Беженар: «Наша головна мета – дати першій команді «Динамо» якнайбільше гравців високого рівня»

«Динамо» U17, яке рік тому впевнено виграло чемпіонат ДЮФЛУ, в своєму випускному сезоні в клубній академії фінішувало п’ятим у Національній лізі майбутнього, а в Суперкубку НЛМ дісталося фіналу, де поступилося «Руху».

– Не відкидаючи значення результату, підкреслю, що наша головна мета – дати першій команді клубу через команду U19 якнайбільше гравців високого рівня, – розповів в інтерв’ю офіційному сайту клубу наставник випускників Сергій Беженар. – Юрій Мороз, прийшовши на посаду старшого тренера академічних вікових груп, запропонував ефективну, як на мій погляд, програму, спрямовану на розвиток фізичних якостей футболістів і їхню техніко-тактичну підготовку. І вона вже приносить перші плоди.

Головною й цілком справедливою претензією до нас раніше було те, що адаптація юних гравців при переході з академії до команди U19, де зовсім інші швидкості, а рішення на полі слід приймати миттєво, часом сягала півроку. Тепер – можу цілком упевнено говорити про своїх вихованців – хлопці готові вливатися до найстаршого юнацького колективу клубу одразу.

Вертикаль від академії до першої команди чітко побудована, комунікація на всіх рівнях відбувається постійно. Ігор Костюк не просто тримає руку на пульсі – кілька разів упродовж сезону телефонував мені, аби дізнатися, як іде підготовка. Ба більше, до роботи з академічними командами в нас залучена наукова група на чолі з Олександром Козловим, який раніше працював із основним складом. У потрібний момент він вносить корективи: де треба додати навантаження, де зменшити.

– І все ж результат залишається важливим. Якою мірою на турнірні невдачі вашої команди вплинули кадрові проблеми? У сезоні неодноразово випадали з обойми ключові гравці середини поля Данило Єрмак, Назар Гурін, Данило Дячок, голкіпер Дмитро Пожар – інколи одночасно...
– Справедливо кажуть: правильно поставлене питання – половина правильної відповіді (сумно посміхається). Якщо розібратися, в чемпіонаті ми жодного поєдинку не провели оптимальним складом. Добре, що в команді було ким замінити основних виконавців. Травми взагалі переслідували нас упродовж усього сезону. Навіть на розминці перед фіналом Суперкубку зазнав пошкодження, невдало ступивши, Дмитро Соломченко.

– Але ви все одно випустили його проти «Руху» в стартовому складі, замінивши вже на 19-й хвилині.
– Я був налаштований взагалі не залучати Дмитра до гри, однак він наполіг, узявши відповідальність на себе. Напевно, це була моя помилка, адже хлопець ризикував ускладнити проблему. Зрозумівши, що травма заважає діяти на повну Соломченку, який грав на важливій позиції в центрі захисту, я й провів швидку заміну.

– Як ваші підопічні сприйняли поразку в фіналі?
– Вони дуже засмучені, адже налаштовувалися на перемогу. Я просив їх зіграти з «Рухом» розкуто, в той футбол, який їм притаманний. Можливо, хлопці трохи перегоріли. Ходили після програшу зажурені, вибачалися переді мною. У відповідь я – відверто, а не для того, аби заспокоїти – переконував, що не маю підстав у чомусь їм дорікнути.

Мабуть, на нас вплинув швидкий перший гол, коли суперник заштовхав м’яч у ворота після кутового. Другий пропустили практично одразу: просте закидання вперед, індивідуальна помилка... Третій, у компенсований час, нам забили, коли, бажаючи відігратись, побігли вперед та залишили супернику багато вільного простору.

Втім, ті, хто бачив матч, погодяться: вже за рахунку 0:2 ми мали шанс забити принаймні тричі – зокрема, зі стандарту. Не пощастило...

