Маліновський: «За кордоном усе набагато суворіше»

– Руслане, до збірної ти повернувся після тріумфу в Бельгії – як минуло святкування?
– Святкували дуже масштабно, адже «Генк» не вигравав чемпіонат вісім років: і для міста, і для клубу це – велика подія. Уся команда разом з усіма мешканцями Лімбургу (провінції, в якій розташоване місто Генк), що підтримують нас, зібралися на площі. Загалом святкування з уболівальниками тривало три дні. Таке побачиш не всюди.

– Окрім усього іншого, ти ще й найкращий гравець сезону-2018/2019 за версією вболівальників. Які емоції викликала ця нагорода?
– Отримати індивідуальну нагороду завжди класно. Особливо приємно, що саме фани високо оцінили мою роботу протягом сезону. Цього року нагорода – у вигляді золотої бутси, тож це – подвійна насолода!

Узагалі сезон приніс купу емоцій. Ми виграли чемпіонат, дійшли до чвертьфіналу національного Кубку, непогано виступили в Лізі Європи, вийшовши з групи. Далі вилетіли у плей-офф, однак сконцентрувалися на чемпіонаті, викладаючись на всі сто відсотків. Важливо, що ми зберегли ключових гравців, тому й перемогли.
«Після трьох із половиною років у Бельгії настав час зробити крок уперед»

– Відмінна ігрова форма, в якій ти зараз перебуваєш, не спонукає до думок про зміну клубу?
– Я вірю, що немає меж для вдосконалення. Після трьох із половиною років у Бельгії, виграшу першості країни та індивідуальної нагороди зараз час зробити крок уперед – змінити обстановку і спробувати себе в більш сильному чемпіонаті.

– Чи є внутрішнє відчуття, що ти переріс «Генк»?
– Якщо відверто, то так я би не став казати. Але те, що хотілося б спробувати свої сили на більш високому рівні, – правда.

– В якому клубі хотів би грати?
– Звісно, мрії мріями, але подивимось, яка пропозиція буде. Я з дружиною, зі своєю родиною, з агентом переговорю, і ми вирішимо, що буде найкраще для мене й для нас усіх.

– Скажемо так – які дві країни тобі імпонують?
– Англія та Італія – вони мені найближчі за всіма факторами: і щодо чемпіонату, і щодо атмосфери.

– Зінченко до себе не кликав?
– Ні (усміхається). Але «Манчестер Сіті» – це інший рівень. Потрібно бути об'єктивним.

«Постійна ігрова практика надала впевненості»

– Які стосунки склалися з головним тренером «Генка»?
– Дуже гарні, причому з першого дня. Філіпп Клеман довіряє мені в усіх матчах. Навіть коли на початку своїх виступів я виглядав не так, як хотілося б, тренер не заміняв мене, давав грати, а це – великий плюс. Я відчував сильну підтримку з боку Клемана. Те, що наставник уміє працювати з футболістами, уміє спілкуватися – його сильна якість. За рахунок цього вибудувалися дуже дружні відносини. Власне, тому в клубі гарна сімейна атмосфера.

– Кого можеш назвати другом у команді?
– Це лівий захисник Єре Уронен із Фінляндії, а ще – австралієць Денні Вукович та норвежець Сандер Берге. А загалом у «Генку» – інтернаціональна команда, й у мене з усіма гарні стосунки.

– Як ти змінився за час перебування в Бельгії?
– Багато чого переосмислив, коли в мене була травма. Трохи змінив свій погляд на тренувальний процес, на відновлення, а ще – на стиль життя. Гадаю, що я виріс як футболіст. Постійна ігрова практика надала впевненості. Я багато працював додатково, щоб ставати кращим із кожною грою, із кожним днем.

«При порожніх трибунах складно демонструвати яскраву гру»

– У чому, на твою думку, причина відчутної різниці між українським та європейським футболом?
– Перш за все, за кордоном усе набагато суворіше. Наприклад, якщо у клубі гравцеві не платять зарплату, команду одразу можуть відправити в другий дивізіон. У нас же все по-іншому, через що багато українських команд втратили вболівальників. А за порожніх трибун складно демонструвати яскраву гру. Футбол існує для вболівальників, в Україні ж, на жаль, відвідуваність дуже низька. У Бельгії стадіони заповнені – у цьому також велика різниця.

– Яка ціна сезонного абонементу на матчі «Генка»?
– Минулого сезону вартість становила від 190 євро за 15 домашніх матчів.

– Судячи з усього, Бельгія живе футболом?
– На сто відсотків. Тут люблять цю гру, читають футбольну пресу, сім’ями ходять на матчі. У шести-семи клубів сезонна відвідуваність сягає 80-ти відсотків. Це показник того, що футбол у Бельгії процвітає та прогресує, із кожним роком стаючи кращим. Я можу засвідчити це за ті три роки, які я тут.

«Кращий в Україні? Із молодих, безперечно, Віктор Циганков»

– Тебе впізнають на вулицях Бельгії?
– Так, Генк – маленьке місто. Підходять, культурно просять сфотографуватися. Звісно, уболівальники знають усіх футболістів.

– Хто, на твою думку, нині – кращий футболіст світу?
– Якщо за поточний рік, то, як на мене, це – Мане з «Ліверпуля», який видав просто неймовірний сезон. А так, за останній період, звісно, Мессі та Роналду.

– Кого вважаєш зараз найкращим в Україні?
– Із молодих це, безперечно, Віктор Циганков. Він – стабільний, а це важливо для гравця. Марлоса вважаю кращим гравцем сезону.

– Яке в тебе хобі?
– Ми з дружиною любимо кататися в парку на велосипедах і гуляти пішки. Живемо біля заповідника, тож усі умови для цього є! А ще любимо відвідувати ресторан та кіно.

– Як часто бачишся з батьками?
– Частіше вони до мене приїжджають. Буває, тиждень гостюють.

«Коли востаннє був у Житомирі, на вулицях не впізнавали…»

– Як давно був у Житомирі?
– Приблизно рік тому, приїздив на два дні.

– У рідному місті тебе впізнають на вулиці?
– Коли був востаннє, не впізнавали. Може, це на краще.

– Хто найвеселіший гравець у збірній?
– Іван Петряк.

– Чи є хвилювання перед найближчими матчами?
– Трохи, але на полі воно відразу зникає.

– Які емоції викликає в тебе гра за національну команду?
– Передусім – гордість. Потрапити до збірної не так просто. Коли ти входиш до когорти з 25–30-ти кращих футболістів країни – це завжди приємно. Хочеться виходити на поле й боротися!