Відеологія. Курс для русскіх кораблів

Підле вторгнення у розмаї відео-сюжетів не залишило байдужим нікого у Європі. Звісно, найпершими героями у час війни є неймовірні українські захисники. Йдеться не про футбольне амплуа, а військових, які захищають нашу Вітчизну на фронті. Але і гравцям, особливо – відомих європейських клубів, було до снаги посилити враження про правду і нагадати, чиї вони діти.

Зворушливе звернення Віталія Миколенка до вищих представників влади Великої Британії стало однією з перших ластівок. У своєму Instagram гравець «Евертона» звернувся до прем’єра Джонсона, Палати лордів і Палати громад. Скільки не напружуй пам'ять, не згадаєш, коли б щось подібне робив футбольний легіонер, а тим більше з України.

Миколенка підтримав співвітчизник Олександр Зінченко, який теж виступає в англійський Прем’єр-лізі. На розминці матчу 27-го туру АПЛ «Евертон» – «Манчестер Сіті» обидва обнялися у центрі поля і викликали овацію на переповнених трибунах. Акцію підтримки підхопили одноклубники, які вийшли грати з українською символікою. Господарі поля арени «Гудісон Парк» з синьо-жовтими прапорами на плечах, гості-манкуніанці з написом «Ні війні!»

ПЛАКАТИ НАМ НІКОЛИ

Ком у горлі виникав не лише у вболівальників. Оглядачі хвилювалися за більш бувалого Зінченка, натякаючи на його емоційність і можливі сльози. Втім, плачуть у Європі всі. Можна згадати пані з німецької газети Welt, яка перекладала відео-звернення Президента України з майже оточеного Києва і не втрималася.

Необхідна ремарка. Звісно, з одного боку мені простіше висвітлювати буремні події вже після нападу супостата на нашу країну. Деякі колеги вийшли в ефір за добу до вторгнення і встигли поміркувати про майбутнє. У розвеселому випуску «ТаТоТаке», наприклад, сумнівалися у спроможності Яремчука перервати гольову засуху в матчі плей-офф Ліги чемпіонів.

Втім, вже під час ефіру схаменулися і стали бажати форварду збірної України забити, мінімум, дубль. Адже матч 1/8 фіналу ЛЧ «Бенфіка» -- «Аякс» мав ось-ось розпочатися.

І знову стався емоційний вибух. Великий план на відео передав, які емоції вирували у Романа, коли він виходив на заміну і боровся зі сльозами. «Лісабонські орли» поступалися в рахунку, проте думки нападника, насмілюся стверджувати, були не лише з ними.

Але ж забив рятівний гол і приніс нічию своєму клубу! А під червоною футболкою явив наш тризуб. І які б почуття не були у прихильників обох команд на трибунах, зрозуміли Яремчука всі. Незалежно, за кого вболівали за мить.

НАДМІРНА ВАГА НЕ ЗАВАДА

Коли працював над цими рядками під виття сирен, надійшла ще одна звістка з АПЛ. Мені завжди приємно бачити обличчя Андрія Ярмоленка – усміхнене чи сповнене рішучості. Головне, що в його патріотизмі ніколи не буває сумнівів. І на полі, і поза ним. Лідер національної збірної України перерахував три мільйона гривень на підтримку звитяжних ЗСУ, які нині захищають наше сьогодення і майбутнє.

Проте не можу пройти повз більш буденних міркувань, пов’язаних з професію. З кращими намірами робила відео-перекличку перед війною Марина Машкіна. Звісно, з мрією про відновлення чемпіонату. До слова вона запросила Худжамова, Бартуловича і колегу Франкова.

Худжамов цілком логічно нагадав про справжнє обличчя ворога, який розпочав вторгнення ще вісім років тому. І хоч він гадки не мав про нинішні масштаби навали, відверто попередив, що тікати не планує. До теми стає і висновок футбольного оглядача: «Великого нападу на нас не буде? Не треба тішити себе ілюзіями».

Бартулович був цікавий авторці ідеї як легіонер. Він мав розкрити тему: а чи бігтимуть з клубів іноземні гравці у випадку нових бойових дій? Младен нагадав події 2014 року, коли не всі хотіли повертатися в Україну, але потім все вдалося владнати. Хоча і зі зміною прописки деяких команд. Та виміри нинішньої російської агресії звели такі міркування нанівець

Жваво почав передбачати нинішню дійсність Франков. Важко заперечити його сентенцію: «Якщо на нас нападуть з усіх боків, то футбол опиниться навіть не на 2-му місці, а на 82-му…» Правда, знайшлося у його відповідях дещо обнадійливе. Артем запевнив, що стріляти він вміє, і надмірна вага не завадить. Єдине чого я не осягнув, це коли розмова звернула про позбавлення Санкт-Петербургу права проводити фінал Ліги чемпіонів. Причепом грюкнули слова співрозмовника Машкіної, що Путін не найбільше зло у цьому світі…

РЕАЛЬНІСТЬ ШВИДША ЗА ОЧІКУВАННЯ

Події розкрутили воронку часу, що має засмоктати усіх зухвалих покидьків, які розмріялися про свою велич. Наш ворог відчуває шалений спротив ЗСУ і отримує болючі удари від зовнішнього світу. Навіть просто згадувати про репутацію Росії вже недоречно.

Першою брилою стало рішення Виконкому УЄФА позбавити країну-агресора права провести фінал ЛЧ. Ще і висловили подяку президенту Франції за готовність провести найбільш престижний матч у Парижі.

Кожен снаряд чи ракета, яка падає на українські міста, ховається за безбарвне слово «ескалація». В Україні добре знають, що за ним зруйновані міста, смерть і страждання. А ще огида нашого союзника Польщі, яка рішуче відмовилася грати за перепустку на ЧС-2022 з Росією.

Проміжний варіант поміняти у парах стикових матчів Кадру на збірну Чехії не встиг насмішити. Чехи теж влаштували бойкот. Ще б пак! Навіть чеський президент Земан урочисто відмовився від приязних стосунків з Путіним. Багаторічна дружба обвалилася під тягарем нападу на Україну.

Та не вистачало головного документу, за професором Преображенським – остаточного! І ось бабахнуло. ФІФА і УЄФА виключили усі російські команди, збірні й клуби з турнірів, які проводять під своєю егідою.

Тепер, паралельно з ЧС в Катарі, Московія може провести свій «мудіаль» із залученням збірних ДНР, ЛНР і обслуги бази Севастополя. Та і то поки наші землі не повернулися до України. Неможливі навіть товариські матчі з Північною Кореєю.

А поки що українці відстоюють свою суверенність у запеклій сутичці з агонізуючим режимом темряви, яка кидає тінь на увесь нормальний світ. До рук взяли зброю чимало футбольних людей. Наставник «Шерифа» -- клубу-сенсації групового етапу Ліги чемпіонів Юрій Вернидуб повернувся до Запоріжжя, щоб стати до лав територіальної оборони.

Пишається своїм батьком відома гімнастка Ганна Безсонова. Вона виставила світлину зірки минулих років київського «Динамо», який служить в обороні Києва. 63-річний Володимир Васильович з автоматом випромінює рішучість і вимагає, щоб ворог задкував за свої кордони за вказаною йому адресою.

Коли це станеться, футбол неодмінно до нас повернеться. Це буде вірною ознакою мирного життя, якому ми вміємо давати лад. А ще українці здатні захищати свою мрії, і увесь світ це визнав.