Ретро. Как киевское «Динамо» чемпиона чемпионов обыграло

Весьма подробный рассказ о тех памятных, эпохальных, исторических поединках с шотландским «Селтиком» вы можете найти на страницах книги «Золота команда». Созданная усилиями творческой группы «Футбольного клуба», она увидела свет в мае, к 90-летию столичного коллектива.

Итак, перенесемся в сентябрь 1967-го...

КЕЛЬТИ, СТАРІ ЗНАЙОМІ

Уже на першому етапі Кубку чемпіонів жереб виявився жахливо немилосердним до динамівців, вибравши їм у суперники найсильніший на той момент клуб Європи – добре знайомий «Селтик».

Наставник кельтів Джок Стейн, дізнавшись про результати жеребкування, аж ніяк не мав вигляд щасливої людини. Проте у спілкуванні з пресою він досить прозоро натякав: рахунку 3:0 нам вистачить, а здобути його в рідних стінах – завдання цілком реальне. Віктор Маслов же, коментуючи майбутнє побачення з командою, що їй динамівці поступилися в січні 1966-го, заявив: «Ні, я не дозволю шотландцям двічі перехитрувати мене!»

За кілька днів до першої гри один із тренерів киян Віктор Терентьєв у розмові з кореспондентом «Спортивної газети» стисло виклав стратегічний план гостей: «Ми ставимо перед гравцями завдання: в жодному разі не пристосовуватися до тактики «Селтика», не дати змогу шотландцям з перших же хвилин приголомшити нас шквальними атаками. Нашим гравцям треба діяти в своїй манері, несхибно виконувати тренерські настанови. Конкретно: ми настроюємо хлопців на перемогу, навіть на полі суперників. Усвідомлюємо складність завдання і все ж докладемо всіх зусиль, щоб досягти бажаного».

...Темою номер один у Шотландії того дня, 20 вересня, був спуск на воду океанського лайнера Queen Elizabeth 2, який упродовж наступних 35 років носитиме гордий статус флагмана британського флоту. Навряд чи хто думав, що гостям-футболістам із Києва вдасться видертися в новинах вище за майже 300-метровий корабель, здатний перевезти через океан 1777 пасажирів. А успіх біло-зелених із Глазго на старті нового турніру сприймався б за пересічну подію.

МАСЛОВ ПРОТИ СТЕЙНА ТА... ЕРРЕРИ

«Селтик» став першим британським клубом, що досяг успіху в найпрестижнішому турнірі, обірвавши там володарювання латинських колективів – іспанців, португальців та італійців. Звісно ж, окрім власної майстерності, злагодженості дій, досвіту й амбітності, господарі стадіону «Паркхед» розраховували на шалену підтримку своїх глядачів.

Але 54-тисячна аудиторія була приголомшена вже на третій хвилині: Анатолій Пузач відкрив рахунок, завершивши атаку правим флангом за участю Анатолія Бишовця та Йожефа Сабо. Не пройшло й півгодини, як уже сам Бишовець вдруге вразив ворота європейських чемпіонів.

У травневому фіналі турніру «Селтик», здавалося, зробив неможливе: здобув вольову перемогу над «Інтером», чий захист вважався майже непрохідним. Повторити цей трюк із «Динамо» фаворитові не вдалося, він спромігся тільки на гол престижу в другому таймі. За іронією долі про першу домашню поразку кельтів у єврокубках сповістив свисток того ж західнонімецького арбітра Курта Ченчера, котрий обслуговував тріумфальний для них фінал у Лісабоні.

Одним ударом Маслов переграв не тільки Стейна, а й тренера італійського гранда Еленіо Ерреру, вивчивши помилки міланців і ретельно розібравши сильні та слабкі місця шотландського колективу. Обравши традиційну британську схему 4–4–2, наставник киян поставив попереду в парі з Бишовцем не запального, верткого Хмельницького, а кремезного, пробивного Пузача.

