Бесєдін: «Ніхто і ніколи їм цього не пробачить»

– Можна, щоб інтерв’ю було українською мовою, – відразу уточнює Артем.

– За що ви ненавидите цю війну?
– Війна – це великий жах. І Російська Федерація має за це відповісти. Ніхто і ніколи їм цього не пробачить. Дуже боляче дивитися на те, як російське населення поводить себе. Їх так зомбували і запудрили мозок, що вони до кінця не розуміють, що відбувається в нашій країні. Дуже хочеться, щоб вони за це заплатили і їм також було некомфортно жити. Так, як нам зараз.

Я виріс і народився у Харкові. Я – харків’янин. А зараз моє рідне місто стирають з лиця землі. Хочеться плакати, коли бачиш, як його знищують. Надіюся, що люди, які це роблять, вмиратимуть найстрашнішою смертю. Так само, як їхнє керівництво. Бажаю їм цього щиро від всієї душі. Те, що вони роблять, – це за межею людяності. Зараз страждають всі, але Харків просто нещадно бомблять цілодобово. Ще раз повторюсь, просто хочеться, щоб ці люди відповіли за свої дії найстрашнішим для них способом.

Моя рідня в Харкові. Мама і бабуся ховалися у підвалах, де проводили більше часу, ніж на вулиці. Це боляче і жахливо. Батько залишився вдома. А маму, бабусю і похресницю брат недавно вивіз на Західну Україну. Там вони у відносній безпеці, хоча і туди вже прилітало. Зараз в нашій країні ніде немає повної безпеки, але там ще більш-менш можна знаходитися. 

Якщо говорити про себе, то у мене багатодітна сім’я – чотири дитини. Зараз я перебуваю в Іспанії, куди вивіз свою родину. Допомагаю звідси нашій країні та армії, чим тільки можу. Молюся, щоб ми якнайшвидше перемогли, все це закінчилося, а на всю Україну чекали великі перспективи в Європі.

Хочу сказати, що гравці «Динамо» зі свого боку допомагають армії. Ми підтримуємо їх, як можемо. З нашого боку йде максимальна допомога, яку ми можемо надати.

– Алієв розповідав, що не спілкується з батьками в Росії, адже вони більше вірять телевізору, ніж йому. У вас там є родичі чи знайомі?
– Друзів чи колег у мене там немає, слава Богу. Я ні з ким звідти не говорив. Але читаю новини і в шоці від таких людей, як Тимощук. Він виступав за збірну України, а тепер так себе поводить. Повністю згоден з тими санкціями, які до нього застосували.

Наша країна має позбавлятися від таких людей – їх треба забути і стерти з нашої історії. Так як і зробили. Найбільше розчарує і засмучує те, що в людей на першому плані стоять якісь фінансові можливості. Вони собі там знаходяться у теплій ванні, їм там платять гроші. Це для них важливіше за честь, любов до своєї країни і відданість. Ось це погано і це шокує.

Знаю, що багато українських футболістів, які грали в Росії, розірвали контракти і поїхали звідти. Той же Денис Кулаков, Андрій Воронін, Ярослав Ракицький та інші. Видно, що люди переживають і по-справжньому люблять свою країну. А у своїх соцмережах розповідають про жахіття війни і закликають росіян її зупинити. Таким людям велика вдячність і повага.

– Як вважаєте, після такого Ракицькому та іншим гравцям дорога в збірну може бути відкрита?
– Для цього є тренерський штаб і УАФ. Якщо вони допоможуть нам на футбольному, то чому б і ні. Але це чисто моя особиста думка. Своїми вчинками вони показали, що справжні українці. Але вирішувати все будуть тренери і футбольне керівництво.

– Мірча Луческу на зв’язку з командою?
– Так, він кожного дня на зв’язку з гравцями. Підтримує футболістів і людей, які залишають нашу країну. Наскільки я знаю, то в Бухаресті він знімає для жінок і дітей готелі, допомагає всім, чим потрібно, щоб їм було комфортно. Помічники Луческу Еміль Карас, Аркадій Запорожану та інші тренери також дуже сильно допомагають.

Наші легіонери поїхали, але всі дуже людяні – вони теж допомагають. І велике їм за це дякую. Чекаємо нашої перемоги і сподіваємось, що мир та спорт повернуться в нашу країну якнайшвидше.

– Війна триває вже фактично місяць. Думали над варіантами, як повернутися у футбол?
– Наші гравці, які залишилися в Україні, намагаються тренуватися і підтримувати форму наскільки це можливо. Ті, хлопці, в яких троє і більше дітей, змогли виїхати зі своїми сім’ями за кордон.

