Вівчаренко: «Думав, до точки більше не підійду. Довелося...»

– Костю, як ви відсвяткували перемогу над Депортівом у Юнацькій Лізі УЄФА?
– Вважаю, що досить скромно. Одразу після гри було багато емоцій – на полі та в роздягальні. Але вранці на нас чекав шлях додому. Попереду ще важливіші матчі, тому потрібно швидко переключатися на роботу.

– Успіх в Іспанії став несподіваним тому, що Динамо мало багато втрат. Знаєш, що у вас уже не надто вірили?
– Мені це не дуже цікаво, адже найголовніше, що ми самі вірили в себе. Тренери, гравці, уся команда.

– На перших хвилинах поєдинку якраз і далася взнаки відсутність ваших досвідчених партнерів – Руслана Нещерета, Антона Боля, Володимира Бражка, Назара Волошина?
– Можливо. Хоча, на мою думку, ключовим став фактор трибун. Уболівальники Депортіво створили на стадіоні приголомшливу атмосферу, і з нею потрібно було впоратися. Так, ми швидко пропустили, але знайшли в собі сили швидко відігратися. Вважаю, що команда просто не вміє опускати руки. Має характер.

– Що ви говорили своєму голкіперу у перерві?
– Ми його підтримали. Як, втім, і одразу після курйозного гола. Таке буває з кожним, тут важливо перебороти в собі страх помилитися знову, і Денис Ігнатенко впорався з цим. Наш воротар став справжнім героєм серії пенальті.

– У ній ти забив вирішальний м'яч, хоча три роки тому припустився фатального промаху в матчі з Хоффенхаймом…
– Так, ці серії пенальті раніше були для нас як покарання. Тоді, в Німеччині я схибив, і цей момент довго сидів у моїй пам'яті. Думав, більше до точки ніколи не підійду, але в Іспанії довелося. Все-таки цього дня я був найстаршим у нашій команді (посміхається).

– Збори з першою командою Динамо, потім виступи за юнаків. У тебе немає проблем із мотивацією?
– Ні, про це не може бути й мови! Юнацька Ліга УЄФА – дуже престижний турнір, який користується будь-якому молодому гравцю. Ти уявляєш у ньому такий клуб, усю країну – і це чудовий стимул.

– Кого б хотів бачити у суперниках у наступній стадії?
– Зізнаюся, не думав про це. Ми впевнені у своїх силах, наші лідери повернуться до ладу. Найбільше хочеться зіграти вдома, за своїх уболівальників. Я думаю, що на наш матч теж прийде стільки глядачів, скільки було у Ла-Корунні.

Було б добре, щоб потрапив той суперник, якого ми пройдемо. В ідеалі – Ліверпуль, ПСЖ. У європейському футболі це справжні гранди.

– У березні тобі доведеться зіграти багато серйозних міжнародних матчів. Витримаєш?
– Постараюсь. Юнацька Ліга УЄФА, відбіркові матчі з молодіжною збірною це круто. Хочеться ще закріпитись у першій команді Динамо.

– Ти вже не вперше на зборах під керівництвом Мірчі Луческу. З кожним разом все впевненіше та впевненіше?
– Думаю що так. Я звик до вимог тренера, намагаюсь їх виконувати. До того ж, зараз іде конкуренція за місце основного лівого захисника, і я постараюся її не програти.

– Вимоги у юнацькій та першій командах приблизно однакові?
– Загалом, так.

– А у молодіжній збірній?
– Ось там є відмінності, але за рік я вже до них теж звик. Тренерський штаб робить усе можливе, щоб ми, приїжджаючи з клубів, якнайшвидше перебудовувалися на тактику збірної.

– У нашої молоді хороші перспективи?
– Вважаю, що так. Все в наших руках. У збірній, як і в Динамо, чудовий колектив ми добре зігралися. Боротимемося за перше місце в групі. Руслан Ротань націлює лише на це, постійно наголошуючи, що ми дуже сильна команда.