П'ять головних висновків після матчу Україна – Англія

Можливо, «синьо-жовті» не зіграли так яскраво, як, наприклад, у відборі на ЧС-2022 проти Франції, проте головне завдання – турнірне – вони, безперечно, вирішили. За рахунок чого і кого – давайте розбиратися гарячими слідами.

Стартовий склад: і всупереч, і завдяки
Про кадрові проблеми збірної України напередодні матчу проти лідера групи не говорив хіба що лінивий. Проблеми ці були очевидними: кричущий брак ігрового досвіду відразу кількох гравців основи. Тому нашому тренерському штабу потрібно було практично методом «втику» вирішити, кого ж ставити в основу.

Фактично довелося різати по живому. У тому сенсі, що довелося перепрофілювати деяких гравців. Зокрема Циганкова. Ребров награвав Віктора як плеймейкера, «десятого номера». Але, оскільки Ярмоленко через пошкодження не зміг вийти на поле, то Циганкова перемістили на правий фланг півзахисту.

Вибір здається очевидним, проте він спричиняє подальші перестановки та складності. «Роль Циганкова» у матчі проти Англії виконував Судаков.

А «роль Тимчика» – Конопля. Можна стверджувати, що і Яремчук з'явився на вістрі атаки скоріше всупереч, аніж завдяки.

Чомусь мені здається, що якби Трубін мав хоч якусь ігрову практику, то саме він би, а не Бущан, захищав ворота.

Проте від перестановки «доданків» результат, на щастя, не змінився. Практично ніхто з тих, хто вийшов на поле у Вроцлаві у складі збірної України, не випадав. І це стосується не лише тих, хто гіпотетично замінив когось в основі, а й інших. Українцям вдалося «втримати стрій». І на цьому етапі це головне.

Майже ідеальна тактика Реброва
Не менше питання про вибір стартового складу, а може й більше, нашу футбольну публіку цікавило питання вибору тренерським штабом тактики на гру. Цей пункт був, на мій погляд, ще цікавішим, бо передбачав і крайнощі, і закономірності, і експерименти.

Але якщо спростити все це до максимуму, то вийде таке: чи ризикне Ребров зіграти з Англією «на рівних», тобто у відкритий футбол, чи все ж таки, вибере більш закриту модель гри.

Сергій Станіславович вибрав другий варіант. І, забігаючи трохи вперед, зазначу, що не помилився.

Збоку може здатися, що вибір у цьому випадку був очевидним. Мовляв, хто в здоровому глузді наважиться зіграти з позиції сили проти однієї з найкращих команд світу, яка у чотирьох стартових поєдинках відбору не втратила жодного очка, за різниці забитих/пропущених м'ячів 15:1. Ну, ми пам'ятаємо, що на Євро-2020 Андрій Миколайович зважився грати проти англійців у контроль м'яча. Може, і Сергій Станіславович після непоганої гри проти Німеччини теж вирішить вийти і проти англійців із шашками наголо.

На щастя, головний тренер збірної України обирав не серцем, а розумом. Певною мірою він напевно наступив на горло власній пісні, але за фактом зумів досягти головного, що є у футболі – результату.

Україна грала другим номером, намагалася грати компактно, дисципліновано та швидко переходити з однієї фази гри до наступної. Лінія оборони була насичена максимально – наскільки це можливо. Степаненко часто опускався до зони центрбеків, встигаючи при цьому підчищати фланг Коноплі, Зінченко часто допомагав Миколенку.

З іншого боку, така щільність та видима незграбність в обороні зовсім не завадили нашій команді хоч і нечасто, але організовувати свої випади на чужі ворота. Виходило правда рідко, і не завжди переконливо. Але в цьому випадку не треба гнівити Бога. Потрібно просто врахувати, проти кого ми грали.

А за фактом вийшло ось що: одна з найкращих футбольних збірних світу створила біля наших воріт за весь матч два по-справжньому забійні моменти, а наша збірна біля їхніх воріт – один.

Очарування – розчарування
Дозволю собі трохи перейти на особи. Без цього ніяк.

З точки зору руху, інтенсивності, бігової роботи потрібно віддавати належне практично всім нашим футболістам, які зіграли у цьому непростому поєдинку. Набігатися довелося по саме не хочу, тому однозначно – респект.

Кого хотілося б виокремити, то це Бущана, Коноплю, Степаненка та Зінченка. За надійність. За «виведення з ладу» Беллінгема. І за забитий гол.

На непоганому рівні провели гру, на мій погляд, Судаков, Циганков та Забарний, хоча Ілля трохи й «заретушував» враження від своєї гри програними повітряними дуелями Магуайру.

Більшого хотілося б від Матвієнка та особливо Миколенка. Я розумію, що в суперниках наших захисників були одні з найкращих гравців Європи, але й наші хлопці гідно котируються на континенті. А тут такі помилки.

Більшого хотілося б і від Яремчука. І особливо від Мудрика. Поки що обидва не у формі – назвемо це так, щоб зайвий раз не наступати на хворий мозоль.

Топова, але академічна Англія
Не скажу, що Англія чимось здивувала. Не скажу, що вона чимось розчарувала. Але й не скажу, що вона зачарувала. Мені здається, команда Саутгейта спробувала здобути результат якщо і не в «півноги», то на класі, забивши швидкий гол.

Не вдалося. І не лише через те, що британці діяли аж надто академічно, але насамперед тому, що дуже грамотно та дисципліновано зіграла збірна України.

Гості акцентували свої зусилля на флангах. Ну, було б дивно цього не робити, враховуючи те, що там грають Сака та Беллінгем.

Якщо відверто, то з гравцем «Арсеналу» наші до ладу так і не впоралися. А ось гравця «Реала» – «з'їли», не поперхнувшись.

Окрема тема – Кейн. Ідеальна «зброя» англійців і цього разу зробила свою справу. Спочатку здавалося, що, не граючи проти Гаррі персонально, наші зможуть його закрити, використовуючи для цього зонну опіку (грати проти форварда «Баварії» мав саме той, хто опинявся з ним тет-а-тет). Однак Кейн все одно опинився на висоті, відзначившись класним асистом.

А що ви хотіли? Це ж сам Кейн!

Підсумовувати все одно будемо за іграми проти Італії
Перший вересневий ігровий день приніс нам суцільний позитив. Збірна України не програла Англії, а Італія не виграла у Північної Македонії. Шанси на прямий вихід із групи у «синьо-жовтих» дуже високі. Але все зведеться до того, як ми зіграємо проти чинних чемпіонів Європи.

Саме наступного поєдинку команда Реброва може «звести фундамент» для своєї поїздки на Євро. Зробити це буде неймовірно складно, враховуючи не лише статус опонента, а й його злість. Але як показала гра нашої національної команди проти Англії, нічого неможливого для нас немає. Тож віритимемо.