Конспект Хабі Алонсо (з помітками на полях)

На яких цінностях він виховувався? Кого вважає наставниками? Що виніс із яскравої та успішної кар’єри? Якими принципами керується сьогодні, долаючи нові вершини в тренерському амплуа? Відповідає сам герой.

ЕТАПИ ДОРОСЛІШАННЯ

«Освіта, навчання завжди багато важили для мене. Навіть футбол не міг їх відтінити. Якось я провалив тест з іспанської в школі, й мама на місяць заборонила мені взагалі доторкатися до м’яча. У Країні Басків жінки – головні. А мамі було важливо, щоб ми навчалися. Дуже вдячний їй за ту суворість, інакше знав би про світ набагато менше».

«Я взагалі не думав, що стану футболістом. Майже до повноліття будь-які мрії про футбольну кар’єру були табу. Зауваження, що батько грав за Сан-Себастьян і «Барселону», тричі став чемпіоном Іспанії, не спрацьовували. Я опановував фах інженера, а до включення в основу «Сосьєдада» думав про навчання на економіста. Гадаю, пощастило, що все сталося саме так, що футбол не став на перепоні моєму дозріванню. З дитинства жити у графіку професійного спортсмена – це значною мірою себе обмежувати. Можливо, саме це допомогло мені збудувати життя».

АЛОНСО ПОЗА ПОЛЕМ

«Я прискіпливий щодо одягу, дуже ретельно вибираю те, що ношу. Люблю годинники та гарне взуття, але я аж ніяк не жертва моди. У цьому сенсі покладаюсь на відчуття, бо знаю, що люблю, а що ні. Наприклад, ніколи б не одягнув шубу».

«У кіно люблю нуар, чорно-білі фільми, картини про історію чи політику. У музиці мої уподобання – на боці легенд. Молодшим слухав Nirvana. Зараз – Андрес Каламаро, The Beatles, Ніл Янг, Том Уейтс, Локільйо. Улюблені вина – теж класика, «Рібера-дель-Дуеро» чи «Мауро». А ще – шампанське».

ФУТБОЛЬНІ ВЧИТЕЛІ

«Мені пощастило з наставниками. В Сан-Себастьяні моїм тренером був Джон Тошак, у Ліверпулі – Рафа Бенітес, у «Реалі» – Мануель Пеллегріні, Жозе Моурінью та Карло Анчелотті, в «Баварії» – Пеп Гвардіола і знову Анчелотті, в збірній Іспанії – Вісенте Дель Боске та Луїс Арагонес. Я намагався зрозуміти причини їхніх рішень, ставив запитання, прагнув бути поруч. Я вже тоді мав бажання тренувати».

«Згадуючи своїх учителів, подеколи думаю: а що він зробив би в такій ситуації? Цей досвід допомагає подивитися на проблему інакше. Те, чого я навчився тоді, дуже допомагає зараз. Не люблю казати про роль тренера з претензією на якусь владу, адже не відчуваю, що володію нею. Мені, вочевидь, іще рано так казати. Намагаюся прислухатися до більш досвідчених тренерів, до тих, кого поважаю».

«Бенітес намагався передбачити, що станеться. Він – неперевершений аналітик. Приділяв увагу не просто деталям, а деталям кожної деталі».

«Я люблю Жозе, я багато чому в нього навчився».

Алаверди від Моурінью, датоване 2010 роком: «Впевнений – коли він повісить бутси на цвях, то стане великим тренером. Хабі нагадує мені Пепа Гвардіолу. Той іще гравцем уже був на полі тренером».

«Під керівництвом Пепа я навчився бути готовим до будь-якого повороту подій. Він намагається робити кожне наступне тренування кращим за попереднє, перед кожним матчем намагається привнести в команду якісь нові напрацювання. Це робить його особливим. Навіть якщо ти довгі роки грав у різних тренерів, у випадку з Гвардіолою дійсно помічаєш, що він реально щось змінює в команді».

Гвардіола – про Алонсо, свого підопічного в «Баварії»: «У нього є прагнення та здібності глибоко розуміти гру. Упродовж тижня він знав, що нам потрібно зробити, щоби виграти наступну гру. Він буде тренером, класним тренером!»

ПЕРЕХІД ДО «ЛІВЕРПУЛЯ»

«До Англії я подався 22-річним. Серйозний крок для такого віку, але я був готовий. Готовий вбирати все і якомога хутчіше. Швидко вчитися я звик: у «Сосьєдаді», першому професійному клубі, ніколи не грав у юнацькій чи молодіжній команді, а одразу потрапив у резерв».