Я підтримую форму – ходжу в зал, бігаю і роблю все, що у моїх силах. Знаю, що Сидорчук і хлопці з «Шахтаря», які зараз перебувають у Бухаресті, також тримають себе у формі. Зараз шукаю варіанти, щоб з кимось можна було тренуватися чи навіть пограти, якщо буде така можливість. Все для того, щоб краще підготуватися до матчів за збірну України. Про це також думаю. Навіть у такий час хочеться краще до цього підготуватися.

Дай Бог, якщо вийде, то буду тренуватися з якоюсь командою. Рано чи пізно в нас будуть матчі за збірну, вони дуже важливі. Без тренувань буде складно, тому навіть в такий час треба шукати можливості тренуватися і грати, хоче це дуже важко. У першу чергу, психологічно та морально.

– У вас була важка травма на Євро в матчі зі Швецією. Встигли до війни повністю відновитися?
– Дякую Господу Богу. Можна сказати, що після такої травми я ще швидко відновився. Провів з «Динамо» збори і грав. Розумію, який зараз час, але дуже хочеться тренуватися і грати у футбол. Я пройшов дуже складну реабілітацію, тому хочеться якнайшвидше повернутися до футболу.

Коліно вже так сильно не турбує. В цьому плані все нормально. 

– Якби не війна, 24 березня збірна України мала б грати з Шотландією. Спілкувалися з Олександром Петраковим?
– Олександр Васильович дуже переживає і часто телефонує футболістам. Він наполягає на тому, щоб ми за можливості тренувалися, як і де це тільки можливо. Він дуже хвилюється за майбутні матчі. Цікавиться, хто в якій формі і чим займається. Тому хлопцям, які виїхали закордон, краще було б знайти команди, щоб можна було тренуватися і грати у футбол.

Ми 100% пройдемо на чемпіонат світу. Я знаю українських гравців і який у нас всіх характер. Я впевнений, що ми будемо грати і поїдемо в Катар, а на ЧС дуже добре себе покажемо.

Приємно дивитися на наших українських футболістів, які грають в Європі. Андрій Ярмоленко, Рома Яремчук, Саня Зінченко показують на футбольному полі, хто такі українці, і підтримують свою країну. У своїх соцмережах вони показують всьому світу, що відбувається насправді. Вони також роблять дуже важливу і велику справу.

Смішно дивитися, як російські канали транслювали матч, коли Ярмоленко забив вирішальний гол у Лізі Європи. Від нього відразу відводили камеру, показували якихось вболівальників, а не його емоції. Це дуже дешево. За такі речі їм має бути дуже соромно.

Ми їх всіх покараємо – на футбольному полі і в себе вдома в Україні. Хочеться сказати їм – не відправляйте до нас своїх військових. Матері будь-якими способами повинні втримати своїх дітей вдома і не пускати в Україну. Тут на них чекає смерть. Я вірю, що ми захистимо свою країну, все у нас буде добре.

– Мене часто виправляють, що не варто забувати про білорусів (точніше, лукашистів).
– Про них навіть не хочеться говорити і думати. Це просто жополизи, які підуть в тому напрямку, що і росіяни.

– Якщо говорити про спортивні санкції, то вони достатні чи можна далі тиснути?
– Потрібно карати їх якомога жорсткіше. Насправді, також боляче дивитися, як відомі російські спортсмени закривають на все очі і роблять вигляд, що нічого не відбувається. У нас помирають діти, жінки, старші люди – цивільне населення. І за це хтось має відповідати. А спортсмени і зірки, які живуть в Росії, могли б доводити своєму керівництву, що так робити не можна.

Дехто це говорить, але є багато тих, хто нічого не робить. Тому санкції треба ще більше посилювати. Можливо, тоді вони зрозуміють, що все дійсно серйозно та жахливо, а зовсім не так, як їм це показують і розповідають.

Не розумію весь той маразм, коли росіяни пишуть, що ми самі себе бомбимо. Чим вони взагалі думають, як в таке можна повірити? Правда на нашому боці, ми захищаємо свою батьківщину. Немає ніяких сумнівів, що перемога прийде до нас в найближчий час.

– Георгій Судаков розповідав в ефірі нашого інстаграму, що багато читає ТГ-канали. Звідки ви берете інформацію?
– Так само. У мене купа підписок на ТГ-канали – харківські, київські, українські, президент та інші, де можна прочитати новини про Україну. Коли відриваюсь від дітей, вмикаю телефон, то починаю все читати і важко його вимкнути. Багато часу проводжу в телефоні, адже хочеться якомога більше читати про те, як ми розбиваємо їхні колони і техніку.

Але телефон нам не тільки для новин. В телефонному режимі допомагаємо, чим можемо – дітям та нашій армії.

І велика повага нашому президенту, що він відмовився від евакуації і залишився в країні зі своїм народом. Впевнений, що не кожен президент би так вчинив. Він вселив впевненість у людей, віру та силу. Весь український народ зараз працює на благо своєї країни. Все у нас буде добре – це 100%.