Бременська нічия: думки з приводу...

І перше випробування для Реброва виглядало досить інтригуючим – виїзний спаринг проти однієї з найсильніших національних команд світового футболу, якою традиційно є збірна Німеччини. Матч у Бремені зрештою завершився із рахунком 3:3 та подарував не тільки масу емоцій, а й величезний пласт інформації, який літературно прийнято називати досить заїждженим штампом – «їжа для роздумів».

Організація – на вищому рівні

Перш ніж торкнутися безпосередньо розбору та аналізу ігрових досягнень збірної України у матчі із німцями, не можна не згадати про статус самого поєдинку, а також чудовий рівень його організації. Гра проти «синьо-жовтих» була для збірної Німеччини тисячною в історії, а це – серйозна подія, тим паче для нації, яка приділяє велику увагу точності та порядку у всьому, чи то підрахунок лавок десь на набережній, чи статистика виступів національної футбольної команди.

Збірній України, безумовно, випала честь стати спаринг-партнером німецької збірної, яка побажала саме у поєдинку проти нас відзначити «кругленьку» цифру. Не дивно, що гру відвідала велика кількість віп-гостей – від Руді Феллера до Віктора Скрипника, котрий нині проводить відпустку в Бремені та отримав спеціальне запрошення на поєдинок від Німецького футбольного союзу.

Не залишили поза увагою тисячний матч збірної і перші політичні особи Німеччини. Зокрема, у ложі разом із послом України в цій країні Олексієм Макеєвим був присутній президент ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр, компанію якому склали федеральний міністр сільського господарства Джем Оздемір, мер Бремена Андреас Бовеншульте та сенатор внутрішніх справ Ульріх Моєр.

Також варто зазначати, що матч мав статус благодійного, адже весь прибуток від його проведення, як було заявлено організаторами із самого початку, буде направлено в Україну – на допомогу постраждалим від неспровокованого та віроломного вторгнення російських окупантів.

4-4-2 – це щось новеньке

Переходячи безпосередньо до футболу, варто зазначати, що одразу ж в око кинувся перший експеримент, який вирішив апробувати проти німців тренерський штаб на чолі з Ребровим. На матч у Бремені наша команда вийшла з номінальною розстановкою 4-4-2, причому на полі одночасно опинилися три вінгери – Михайло Мудрик, Андрій Ярмоленко та Віктор Циганков. Обирати між двома останніми для Реброва напевно було вкрай непросто, адже із Ярмоленком наставник останній рік провів пліч-о-пліч в ОАЕ, а Циганков після січневого трансферу з «Динамо» до «Жирони» буквально розквітнув новими фарбами, й залишати його поза основою було б ще тим злочином.

В результаті Ребров та його асистенти вирішили Мудрика поставити ліворуч, Ярмоленка – праворуч, а ось Циганков виконував функції чи то другого форварда поряд із Артемом Довбиком, чи то такої собі блукаючої «десятки». В будь-якому випадку Віктор часто опинявся саме у центральній зоні, що зрештою допомогло йому двічі відзначитись забитими м'ячами.

Цікаво, що в «Аль-Айні» в останні два роки Сергій Ребров практично не використовував схему 4-4-2. В ОАЕ український наставник робив ставку на 4-2-3-1, але у першій грі на чолі національної збірної України пішов на експеримент – очевидно, не бажаючи жертвувати кимось із пари Ярмоленко – Циганков.

Востаннє до цього збірна України виходила на поле, використовуючи номінальну схему 4-4-2, п'ять із половиною років тому. Тоді команда під керівництвом Андрія Шевченка на столичному НСК «Олімпійський» програла Хорватії (0:2), а головний тренер намагався вирішити подібне завдання із зірочкою, яке зараз постало вже перед Ребровим, коли було необхідно одночасно знайти місце на полі для Андрія Ярмоленка та Марлоса, котрі зазвичай грали у своїх клубних командах на правому фланзі атаки.

Простота попереду спрацювала на всі 100%

Усвідомлено чи ні, проте збірна України не намагалася всіма правдами та неправдами контролювати м'яч не те, щоб більше, а хоча б на одному рівні з суперником. У результаті в «синьо-жовтих» статистики нарахували лише 34% володіння м'ячем проти 66% у німців.

В атаці наші також надавали перевагу тому, щоб не вигадувати велосипед, а діяти максимально просто. Очевидно, ставку було зроблено на швидкісні флангові вривання, де особливо корисними мали стати Мудрик ліворуч та Олександр Тимчик праворуч. Фулбеку «Динамо» взагалі пощастило відзначитися одразу двома результативними передачами – на Циганкова при першому голі та на Мудрика при другому. І нехай в підсумковому офіційному протоколі м'яч Михайла був переписаний як автогол Рюдігера, старань Тимчика в цьому епізоді подібна обставина аж ніяк не применшує.

Німці далеко не завжди були готові до швидких переходів України з оборони в атаку, і наші контратаки, яких було аж п'ять (проти однієї у суперника) завдавали чимало клопоту обороні господарів поля. В низці епізодів складалося враження, що Німеччина чи то лінується, чи то не поспішає викладатися на повну, надаючи українцям аж надто багато вільного простору та часу для прийняття рішень.