Після переїзду до Ліверпуля Хабі, на відміну від більшості зірок мерсісайдців, вибрав житло не в передмісті, а неподалік від даун-тауну – й відвідував студентські паби, щоб краще розуміти місцевих. Аналогічно вчинив у Мадриді – віддав перевагу не коттеджу в розкішних елітних містечках, а апартаментам у центрі міста. Пояснював: «Хочу бачити довкола себе людей, бути серед них. Завжди відчував себе міським жителем».

«У «Ліверпулі» я був готовий вчитися новому, приймати наступні виклики. Ми живемо лише раз. Для мене сенс життя – у досвіді... Шкодую тільки про одне: так і не виграв Прем’єр-лігу з «Ліверпулем». На жаль, ніколи не дізнаюся, які відчуття це дарує, не проживу реакцію міста, яку відчув після Стамбула».

МАТЧ УСЬОГО ЖИТТЯ

«25 травня 2005-го. Наш перший фінал Ліги чемпіонів. Підтрибунний тунель стадіону в Стамбулі... Готуємося вийти на поле. Я повністю сфокусований. Дивлюсь на протилежний бік, на суперників із «Мілана». Чудова команда, досвідчені гравці... А попереду, всього за кілька кроків, трофей... Моя дружина присутня на матчі. Тато і брат також на трибунах. Мама залишилася в Сан-Себастьяні. Вона кричала, сидячи біля телевізора на дивані».

«Мілан» розпочав так упевнено, так легко й невимушено... Але ми, звісно, самі полегшували суперникові життя. Взагалі не створювали моментів, діяли без гостроти... Пам’ятаю, в перерві я був просто пригнічений своїми діями. Дехто з партнерів фактично опустив руки. Їхній погляд казав: «Ех, усе скінчено» чи «Шансів більше немає». Рафі, здавалося, доречно було б видати щось емоційне: «Вони на це не заслуговують! Треба зробити це...» Але він заговорив про тактику, пояснив, що йде не так і що слід змінити. Ми відповіли: «ОК, давайте спробуємо і подивимося, що з цього вийде».

«Перший м’яч Стіві подарував надію. Влучний удар Владі свідчив, що ми набрали хід. Я відчував, що третій гол не за горами. Це був перший 11-метровий у моїй професійній кар’єрі. Чітко розумів, куди битиму, вдарив непогано, але Діда здійснив блискучий сейв. Мені довелося продемонструвати найшвидшу реакцію – і я встиг добити!»

«Ми розуміли, що знову в грі, наче у нас з’явилося ще одне життя. Натомість «Мілан» нагадував пораненого лева, ще більш небезпечного. З тієї хвилини й до кінця овертайму час тривав нескінченно. А потім іще драматична серія пенальті. Це ніби твої партнери йдуть поодинці на війну. Один солдат проти іншого... Після останнього удару – вибух щастя, ейфорія!»

«Найкраща річ, не рахуючи власної радості, це те, скількох людей ми зробили неймовірно щасливими. Як потішили вболівальників «Ліверпуля». Це осідає в пам’яті і є предметом гордості. Думаю, після всіх прожитих років це найкраще. Саме для цього ми граємо у футбол. Без уболівальників футбол – ніщо».

КЛОПП І... ХТО ЗАМІСТЬ НЬОГО?

«Відчуваю велику повагу до Юргена. Захоплююся тим, що він зробив у «Ліверпулі» за останні дев’ять років, і тим, як він це зробив. У нього є зв’язок із уболівальниками, він виконав чудову роботу... Якщо колись вирішу скористатися шансом стати тренером «Ліверпуля», моя прихильність, моя пристрасть до цього клубу будуть там. Чом би й ні? Подивимося, може, наші шляхи якось перетнуться».

АЛОНСО-ГРАВЕЦЬ

«Мій стиль гри ніколи не був видовищним. Ніколи не робив щось для привернення уваги, не прагнув грати «на публіку». Не обводив кількох суперників, щоб забити. Ніколи не мріяв побачити себе на першій шпальті газети після хет-трику – це просто не моє. Але це і є футбол: коли різні люди з різними якостями вкладають свої вміння в колективну синергію. Тільки це поєднання дає титули».

«Моя гра – не якась одна відмінна дія. Моя гра – стабільність: якісно доставляти м’яч найшвидшим шляхом, щоб найкращі зробили останню, вирішальну дію».

«Не хочу просто гарно грати. Хочу, щоб партнери поряд зі мною ставали кращими. Тільки тоді я відчую, що місія – виконана».

