сказати (посміхається), але це в минулому. Треба рухатись далі і сподіватись, що наступний сезон принесе ще більше успіхів.

– Єврокубки були чимось особливим або вони гармонійно впліталися у лінію сезону?
– Це було дуже особливе! Тим паче ми грали на рівних з АЗ, який дійшов до півфіналу. У другій грі за рахунку 1:1 в нас був відрізок, коли могли переламати хід зустрічі. Це ті матчі, до яких хочеться повертатися, знову відчувати ті емоції, грати у єврокубках. Дуже прикро, що ми вилетіли від АЕКа. Такі матчі хочеться грати кожного тижня.

– Коли АЕК випав вдруге, це психологічно вбило або рішуче налаштовувались на реванш?
– Була віра у реванш. І на виїзді за рахунку 0:0 в нас були непогані моменти, але чогось не вистачило. (сміється) Якщо вони й цього сезону нам попадуться, буду у шоці. Сподіваюсь, ні, адже особисто мені вже не хочеться з ними грати.

– Який матч або навіть епізод вважаєш для себе найбільш вдалим? Може, якісь переломний момент?
– З «Шахтарем» була непогана гра, але, вважаю, то не був найкращий наш матч. Ми компактно діяли в обороні, грали за рахунком. Але з м’ячем це не була наша краща гра. Взагалі, мені було дуже кайфово грати. Ми завжди намагались домінувати у всіх аспектах: у пресингу, у контролі м’яча. Коли в тебе м’яч, хочеться грати з ним ще більше і більше, створювати моменти. Мені пощастило, що в нас цінують те, що я роблю – невидиму роботу; мені пощастило, що головний тренер та його штаб це бачать. Як я кажу: якщо мене не видно на полі, значить, я добре роблю свою справу. Я граю завжди максимально просто. Моє завдання – будувати атаки, а в обороні бути уважним на других м’ячах та у підстраховці… Багато було гарних матчів, а переломним був, як казав, з «Динамо».

– Добре, трохи змінимо формулювання запитання. У якому матчі ти найбільше кайфував?
– Кайфував?.. А, так, звичайно! Крім матчу з «Динамо», це наш матч з «Аполлоном» на виїзді. О, це найкраща гра! Пам’ятаю, ще в Інстаграмі викладали, як довго ми тримали м’яч. Переглядав цей матч разів п’ять – і просто кайфував! Багато що виходило і в комбінаційному плані, і в другому таймі добре сідали назад та вибігали у контратаки. Аж знову захотілося переглянути. Мені здається, що ми маємо відштовхуватися від цього матчу, щоб якомога частіше демонструвати такий футбол.