Щоправда, третій наш м'яч став аж ніяк не плодом вільностей в атаці, а показав, що Ребров уже вимагає від своїх підопічних, наскільки це можливо, бути агресивними на кожному клаптику поля. Коли Довбик запресингував опонента та відібрав у нього м'яч, а Циганков забив третій гол збірної України в поєдинку, напевно, у багатьох з нас у голові промайнула думка – а це може бути перемога…

Традиційні помилки в обороні та синдром останніх хвилин

На жаль, уперше в історії обіграти збірну Німеччини «синьо-жовтим» знову не вдалося. Німці показали, що з точки зору інтенсивності здатні додати буквально будь-якої миті, й заключні десять хвилин матчу перетворилися для підопічних Реброва на серйозне випробування на стійкість. Пройшовши вогонь та воду, українці таки спіткнулися на горезвісних мідних трубах.

Голи Гавертца та Кімміха стали наслідком традиційних помилок в обороні, яких збірна України частенько припускалася й раніше у критичний момент. Ми знову не змогли втримати перевагу в рахунку та перемогу над топ-опонентом, коли до фінального свистка залишалося зовсім трохи. Матвієнко не впорався з Гавертцом, а Соболь незрозуміло навіщо грубо поставив ногу в боротьбі все з тим же Каєм, який на клубному рівні провів аж ніяк не найбільш фантастичний сезон за «Челсі».

Та й взагалі, згадуючи перший пропущений нашою командою м'яч, варто зазначати, що роботи з вибудовування надійної оборони у Реброва та його помічників просто непочатий край. Причому якщо недбалість та помилки трапляються у таких майстрів як Матвієнко чи Забарний, то що там казати про набагато менш досвідчених в іграх такого рівня виконавців, як Сваток чи Бондар, які провели матч на лаві запасних…

Мізерна обойма – ключова проблема Реброва?

До речі, про найближчий резерв. Здалося, що Ребров до останнього відтягував із замінами. У той час, коли Ганс-Дітер Флік кинув у бій свіжі сили вже на початку другого тайму, головний тренер «синьо-жовтих» перші зміни у складі зробив лише на 65-й хвилині. На той момент Україна вела в рахунку 3:1, і бажання тренерського штабу зачепитися за такий приємний результат було цілком зрозумілим, ось тільки товариський статус матчу буквально змушував Реброва йти на кадрові пертурбації та експерименти.

В результаті з шести футболістів збірної України, що з'явилися на полі по ходу матчу (Ванат, Малиновський, Ігнатенко, Піхальонок, Зубков, Соболь) із позитивного боку себе не показав ніхто. Ванат занапастив кілька перспективних моментів та навіть здалося, що форвард «Динамо» забув, що цього разу перед ним не захисники умовного «Інгульця», а опоненти абсолютно іншого рівня. Малиновський запам'ятався хіба що драматичними суперечками (та жовтою карткою, що послідувала за ними) з арбітром наприкінці матчу, коли він намагався переконати рефері, що призначати пенальті у ворота Трубіна за фол Соболя на Гавертці не варто. Соболь… Окрім маски на обличчі та фатального 11-метрового, про нього також мало що можна згадати.

Решта (Ігнатенко, Піхальонок, Зубков) взагалі буквально розчинилися на полі, хоча і Степаненко, і Мудрик, і тим більше Циганков, яких вони замінили, були більш ніж помітними постатями в поєдинку.

Таким чином, матч із Німеччиною довів, що у Реброва в збірній буде досить мізерна обойма гравців, здатних чіплятися за результат проти команд топ-рівня, а саме це дуже необхідно «синьо-жовтим» найближчим часом, бо розраховувати на легку прогулянку на Євро-2024, опинившись в одній групі кваліфікації з Англією й Італією, абсолютно не доводиться.

Перший млинець нанівець? Чи все гаразд?

Навряд чи варто робити якісь далекосяжні висновки з приводу дебютного матчу Реброва, який припав на спаринг із Німеччиною. Хоча б тому, що це товариський поєдинок, а наш суперник як мінімум не виявив шаленого прагнення досягти переможного для себе результату.

Так, в якийсь момент здавалося, що Україна здатна перемагати не просто з рахунком 3:1, а й громити суперника – 4:1, 5:1… Однак в останні десять хвилин німці, включившись відсотків на 80-90 своїх можливостей, довели, що проблем у нової команди Реброва ще дуже багато, як у плані організації гри, так і в ментальності. Тому в зв'язку із цим нічия 3:3 виглядає логічним і гідним підсумком матчу, де переможець був, мабуть, не таким вже й важливим.

Ймовірно, в поєдинку з німцями Ребров намагався моделювати ситуацію на майбутні дуелі з англійцями й італійцями, які чекають на нашу команду у вересні та листопаді цього року. В поєдинках проти Північної Македонії та Мальти ми напевно побачимо зовсім іншу збірну України, аніж вчора, а перевірити цю тезу можна буде вже за кілька днів, коли Реброву доведеться вперше відчути відповідальність за результат у статусі головного тренера національної команди.