«Роки йдуть, і ти намагаєшся менше бігати, більше думати. Намагаєшся якнайкраще розпорядитися м’ячем у будь-якій ситуації, бути сполучною ланкою між обороною й атакою на будь-якому з флангів. По мірі дорослішання прагнеш бути розважливішим, краще читати й розуміти гру».

ПЕРЕЇЗД ДО МЮНХЕНА

«Я відчував, що потребую нового виклику, що треба щось змінити в кар’єрі. Пограв за «Реал Сосьєдад» із рідного Сан-Себастьяна, за «Ліверпуль», за Мадрид, і тут виник просто ідеальний варіант: нова країна, новий чемпіонат і топ-клуб, який бореться за трофеї. Я з першої хвилини почуваюся тут дуже добре, з першого матчу граю на улюбленій позиції, чудово відчуваю партнерів. Коли ти потрапляєш у команду, яка перемагає, показати себе набагато простіше».

«У бундеслізі більш швидкісний та силовий футбол, тоді як у Примері – технічніший. Чемпіонат Німеччини ближчий до першості Англії. Атмосфера на стадіонах є просто фантастичною, і це відіграє для футболістів величезну роль».

«Мюнхен – фантастичне місто, жити тут – одне задоволення. Ми разом із сім’єю справді щасливі тут і вже освоїлися. Німецька – важка мова, з кожним днем я трохи додаю, однак для інтерв’ю нею час іще не настав. Якось наступного разу».

Свою першу прес-конференцію в якості головного тренера «Байєра» Алонсо провів німецькою. «Знаю, в клубі радилися щодо того, якою мовою йому виступати, – розповів репортер німецького видання Sport Bild Філіп Аренс. – Пропонували англійську, щоби зробити дебют Хабі більш комфортним. Але він наполіг: німецькою. І відтоді давав нею всі інтерв’ю».

ПЕРЕХІД НА ТРЕНЕРСЬКУ РОБОТУ

Перед останнім матчем Алонсо-гравця журналіст газети Marca запитав у Хабі, що він зробить наступного дня. «Виведу з гаража байк і нарешті дам газу, – відповів той. – Багато років мрію про це, але контракт забороняє. Люблю відчуття свободи, яке дарує швидкість... Завершення кар’єри дає змогу планувати те, про що раніше навіть не замислювався. Переді мною відкриті нові шляхи!»

Проте, та подорож на мотоциклі не була надто тривалою.

«Диво м’яча – він дарує великі сюрпризи та величезну радість. Це одна з причин, через які я не зміг відмовитися від футболу, завершивши кар’єру. Початок тренерського шляху в юнацькій команді «Реала» був викликом – я надто довго грав на елітному рівні. Довелося адаптуватися до дітей, їхнього рівня гри та мислення. Це змусило змінити спосіб донесення думок та спілкування. І принесло мені величезне задоволення».

Працюючи згодом у «Сосьєдаді»-В, Алонсо приїжджав на базу о 8:45 і залишав її о шостій вечора. «Міг би залишитись і до десятої, – казав він тоді. – Щоправда, знав деяких тренерів, котрі жили в такому режимі, й це не завжди допомагало створювати гарну атмосферу в колективі. Треба вміти перемикатися на щось інше, крім футболу». Втім, у Леверкузені він знову першим прибуває до тренувального центру й останнім їде звідти.

«Виклик – це чудово. Відчуваю: треба щодня доводити, що я чогось вартий. Трофеї, нагороди, титули, завойовані впродовж кар’єри гравця, – усе це в минулому. Не хочу бути відомим завдяки колишнім заслугам. Хочу мати вагу завдяки тому, що роблю зараз».

«Мене заохочували встановлювати свої критерії на полі, ухвалювати самостійні рішення. До цього я завжди прагнув і намагаюся прищепити це підопічним. Не слід бути роботом. Не варто думати: маю неодмінно робити ось так; якщо так не зроблю, опинюсь на лаві».

ТРЕНЕРСЬКІ ПРИНЦИПИ

«Посилання таке: з понеділка по п’ятницю потрібно бути найкращою версією себе, щоб підготуватися до суботи. Я хочу, щоб ми були близькі з гравцями, щоби розмовляли – як на полі, так і поза ним».

«Прагну робити все, щоб не згаяти ні секунди тренування. Одразу після вправи повертаю гравцям м’яч, вони завжди мають відчували його в ногах. Із задоволенням беру активну участь у заняттях. Мені подобається бути в колі гравців, пробувати з ними нове, робити все, щоб надихати підопічних на самовіддачу».

