Чому збірна України залишилася без спарингів напередодні гри з Шотландією

«Поки що немає запланованого матчу на 23 травня, але мені кажуть, що він може відбутися. Також на 90 відсотків 26-го числа, коли зберуться всі легіонери, ми зіграємо з командою ДР Конго. 30 травня потренуємося та вилетимо до Глазго», – це слова головного тренера збірної України Олександра Петракова після товариського матчу з «Рієкою». Та гра, що відбулася 18 травня, стала останнім спарингом для нашої збірної. Тому що ні на 26-е число, ні тим більше на 23-є контрольні поєдинки для «синьо-жовтих» не були заплановані. Залишається тільки «потренуватися» і вилетіти до Глазго.

Підготовку вітчизняної збірної до надважливого поєдинку плей-оф ЧС-2022 проти національної команди Шотландії багато хто вже охрестив провальною. Особисто я намагався у цьому питанні зберігати олімпійський спокій з огляду на всі складнощі воєнного часу. Але спокою вистачило до певного часу. Точніше, не вистачило. І я змушений повторити за тими багатьма: це провал, панове з УАФ. Інакше, на мій глибокий жаль, стан справ і не назвеш.

Команда Петракова провела три контрольні матчі – проти гладбахської «Боруссії», «Емполі» та «Рієки». У жодному разі не хочу здатися буркотуном чи невдячним диванним воїном, але особисто мені здається, що ці суперники – аж ніяк не ті, які потрібні саме зараз нашій команді.

Лише у першому випадку, тобто у грі проти німецького колективу, нам було сказано, що опонент грає приблизно за тією ж схемою, за якою діє команда Кларка. Проти «Боруссії», наскільки я можу бачити, Петраков намагався грати у жорсткий, вертикальний футбол із елементами пресингу. У цьому разі – залік. Але ось у який саме футбол намагався грати головний тренер нашої головної команди країни та його підопічні проти двох інших суперників, особисто я так і не зрозумів. Вибачте, звичайно, але мені здалося, що італійці і хорвати по «гороскопу» не дуже схожі на шотландців.

Ну та гаразд: як кажуть, лікар (тобто президент УАФ) сказав – у морг, тобто грати, значить треба брати під козирок.

Як би там не було, елементарну ігрову практику наша команда отримала. А її тренерський штаб – поживу для роздумів. І нехай та «їжа» вийшла місцями «глевкуватою» – відрахували зі збірною, окрім інших, найкращого футболіста «Динамо». Та то таке: я художник, я так бачу.

Передбачалося – мною в тому числі, виходячи хоча б з позицій здорового глузду та логіки, що вже далі, тобто, на другому етапі підготовки, коли приїдуть усі легіонери і збірна набуде контурів «нормальності», а не експерименту, розпочнеться справжня робота. І справжні спаринги. Тут не обов'язково потрібно бути тренером чемпіонів світу, щоб розуміти, що за кілька днів до найважливішої офіційної гри потрібно моделювати ситуацію, тобто зіграти хоча б один поєдинок проти команди, яка ментально, фізично, тактично (і таке інше) буде схожою на нашого майбутнього суперника із плей-оф.

Але натомість я почув про домовленість зі збірною ДР Конго. Вибачте, але якось я не знаходжу хоча б семантичної схожості між цією африканською збірною та шотландцями.

Але це, як виявилося, ще півбіди. Біда в тому, що цього поєдинку не буде. Чому – незрозуміло. У підсумку виходить, що футболісти повинні тренуватися або у двосторонках, або на своїх дружинах, як порекомендував після гри з «Рієкою» Петраков.

Власне, наставник «синьо-жовтих» намагається хоча б робити гарну міну за поганої гри. Він грає проти тих команд, які йому підібрали. За великим рахунком, не справа тренера шукати собі спаринги. Можливо, якби на місці Петракова був Шевченко, то він би своїми каналами, враховуючи авторитет і зв'язки, зумів би домовитися про товариський поєдинок з гідним суперником. Петраков не зумів. І це не його провина.

Це однозначно вина президента УАФ. Я розумію, що зараз відбувається в нашій країні, не треба мені зайвий раз нагадувати. Але я розумію і те, що за нинішніх умов потрібно робити не просто все, а втричі більше. Це стосується будь-якого громадянина нашої країни. На мій погляд, Андрій Павелко не зробив не те, що втричі більше за належне, він не зробив і необхідного мінімуму. Домовитися про «товарняки» із клубами, які не мають на даному етапі турнірної мотивації у своїх чемпіонатах – не складно. Складно – домовитися з серйознішими суперниками. Для цього потрібно вийти за рамки, а не просто стверджувати, що все важко, що ніхто не бере слухавку.

Для цього потрібен і великий авторитет: переконати, попросити, натиснути. Схоже, таким Андрій Васильович поки що не може похвалитися. Тому і доводиться хвалитися фото з коробками.

У звичайному житті це проканало б. Але зараз – не той розмір. Не той розмах. Це «незадовільно», хлопці.