– На матчі такого рівня VAR, звісно, не передбачений, але майже переконаний, що ви згодом багато разів переглядали запис двох перших голів. Із повторів здалося, що один забили мало не ліктем, другий – після передачі рукою...
– Щодо першого мʼяча – можна сперечатися, був він забитий плечем, біцепсом чи іншою частиною тіла. А от щодо другого, якщо вас цікавить моя особиста думка, футболіст «Руху» підіграв собі рукою. Виглядало як фол в атаці.

Разом із тим, не можу сказати, що суперник не заслужив на перемогу. Він теж був максимально налаштований на фінал, адже до того за чотири сезони в академії «Руху» команда 2009 року, попри високий рівень, не здобула жодного трофею.

– Пропустивши двічі, ви спробували перебудувати гру.
– Увімкнули план «Б», зробивши ставку на стандартні положення. В другому таймі не розігрували їх – одразу завантажували мʼяч до штрафного майданчика. В чому не відмовиш захисникам «Руху», так це у самовідданості, хоча принаймні на один гол ми тоді напрацювали. Забили б – і сюжет гри міг змінитися докорінно...

– У Суперкубку НЛМ, на відміну від чемпіонату, ваша команда показала гру дуже високого рівня, здолавши на шляху до фіналу двох фаворитів турніру. Зокрема, у чвертьфіналі двічі упевнено обіграла «Шахтар»...
– Зауважте, що перед тим «гірники» виграли чемпіонат, нехай і випередивши ЛНЗ лише за додатковими показниками. Що б не казали тепер наші суперники, проти нас вони вийшли в обох поєдинках оптимальним складом, але програли – 1:3 та 1:4.

Рішучому налаштуванню на «Шахтар» сприяла, відкрию вам таємницю, не лише одвічна конкуренція наших клубів у всіх турнірах та вікових групах. Склалося так, що за роки, які я провів на чолі динамівської команди 2009 року народження, ми цього суперника жодного разу не перемагали. Перед випуском із академії це нарешті вдалося!

– У півфіналі ви пройшли ЛНЗ, зігравши на виїзді внічию 1:1 та впевнено здолавши черкащан удома – 5:1. Для вболівальників це стало ще одним сюрпризом. А для вас?
– Я завжди вірив у свою команду. Інша річ, що в чемпіонаті кадрові проблеми, про які ми вже говорили, не дозволили проявити себе повною мірою. У півфіналі Суперкубку, наскільки я зрозумів, ЛНЗ виставив проти нас хлопців, молодших на рік. У Черкасах ми зіграли внічию лише тому, що реалізація підвела. На нашому ж полі усе стало на свої місця.

– Домашній поєдинок із ЛНЗ у передостанньому турі чемпіонату, гадаю, досі залишається у пам’яті. Річ навіть не в поразці з рахунком 2:4, а в першому м’ячі, який на стартових секундах влетів у динамівські ворота рикошетом від суперника мало не з тридцяти метрів. Пожар, який напередодні повернувся з лазарету, спробував урятувати ситуацію – й зазнав чергового пошкодження...
– Цей гол, зрозуміло, вплинув на подальший перебіг подій – передусім, психологічно. А наш голкіпер у тому епізоді знову впав на проблемну ногу, і я вирішив замінити його, аби не ризикувати. Завдяки ретельно спланованому відновленню він зміг підійти до суперкубкових матчів у кращій формі, а саме у фіналі – зайвий раз підтвердити свій рівень. Особливо після того, як, пропустивши двічі, ми почали грати у відкритий футбол!

– У суперкубкових матчах роль «джокера» взяв на себе Мар’ян Лесковець, який, вийшовши на заміну, забив «Шахтарю», згодом двічі вразив ворота ЛНЗ. Що скажете про цього футболіста та його перспективи?
– Дуже хороший гравець. У суботу разом із групою наших випускників він почне тренуватися з командою U19. Кожен із хлопців, які отримали цей шанс, має свої сильні сторони, однак найголовніше, що вони повинні продемонструвати, – це характер!

Дмитро ІЛЬЧЕНКО