Відеологія. Нема в нас іншої любові

…Оглянув написаний вступ, замислився, а чи не переборщив із пафосом? Анітрохи. Аналізуючи думки і вчинки багатьох наставників, почну із закордонних фахівців, яких не залишив байдужим підлий напад на наші землі.

Провідне місце, на мою думку, займає наставник «Дніпра-1». Виступ Ігора Йовічевіча на клубному відео можна сплутати із закликом полум’яного українця до борні з агресором, що втрачає залишки глузду з кожним днем протистояння. Не віриться, що працюючий не перший рік у країні наставник спортклубівців – хорват. Пристойна українська мова, досвід війни, яку пережила його батьківщина, лише підсилюють враження від цього звернення.

Точні акценти зробив і Мірча Луческу. Фахівець із найбільшим досвідом тренерського стажу підкреслює, що мало хто в світі чекав настільки знахабнілого кроку від РФ, а ще більше – такого звитяжного опору українців. Увесь цивілізований світ перебуває у захваті від ЗСУ і нашого народу, які згуртувалися в одностайній ненависті до ворога.

ВІД ЧОГО ЗАКИПАЄ КРОВ

Дочекалися ми і реакції головного тренера «Шахтаря». На клубному відео, у випусках «Футбол NEWS» регулярно показують гірників, які випромінюють український патріотизм. Надали слово там і почесному президенту СК «Дніпро-1» Березі, який розповів не лише про клубні справи, а і вдався до розлогої військової експертизи.

Та повернуся до Де Дзербі. Наставник донецького клубу поділився своїми враженнями від подій на теренах України з італійською La Gazzetta dello Sport. Інтерв’ю взяли на озброєння чимало відео-проектів. Хтось значною частиною, хтось у вигляді цитат.

Серед відвертостей Роберто знайшлося місце не лише драмі початку війни. Мені запам’яталося, наприклад, його судження про українців, яких він вважав замкненими і холодними. Мабуть, на його жвавий італійський манер. Нині війна переконала Де Дзербі, що то була запорука гордості і мужності людей, серед яких йому довелося працювати.

Коли були сподівання, що не трапиться найстрашнішого, Срна запевнив, що гра УПЛ у Харкові відбудеться. Не важко уявити стан наставника, який нині бачить – на що перетворили столицю Слобожанщини нелюди. Бо на початку війни Де Дзербі мав хитке уявлення, що цілі загарбників мали бути лише військовими...

Він зізнався, що був повністю занурений у футбол і у завдання повернути «Шахтар» на чільне місце у підсумковій таблиці УПЛ. Якщо нинішній статус-кво закріплять офіційно, то ніхто не згадає про спортивний принцип досягнення. Хоча за словами Де Дзербі, у нього закипає кров, коли на голови українців падають бомби, а в країні агресорів грають у футбол. Зважаючи на рішення ФІФА і УЄФА, нехай у РФ грають і визначають володаря золотого… унітазу.

ПЕРШИЙ МАТЧ НА «ДОНБАС АРЕНІ»

Перервав мовчанку і президент УАФ. Павелко поділився сокровенним із улюбленим співрозмовником Денисовим про власні мрії. Розмова, як і завжди, була сповнена декларацій і сміливих планів, незважаючи на жахи війни. Апофеозом спільної уяви стало урочисте повернення у визволений Донецьк і перший офіційний матч за участі «Шахтаря» на «Донбас Арені».

Цікавішим був інший гість «Денисов Time». Роман Зозуля свого часу вважався чи не найбільшим подразником для оборони «Шахтаря» і страшним сном воротаря П’ятова. Небажаним гостем форвард «Дніпра» і збірної був для студії Денисова. Особливо на тлі колишніх розмитих уявлень про патріотизм студії.

Нині умови для контакту виникли. І гравець зазначив, що ніколи не розумів колег і журналістів, які вдавали, що нічого не трапилося, коли ця ж сама вража орда заграбастала Крим і зайшла на Донбас… Нині Зозуля пишається, що він український футболіст, бо бачить одностайність не лише серед уболівальників, а і гравців.