Завершивши кар’єру майже вісім років тому, Алонсо все ще нудьгує за полем. На тренуваннях, як і раніше, він неперевершений у передачах на будь-які дистанції. Постійно з м’ячем, залюбки бере участь у загальних вправах, демонструючи підопічним те, як саме треба робити той чи інший прийом. Хавбек «Байєра» Граніт Джака розповідав, що Алонсо бігає більше за деяких гравців. Його партнер – захисник Алекс Грімальдо – взагалі впевнений, що Хабі досі легко міг би продовжувати грати.

«Треба бути вимогливим до гравців, але знати межу. Ти одразу їх втратиш, якщо станеш тираном. Тренер має здобути довіру. Як тільки колектив починає тобі вірити, можна вимагати більше, просити про покращення тактики чи форми. Іноді тренер приходить після успіху в іншому клубі й одразу вимагає, думаючи, що досягнення в іншому місці допоможуть здобути необхідну повагу та дозволять щось вимагати від гравців, із якими він навіть не зустрічався раніше. Звісно, гравці не відмовляться від того, щоб вразити нового тренера. Але вони завжди спостерігають. Гравці – судді. Вони хочуть знати, що наставник має ідею, що він завжди думає, що на крок випереджає суперника. Якщо встановити людський зв’язок, працювати одразу простіше. Якщо цього не зробити, у середньостроковій та довгостроковій перспективі неодмінно виникнуть проблеми».

«Критика мене не зачіпає. Сприймаю її філософськи, бо знаю, що писати легко. Точніше, легко мати думку. У мене вона також є. Та викладати її на папері не вважаю за потрібне. Писати – не моє, моє – це футбол».

«Для мене робочий процес приємніший за результат. Звісно, завжди хочеться вигравати. Але перемога як підсумок гарної гри, як наслідок того, що ти готував, приносить більше задоволення. Ні в якому разі не скажу, що краще грати добре і програвати – це безглуздо. Але заслужений результат відчувається краще, коли граєш так, як хочеш».

«Головне – домогтися повного занурення в процес і самовіддачі. Коли вони є, можна розпочати роботу над футбольною ідеєю, робити наступні кроки. Але, вважаю, спочатку потрібно переконати гравців, що ми можемо грати у якісний футбол».

«Ідея Алонсо полягає в тому, щоб частково запозичувати ідеї всіх тренерів, із якими він працював, приділяючи справжню увагу деталям, а потім створювати з цього власну систему», – вважає журналіст-«іспанознавець» Алана Фіелі.

«Черпаючи чиїсь ідеї, необхідно побудувати свій стиль. Це не «копіювати-вставити». Треба бути собою».

«В обороні його команда компактна та дисциплінована, – каже один із найбільш знаменитих наставників «Байєра» Клаус Топпмеллер. – Вона перегруповується на своїй половині поля та глибоко пресингує, як це роблять команди Моурінью. У нього є спокій та привабливість, як у Анчелотті. Він має розуміння того, коли слід вносити зміни, чим бити козирі суперника і як використовувати слабкості – це риси, притаманні Бенітесу. Він самостійна людина, але він – продукт своєї освіти».

«Моя філософія – говори, працюй, показуй, прогресуй».

ЛЕВЕРКУЗЕНСЬКИЙ «БАЙЄР»

«Рішення пристати на цю пропозицію пов’язане з моїм досвідом гри у бундеслізі, з роками, проведеними в «Баварії». Цей час дуже вплинув на мене. Я знав, що це буде гарний крок у тренерській кар’єрі. Й наразі я дуже щасливий у Леверкузені».

«Алонсо застав нас усіх зненацька, – згадує Філіп Аренс. – Ми не знали, що керівники клубу вже кілька тижнів ведуть із ним таємні перемовини. Це сприймалося як серйозний ризик. Так, Хабі був чудовим гравцем і знав німецький футбол іще з часів виступу в «Баварії», але ж тренерського досвіду він не мав узагалі. Й цей наставник повинен був рятувати колектив, який ішов 17-м у таблиці та стояв «на виліт».

«Він заробив собі репутацію в Іспанії, тож очевидним кроком було б очолити клуб Ла Ліги», – коментував тоді ситуацію Топпмеллер.

«Перші півтора місяці в «Байєрі» були дуже складними, потім, коли з Іспанії переїхали дружина Нагора та троє дітей, стало простіше, я знову віднайшов баланс. Але поки жив один, задав потрібний тон роботі в команді, занурився в роботу з головою».

