«Побудувати визначну команду можна лише знаючи, що відбувається в академії»

– Розпочинаємо, якщо не завадять повітряні тривоги, рівно о 10:30, – розповідає директор ДЮФШ «Динамо» Олександр Іщенко. – Попередньо вже записалися 52 претенденти, однак знаю з досвіду, що біля воріт нашої дитячо-юнацької бази на Салютній, 35 збереться в призначений час набагато більше охочих. Чекаємо на хлопців не лише з Києва – з будь-якого міста чи області України. Шанс матиме кожен.

– Які випробування чекають на тих, хто мріє долучитися до «Динамо»?
– Для початку перевіримо рівень підготовки юного футболіста, техніку володіння мʼячем, точність передач. Далі – удари по воротах, гра через «стінку» або хибну «стінку». Ігрова вправа на пів поля, що дозволить оцінити тактичну готовність претендента. Якщо дійдемо висновку, що хлопець для нас цікавий – проведемо тестування, адже швидкісні якості в сучасному футболі виходять на перший план.

Загалом, півтори години цілком вистачить для того, аби оцінити здібності тих, хто прийде на перегляд. Навіть ті, хто у підсумку не потрапить до «Динамо», отримають додатковий стимул до самовдосконалення, попрацювавши на якісних полях та порівнявши свій рівень з динамівськими вимогами.

– Якою кількістю знайдених за підсумками перегляду талановитих гравців будете задоволені?
– Не бачу сенсу приховувати: в сучасних умовах зрадіємо навіть одному, але справжньому таланту. Раніше на такі перегляди приходило помітно більше дітей. Переважно влітку, однак тепер ми проводимо в цю пору року селекційні табори. Маю сказати, доволі успішно! Цього літа відібрали у таборі в Конча-Заспі одразу шістьох цікавих хлопців. А у таборі «Динаміка» в Болгарії – ще чотирьох.

– Наприкінці лютого з тодішнім випускним класом академії 2007 року народження тиждень працював тренер юнацької збірної України U-17 Юрій Мороз. Цікавий експеримент...
– Практика залучення – зрозуміло, на тимчасовій основі – тренерів дорослих або більш старших команд до роботи з вихованцями нашої академії існує не перший рік. До речі, влітку, коли на запрошення Андрія Шевченка до Києва на зустріч із українськими колегами приїжджав наставник австрійської збірної Ральф Рангнік, я спитав його: чи він проводив, коли очолював «Манчестер Юнайтед», бодай кілька тренувань з хлопцями з клубної академії? Він відповів, що проводили помічники, а сам Ральф лише спостерігав за цим кілька разів зі сторони.

А у нас в академії проводили заняття Сергій Ребров, Олександр Хацкевич... Той же Мірча Луческу, який за часів роботи у «Шахтарі» не зустрічався з «академіками» гірників жодного разу, з тренерами динамівської ДЮФШ зустріч провів. Перед тим дозволив подивитися три тренування першої команди, по яким у нас виникло чимало питань.

– Олександр Шовковський в курсі кадрового потенціалу академії?
– Він не пропускає жодного матчу U-19, а його помічники тримають руку на пульсі наших справ. Відбувається постійний обмін інформацією, головний тренер першої команди «Динамо» чітко розуміє, на кого з наших вихованців зможе розраховувати в найближчій перспективі. Як не пригадати слова Алекса Фергюсона про те, що не можна побудувати визначну команду, не знаючи, що в тебе робиться, умовно, в U-15.

Допомагає Олександру Володимировичу орієнтуватися в питанні резерву й наставник команди U-19 Ігор Костюк. Тому було дуже корисним його залучення до роботи з випускним класом академії 2008 року народження. Він одразу помітив та запросив до старшої команди Люсіна, Андрейка та Романюка, які вже отримали у нього ігрову практику. Протягом останнього тижня четверо хлопців 2009 року були залучені до занять 19-річних.

А яке тренування провів з групою атаки Олег Венглинський! Потім за мною пацани довго ходили: Олексійовичу, як з ним про індивідуальні заняття домовитись? Нехай тільки час призначить!

