Польща – Україна. Декілька фактів напередодні

Поляки уп’яте поспіль братимуть участь у фінальному турнірі континентальної першості, українці – учетверте, і теж поспіль. Натомість, на відміну від синьо-жовтих, які лише одного разу пробивалися на мундіаль, у б’яло-червоних таких виступів аж дев'ять. Ба більше, наші західні сусіди двічі (1974 та 1982 років) ставали третіми призерами світових форумів. А ще виграли Олімпіаду-1972 у Мюнхені і також два рази добиралися до фіналу.

Утім, це справи минулі і до сьогоднішнього суперництва відношення не мають.

Шлях на Євро-2024. Як і українській збірній, польській довелося продиратися на європейські оглядини у Німеччині через горнило плей-офф. Хоча відбірна група в неї була не те, що у нас. Однак підопічні тоді ще португальця Фернандо Сантуша (того самого, що вигравав з піренейцями Євро-2016 та Лігу націй-2019), примудрилися поступитися Чехії (1:3), Албанії (0:2) і навіть Молдові (2:3), яка чекає на команду Сергія Реброва у наступному спарингу.

У польській футбольній спілці не витримали і відправили Сантуша геть, незважаючи на його колишні титули і заслуги. А на звільнене місце призначили маловідомого 50-річного Міхала Пробежа з молодіжки. Та вище третього місця команда не стрибнула. А право на стикові матчі отримала завдяки статусу в Лізі націй.

Тут на першому етапі полякам відверто пощастило – на їхньому шляху трапилася не зовсім футбольна Естонія, яка була нещадно розчавлена (5:1). А ось з Уельсом довелося добряче повозитися. Долю протистояння після 0:0 в ігровий час було вирішено лише в серії післяматчевих пенальті, причому в останній спробі – на влучший удар Кшиштофа Пьонтека з турецького «Башакшехіра» Даніель Джеймс з «Лідса» гідно відповісти не зумів.

Так поляки, як і українці, в однаковий спосіб прийшли до проміжної мети.

Стосунки суперників. Обидві команди раніше дев'ять разів зустрічалися між собою: три перемоги в активі синьо-жовтих, чотири – у господарів прийдешнього спарингу, а ще дві зустрічі закінчилися унічию. Різниця м’ячів 11 – 9 на користь поляків.

Три голи у ворота б’яло-червоних забив Андрій Шевченко, два – Андрій Ярмоленко, по одному – Сергій Кравченко, Євген Селезньов, Олег Гусєв та Роман Зозуля.

Уперше давні друзі перетнулися влітку 1998 року в товариському матчі у Києві, хоча ще раніше, у листопаді 1992-го, українська збірна побувала в гостях у поляків у містечку Замостя, що в Люблінському воєводстві.

Гра закінчилася унічию (3:3), однак у офіційний реєстр внесена не була, оскільки  господарі тоді виставили збірну клубів, а не справжню національну команду. Через таку вивіску матч і не зареєстрували. А вже у легітимному за статусом поєдинку підопічні Йожефа Сабо в українській столиці поступилися команді Януша Вуйчика (1:2).     

Програв полякам домашній матч і Валерій Лобановський, коли у відборі до ЧС-2002, і також у Києві, поступився сусідам 1:3. Першим тоді уже на 2-й хвилині В'ячеслава Кернозенка, котрий захищав останній рубіж українців, пробив натуралізований нігерієць Емануель Олісадебе. А примітним гол став тому, що тривалий час був найшвидшим у ворота синьо-жовтих.

У матчі у відповідь у Хожуві опоненти задовольнилися миром (1:1). Поляки здобули пряму путівку на мундіаль, а нашим не поталанило натрапити на Німеччину у плей-оф…

У кваліфікації ЧС-2014 суперники також розійшлися перемогою і нічиєю, тільки тепер з перевагою українців (3:1 та 1:1). А їхнє останнє офіційне побачення відбулося у фінальному турнірі Євро-2016, коли синьо-жовті у Марселі програли полякам (0:1). Сусіди, до слова, тоді дісталися чвертьфіналу.

Були ще й  три товариські матчі: у Львові (1:0 на нашу користь), Лодзі (1:1) і Хожуві (0:2).

Місце зустрічі. П'ятничний матч відбудеться на варшавському стадіоні «Народови», який було споруджено спеціально до Євро-2012, що разом проводили Польша й Україна. Арена вміщує 58 580 глядачів, на ній відбулося п’ять поєдинків нашого спільного з поляками турніру, зокрема і матч-відкриття, а також фінал Ліги Європи 2015 року за участі «Дніпра» та «Севільї» (2:3).      

За каденції Михайла Фоменка грала на ній і українська збірна, що здобула тут перемогу над господарями (3:1). А крім Варшави, Хожува і Лодзі синьо-жовтим доводилося відвідувати й інші міста сусідньої країни. Зокрема, Краків, де в жовтні 2016 року наша команда, аби підкреслити нейтральність, приймала тут збірну частково визнаної Республіки Косово (3:0).

Стадіони Кракова, Лодзі (двічі) і Вроцлава (також двічі) ставали для збірної України й суто домашніми. Клята війна відкриває обійми справжніх друзів…

Кадровий потенціал. Збірна Польщі укомплектована переважно досвідченими майстрами, декотрі з яких захищають кольори вельми солідних клубів Європи.

Тут і «Барселона» (нападник Роберт Левандовський – рекордсмен за кількістю матчів і голів за національну збірну), і «Ювентус» (основний воротар Войцех Щенсни), і «Наполі» (півзахисник Пьотр Зелінський).

Є й більш молоді, але вже знані виконавці – оборонець Якуб Ківьор з «Арсеналу», гравці середини поля Нікола Залевський («Рома») та Якуб Модер («Брайтон»).

Залишиться у польській збірній й український слід. Адже запрошення до неї отримав 32-річний опорний хавбек, уродженець волинського Ковеля Тарас Романчук, котрий у складі «Ягеллонії» з Білостока цього сезону став чемпіоном країни, громадянином якої є з 2018 року.

Як свого часу залишили слід в українському футболі такі польські збірники, як Маріуш Левандовський (66 матчів, 5 голів), Томаш Кендзьора (32 – 1), Лукаш Теодорчик (19 – 4)…