Захисник «Динамо» U-19 Балаба: «Результат приходить тільки з хорошою грою»

Захисник «Динамо» U-19 Назар Балаба розповів про капітанство  та роботу над собою.

– У 20-м турі чемпіонату U-19 зіграли з ужгородським «Минаєм» в 2:0, твоя команда здобула перемогу. На такий результат розраховувала команда? Чи могли забивати ще?
– По-перше, ми раді, що перемогли і залишаємося у гонці за перше місце. Але хотілося б насправді показувати кращу гру, більше контролювати м’яч, тому що ми боролися до останньої хвилини точно заради більшого результату. Як нам кажуть тренери: «Ми маємо показувати гарний футбол, і при цьому робити результат». А результат приходить тільки з хорошою грою.

– На гру з «Минаєм» ти вийшов в капітанській пов’язці вперше в офіційному матчі Чемпіонату УПЛ серед юнацьких команд. Наскільки змінюється настрій на гру, коли на тебе лягає відповідальність за всю команду?
– Дякую за те, що тренери мені довіряють, і моя робота просто так не проходить. До речі, я з батьком дуже багато говорив щодо цього. Спочатку я був капітаном в академії, потім перейшов до U19, і неодноразово виходив лідером у товариських матчах, і тому чекав на момент, коли зможу проявити себе вже в офіційних іграх.

Як змінюється настрій? Ти відчуваєш більшу відповідальність, бо повинен вести команду за собою, заряджати її перед матчем, заспокоювати футболістів у стресових ситуаціях. Це дуже важка робота, але, зважаючи на те, що я до цього матчу вже мав досвід капітанства, не відчував на собі сильний тиск.

– Назар Балаба – лідер по життю чи старанний виконавець?
– Я навіть не можу сказати… Я люблю і сам приймати рішення, але й коли мені дають вказівки, тоді я більше розумію, як діяти. Якщо ми говоримо про тренерів: вони мені ставлять конкретну задачу - я її виконую. Але якщо бачу, що мені це не вдається, усвідомлюючи, що варто робити щось інше, в чому я більш впевнений – оберу останнє. Я футболіст та індивідуальність, і не кожне слово, яке скажуть може мені підійти. Не пам’ятаю точно, але хтось сказав мені таку фразу: «Тренери можуть багато чого тобі говорити, але твоя справа взяти те, що тобі зручно, а те, що незручно відкинути». Тому що кожен тренер бачить футбол по-різному, потрібно вміти фільтрувати.

– Часто вступаєш у конфлікти з тренерами?
– Із тренером ні, більше з футболістами та суддями. Мені часто говорять, що я надто багато говорю зайвого через свою емоційність, але це футбол і це емоційна гра. Якщо я буду виходити без емоцій, то в мене нічого не буде вдаватися. Навіть тренери кажуть: «Виходьте емоційно на матч, у вас повинен бути хороший настрій». Бо якщо без нього, то нащо тоді взагалі грати?

– Слідкуючи за твоїм Інстаграмом, можна помітити, що, крім клубних тренувань ти ще додатково займаєшся в спортзалі. Тренер не дає достатньо навантажень? Чи в залі ти працюєш над конкретною групою м’язів?
– Зал я почав відвідувати ще з початком коронавірусу. Я був удома в Рівному, не знав, чим займатися, в мене не було команди, а фізична форма бажала кращого, тому я вирішив займатися сам. Спочатку це були тренування у себе на подвір’ї, ранкові пробіжки, вечірній футбол з друзями, а потім я почав ходити до спортзалу та займатися з тренером. Мені сподобалося це, бо після тренувань я відчував силу в ногах та впевненість на полі. Так ми прозаймалися з Кирилом (тренером) 2-3 роки.

А в Києві я вже знайшов тренера, який одночасно є лікарем, і з ним ми працювали над лікуванням моєї спини, бо я мав певні проблеми, а потім перейшли знову на силові тренування. Але зараз поки зробив паузу на тиждень, бо було багато ігор, тому вирішив трохи відпочити.

– Повернімося у 2022 р. У кінці вересня ти зі своїм одноклубником Олексієм Гусєвим завітали із благодійним візитом до дітей з Охматдиту. Про це був опублікований ролик на You Tube каналі клубу «Динамо» Київ. У своєму коментарі ти сказав: «Це чудово, що клуб влаштовує такі зустрічі, адже дітям в лікарнях важко, а так ми можемо подарувати хоч  5 хвилин радості». Чи займався ти колись благодійністю до цього візиту? Можливо, робив пожертвування чи допомагав дитячим будинкам? Чи твоя родина?
– Коли я ще навчався у Рівному, у нас була школа, куди ходили діти з досить забезпечених сімей – у всіх були хороші речі, всі були фінансово достатні. І я точно пам'ятаю, що декілька разів ми навідувалися в дитячі будинки, і віддавали їм якісь свої речі, збирали для дітей гроші. А коли переїхав в Київ, то вже з початком повномасштабного вторгнення робив і роблю багато донатів. І мій батько також віддав зі своєї фірми дуже багато автомобілів хлопцям на війну, тому можна сказати, що моя частинка також в цьому є.