По-перше, той упіймав свою гру, забивши п’ять голів у трьох останніх зустрічах чемпіонату СРСР, а по-друге, міцніше стояв на ногах і мав більше шансів у протистоянні із захисниками-атлетами. І решта виконавців підбиралися з тих, хто здатний протягом понад 90 хвилин витримати силову боротьбу в найвищому темпі.

У ЛІГВІ РОЗЛЮЧЕНОГО ТИГРА

«Увесь другий тайм гордий «Селтик» у відчаї бився об монолітну оборону безжальної, ефективної, чітко відрегульованої динамівської машини, – констатував популярний оглядач Джон Маккензі, котрий друкувався й на сторінках радянського тижневика «Футбол». – Немов пірати, які йшли на абордаж, гравці «Селтика» намагалися прорватися на палубу київського корабля, але їх щоразу холоднокровно скидали за борт...»

Віддаючи належне «білосніжній фортеці» біля воріт гостей, преса відзначала й форвардів. «Динамівці сконцентрували зусилля на масованій обороні, проте в них були блискучі форварди Бишовець і Пузач, а також умілий зачинатель контратак Сабо», – писала авторитетна газета «Таймс».

Сабо, до речі, запам’ятався не лише гольовим пасом на Пузача. І не тільки царюванням у середині поля разом із Серебряниковим. В одному з епізодів хавбека вдарив (!) в обличчя (!!) Томмі Джеммелл. Грай той «боксер» десь в Алма-Аті, Йожеф, мабуть, і не став би очікувати зручного моменту для відповіді – розібрався б із «скоттом» на місці. Та «Селтик» – не «Кайрат», Джеммелл – не Сегізбаєв (рефері обмежився лише усним попередженням), а європейська арена – не першість Союзу.

Про це нагадував і сам трофей Кубку чемпіонів, котрий перед початком зустрічі урочисто винесли на арену юні місцеві футболісти. Усього за півтори години його блиск для шотландців став примарним. Хоча господарі відчайдушно намагалися бодай відігратися.

«Здобувши відчутну перевагу в рахунку, динамівці, так би мовити, розлютили тигра, – Михайло Михайлов у «Спортивній газеті» прийняв виклик шотландських колег щодо поетики репортажу. – І тут треба було негайно потурбуватися про тил. Це була не їхня тактика, це був вимушений, логічний ігровий план. Він не дуже милував око, але не зменшував захват хлопцями, котрі з такою мужністю, з такою відвагою відбивали шалений штурм гранично збудженого суперника.

Вони дорогу ціну платили в ці хвилини за свою перевагу в голах, за свій сміливий виклик чемпіонові чемпіонів. Здавалося, от зараз, от у наступну секунду не витримають нерви в динамівців, забракне їм сил. Але, як сказав поет: “Какая чертовая сила, какая чертовая страсть меня вела и возносила и не давала мне упасть!”»

І ВИЙШОВ КИЇВ НА МАЙДАН...

Близько півночі, одразу по завершенні телетрансляції з Глазго, київські вулиці, на яких протягом двох годин панувала тиша, раптом ожили. Щасливі вболівальники – а гра «Динамо» з «Селтиком» значно поповнила це неспокійне плем’я – з усмішками та обіймами кидалися один до одного, вітаючи навіть незнайомців. Юрба на площі Калініна – майбутньому Майдані Незалежності – скандувала «Ди-на-мо! Ди-на-мо!», немовби їхні улюбленці знову стали чемпіонами чи володарями кубка.

Так, до європейського титулу було ще далеченько, однак 20 вересня 1967 року біло-сині здобули насправді велику перемогу – одну з найбільш славетних в історії клубу. Навряд чи тоді хтось про це замислювався, куди більш актуальною поставала проблема «зайвого квитка» на матч-відповідь.

Ті, хто брав участь у нічних футбольних гуляннях, уже знали, що 54 тисячам уболівальників «Селтика» відповість 100-тисячна чаша оновленого Центрального, котрий анонсував офіційне введення в експлуатацію другого ярусу. І все ж кожен із них розумів: охочих спостерігати за тим, як впаде корона з чемпіона Європи, виявиться набагато більше...

Юбилейное подарочное издание «Золота команда» вы можете приобрести ЗДЕСЬ.