– Динамівська академія стабільно перебуває в десятці найбільш продуктивних у світі за кількістю вихованців, що грають у вищих дивізіонах різних країн...
– Це, звісно, досягнення. Але якщо вам здається, що клубне керівництво, дізнавшись про такий результат, питає з нас менше чи вішає на шию медаль, маю вас розчарувати. Наше завдання – забезпечувати першій команді «Динамо» якісне кадрове поповнення рівня Циганкова, Миколенка, Забарного або, як останнім часом, Ваната, Бражка, Волошина... «Де нові таланти? – суворо питає нас президент. – Йдіть та працюйте краще!»

– Стежите за вихованцями академії в зарубіжних чемпіонатах?
– Намагаюся не пропускати матчів за участю наших хлопців у топ-лігах. Бо добре пам’ятаю, який непростий період, пов’язаний з травмами, пройшов Циганков. Як Миколенко, що не мав тут проблем, в «Евертоні» за останній час зазнав два пошкодження поспіль. Сподіваюся, надалі травми обійдуть його стороною. Не забуваю, як Забарний, на якого звернув увагу Луческу, опинився у першій команді «Динамо», практично не затримавшись ані в юнацькій, ані в молодіжній.

– Ви пам’ятаєте усіх трьох ще дітьми. Якими вони були в юному віці?
– Циганков запам’ятався тим, що був з дитинства у хорошому сенсі жадібним до м’яча. Не залишав його нікому, коли не мав сумнівів, що обведе трьох суперників і заб’є! Однак за всієї технічної обдарованості Вітя ніколи не втрачав можливості працювати додатково.

Йому дуже допоміг тато, відомий в минулому голкіпер. Я пам’ятаю, що вони з ним одразу вирішили: слід вдосконалювати усі види передач, обробку мʼяча, особливо зі зміщенням вбік. Циганкову цей маневр дуже добре вдавався.

А от про гру головою Вітя недавно сказав у якомусь інтерв’ю, що в динамівській академії цьому не навчали. (Посміхається). За нагоди можу показати конспекти спрямованих на це тренувальних вправ, які застосовуються у нас багато років. І не лише в академії – навіть у першій команді. Той же Косовський, опинившись в «Динамо», практично не грав головою, але пізніше, у знаменитому київському півфіналі Ліги чемпіонів з «Баварією», не програв жодної боротьби в повітрі.

Щодо Миколенка... З одного боку, був хлопчиком тихим, а з іншого – хуліганом. У ньому це на диво органічно поєднувалося. Якось в автобусі, яким їхали на виїзд гравці 2002 та 2004 року, в хлопця з молодшої команди виявилось зламаним ребро. Провів власне розслідування – і з’ясував, що винен Віталік, який взявся виховувати молодшого й трохи не розрахував сили.

Одразу вирішив відсторонити Миколенка від тренувань, хоча іспанський куратор академії Альберто Босх був категорично проти. Невідомо, як склалася б кар’єра Віталіка, якби за нього не прийшла просити вся команда. Мовляв, Олексійовичу, хлопець погарячкував, пробачте. Але найбільше, ви не повірите, відстоював його сам постраждалий.

Жодних проблем із Забарним я не пригадую. Був він хлопцем статечним, усе, чому його навчали тренери, вбирав наче губка. Кар’єрними сходинками злетів, як я вже казав, дуже швидко – клубне керівництво навіть хвилювалося, чи він не зламається від настільки стрімкої інтеграції до дорослого футболу. Поклали на мене особисту відповідальність за нього – а я погоджувався з Луческу, який вважав, що, коли хлопець у сімнадцять років грає солідно, немає сенсу штучно уповільнювати його прогрес.

У 22 роки він став одним із лідерів збірної. В «Борнмуті» старанно тренується, працює на тренажерах, аби досягнути найкращої форми. Хлопець поставив собі за мету стати футболістом високого рівня – і має всі шанси мети досягти.

– Тим паче, що вже влітку Забарний може перейти до більш статусного англійського клубу: на нього одночасно полюють «Челсі» та «Тоттенгем». Яка з цих команд підходить йому найбільше?
– Мені особисто дуже імпонує «Тоттенгем». Це, перепрошую за тавтологію, надзвичайно командна команда. А ще вона, відпрацьовуючи на тренуваннях пресинг, вмикає рок-музику, яка – точно знаю – Забарному до душі. Тож хотів би побачити вже в наступному сезоні Іллю в складі саме цього клубу. І щоб він на честь перемоги станцював на полі якісь бугі-вугі. (Сміється). Бо танцювати він добре вміє.