У нього було чимало палких прихильників серед ультрас «Дніпра». Деякі з них загинули після вторгнення 2014 року, отримали державні нагороди не лише посмертно. Згадаємо, що першим клубом Романа є столичне «Динамо». Думаю, йому було приємно дізнатися, що серед київських ультрас звання «Герой України» щойно отримав Денис Прокопенко. Він очолює окремий загін спецпризначення «Азов», який виявив дива мужності і стійкості при обороні Маріуполя.

Роману болить, що у нас так довго не вірили у масований напад сусідів-нелюдів. Він згадав, що у Києві лишилася рідня – дідусь із бабусею, мама, сестра… Як телефонували друзі з його фонду з Дніпра, які вже 25 лютого пішли на фронт.

«НІЯКІ МИ НЕ БРАТИ»

Зозуля щиро дивується отій брехні, яку насаджувала РФ про братні народи: «Ми зовсім різні, а про братів, дай Боже, вже ніколи і не згадуватимемо».

А я ще раз згадаю Де Дзербі. Навіть він здивувався брехливому виступу кремлівського міжнародного злочинця напередодні вторгнення. Йому допомогли з перекладом і він пізніше зізнався італійським медіа, що мав погані передчуття.

Зозуля остаточно впевнений, що мирити Україну із загарбниками нема жодного сенсу. Він навіть використовує боксерський термін: «Там усі люди пробиті». Тобто, психіка порушена бездумним споживацтвом, вірою у царя, нульовою власною ініціативою… Вікові тенденції, які вони ще і нахабно намагаються пхати до нас.

Тому, вважає Роман, Україна переможе стовідсотково. Єдине про що шкодує, що слід було так об’єднуватися раніше! Теж саме стосується прогресивного світу, який вагався із визначеннями самого кремлівського карлика і маршрутом «русского корабля».

Тим часом країна живе за законами воєнного часу. Неймовірні ЗСУ завдають путінськими зайдам нищівних ударів. Тероборона допомагає берегти наш спокій і протистоїть ворожим ДРГ. Я вже писав про Юрія Вернидуба, який несе службу в одному з підрозділів. На сайті zbirna.com ясності про нього додав капітан «Зорі» Віталій Вернидуб: «Він сказав мені, залишаєшся вдома за старшого. З огляду на всі його вчинки, знав, що батька нічого не зупинить. Він безмежно любить Україну і наш народ. Раз на день ми маємо зв’язок по мобільному. Каже, роботи багато, проте хвалиться, що давно так не рухався…»

Віталій із гнівом додає, що в голові не вміщається, що робить сволота зі сходу на нашій землі. Але ми її подужаємо й очистимо Україну від цієї нечисті.

Став відомий і спіч колишнього гендиректора «Зорі», який нарешті дістав із себе ватяне нутро. Рафаїлов не вірить, що ЗСУ здатні протистояти російським десантникам-контрактникам. Однак, як з’ясувалося, цих виродків і вантажем 200 оформляють, і в полон стадом гонять!

Як було Юрію Миколайовичу працювати із таким довгі роки? Віталій припускає, що батькові вдавалося уникати розмов на політичні тему. Припущу і я. З таким «пробитим» говорити було і не варто. У Дніпрі про таких, як Рафаїлов, зазвичай казали «трошки сепар». А даш волю – виросте дебелий сепарюга.

Ковтком свіжого повітря стало і відео-звернення київського «Динамо» до українців. Давно не бачив динамівців такими натхненими, сповненими любові до країни і віри у нашу перемогу. Та й клубна база у Кончі-Заспі приймає наразі не лише вихованців академії, а ще й біженців. Там люди зменшують страждання від війни, живуть, харчуються. Останніми новинами поділився зірковий у минулому динамівець Леонід Буряк, який часто туди їздить.

Життя нині усіх перевіряє на міцність. Та ми опираємося і не здаємося за законами воєнного часу. Бо знаємо, що після випробувань і поневірянь на Україну чекає світла сторінка.