«Старт був важким. Я добре знав бундеслігу, до певної міри був знайомий із клубом та гравцями. Це, звісно, допомогло. Однак попервах нам довелося попрацювати над усіма психологічними моментами, оскільки команда переживала не найкращі часи. Тому впродовж перших місяців я переймався швидше розумовою роботою. Хотів, щоб гравці знову відчули себе позитивно».

За кілька днів до завершення чемпіонату світу в Катарі Алонсо, завітавши на базу «Байєра» задля спілкування з кимось із адміністраторів, побачив тренування гравців, котрі відновлювалися після пошкоджень. Уже за кілька хвилин, перевдягнувшись, Хабі опинився серед них. Одним із травмованих був 19-річний Флоріан Вірц. «Для юного гравця, який замість мундіалю потрапив до лазарету, це було дуже дієвою терапією, – розповідає Філіп Аренс. – Цим жестом тренер давав зрозуміти: я тут заради тебе, навіть у свій вихідний, ми всі – разом».

Сьогодні за новоспеченого чемпіона Німеччини Вірца провідні клуби світу пропонують понад 100 мільйонів доларів.

 «Упродовж перебування в Леверкузені я багато чого навчився в управлінні командою. Потрібно бути лідером. Я вчився бути лідером у різних обставинах – і коли треба додати мотивації, і коли треба бути трохи м’якшим, не дозволяючи при цьому розслабитися. Варто хоч трохи знизити стандарти – й у нас не лишиться жодних шансів».

«У нас чітка ігрова ідея: не «побачимо, як воно буде», а «давайте це здійснимо». Хочемо і прагнемо грати в сучасний футбол: інтенсивність із м’ячем і без нього, активність, сильний характер. Команда має знати, як ми хочемо грати. Домінуючий стиль, швидкість, контроль, менталітет переможця – з першої секунди до фінального свистка».

«Ми навіть не очікували, що новачки одразу ж настільки добре себе покажуть. Але кадрові зміни дали швидкий ефект. Насамперед я кажу про Алехандро Грімальдо, Граніта Джаку, Йонаса Хофмана та Віктора Боніфаса. Кожен із них зробив великий внесок у наш успіх».

Хабі ділився з журналістами відчуттям: для гучних перемог команда недостатньо досвідчена. Тож логічним було запрошення 28-річного співвітчизника Грімальдо, 28-річних Хофмана та Джаки. Останнього «Байєр» намагався придбати роком раніше, але «Арсенал» вимагав за швейцарця надто великі гроші. Врешті-решт той перейшов на правах вільного агента. Сказав, що робота під керівництвом Алонсо стала ключовим фактором у його рішенні повернутися до Німеччини. «Він абсолютно чесний з нами, – зазначає Джака. – Це дуже важливо. Коли всі нас хвалять, не так легко залишатися на землі. Тренер за цим слідкує».

«Перемога в Бундеслізі вперше за 120 років – це особливий момент для клубу. Гравці – топ, це топ-команда. Я дуже пишаюся всіма, для мене велика честь працювати тут. Дякую всім, хто нас підтримував упродовж сезону. Це було неймовірно. Але тепер ми хочемо більшого!»

Хав’єр (Шаб’єр) Ало́нсо Ола́но або ХАБІ АЛОНСО
Народився 25 листопада 1981 року (Толоса, Країна Басків, Іспанія).
Півзахисник. Зріст – 183 см. Вага – 75 кг.

Клубна кар’єра: «Реал Сосьєдад» Сан-Себастьян, Іспанія (1999-2004), «Ейбар» Іспанія (2000-2001), «Ліверпуль» Англія (2004-2009), «Реал» Мадрид, Іспанія (2009-2014), «Баварія» Німеччина (2014-2017).
Переможець Ліги чемпіонів: 2005, 2014. Володар Суперкубка УЄФА: 2005, 2014. Чемпіон Іспанії: 2012. Чемпіон Німеччини: 2015, 2016, 2017. Володар Кубка Англії: 2006. Володар Суперкубка Англії: 2006. Володар Кубка Іспанії: 2011, 2014. Володар Суперкубка Іспанії: 2012. Володар Кубка Німеччини: 2016. Володар Суперкубка Німеччини: 2016.

Кар’єра в збірній (2003-2014): 114 матчів, 16 м’ячів.
Чемпіон Європи: 2008, 2012. Чемпіон світу: 2010.

Тренерська кар’єра: «Реал» Мадрид U14, Іспанія (2018-2019), «Реал Сосьєдад»-В, Іспанія (2019-2022), «Байєр 04» Леверкузен, Німеччина (з 2022).
Чемпіон Німеччини: 2024 р.