Головне завдання клубних наставників після повернення підопічних із розташування збірних – привести стан гравців до одного знаменника. Як засвідчив поєдинок киян із «Маріуполем», в Олексія Михайличенка сьогодні вельми керований колектив, здатний реагувати на тренерські настанови згідно з турнірною стратегією.

Сергій ВОРОНЮК, «Футбольний клуб»

За великим рахунком, азовців вистачило хіба що на половину першого тайму, коли їхній високий пресинг стримував атакуючі дії господарів. Однак варто було біло-синім трохи пришвидшитися, як розриви в оборонних порядках «Маріуполя» стали все більш і більш помітними.

Ще до перерви результат мав би вирости до розгромного на користь «Динамо». Лише поблажливість при завершенні гольових нагод дозволила гостям відбутися мінімальним дефіцитом і легким переляком.

Гол у першій 45-хвилинці стався лише один, але вийшов він напрочуд ефектним (як, до речі, більшість м’ячів, що їх «Динамо» забиває останнім часом). Бєсєдін відпасував праворуч на Циганкова, той невимушено залишив опікуна позаду й надав право вирішального удару партнерові з другого темпу атаки. Ним виявився Буяльський, котрий, до слова, й розпочав комбінацію, вигравши верхову боротьбу в центрі поля: його «постріл» у дотик у ближній кут був невідпорним.

Невдовзі кияни ледве не скопіювали цю комбінацію. Але цього разу Гальчук, котрий крутився в «рамці» наче білка в колесі, до м’яча дотягнувся. Крім того, цілком могли відзначитися Шепелев, Де Пена і принаймні двічі Циганков. Причому слушні моменти виникали внаслідок різноманітних атак – флангових проривів, довгих діагональних переводів, індивідуальних проходів і вдалого пресингу поблизу чужого карного майданчика.

Після перерви картина гри не змінилася. Голова в маріупольців знову йшла обертом, перевагу в класі суперник демонстрував практично в кожному епізоді. Раз-по-раз виникали й загострення у володіннях Гальчука, складалося враження, що другий гол – лише справа часу.

На 66-й хвилині в рамках однієї атаки м’яч спочатку влучив у стійку після удару Сидорчука, а потім у поперечину від голови Караваєва. «Маріуполь» у цей проміжок гри був абсолютно позбавлений м’яча, а павутиння київських атак усе щільніше оплітали карний майданчик.

«Маруполь» протримався аж до 77-ї хвилини. Свіженький Вербич розігнав атаку через Шапаренка, Шепелев своїм проходом розірвав захист гостей, Бєсєдін відволік увагу опікунів і... пропустив м’яч на Циганкова. Тому залишалося просто поставити крапку. Знов-таки – дотепно, витончено, красиво!

Після гола Вербича підопічним Бабича, напевно, хотілося якнайскоріше сховатись у роздягальню. Премія за очки, які сподівалися відібрати в «Динамо», втекла від маріупольців остаточно (напевно, сподіваючись на більш сприятливий підсумок, наставник помаранчевих поміняв центрального захисника Яворського на форварда Фоміна), а ось перспектива нищівної поразки все ще була актуальною. Надто вже принципові стосунки цих клубів, щоб кияни вдовольнялися перевагою навіть у три м’ячі. Й надто великою була цього вечора різниця в класі.

Зважаючи на це, а також на кадрові проблеми, азовці можуть бути задоволеними поразкою, як це не саркастично звучить. «Динамо» ж позитивні емоції від упевненої перемоги годиться зберегти під час вояжу до Мальме.