Вакула: «Сподіваюсь, пророцтво тренерського штабу і керівництва «Миная» здійсниться»

Ігрова дисципліна, бійцівські якості та воля до перемоги – ось ті ключові ознаки, якими можна охарактеризувати звитяги «Миная» у весняній частині нинішнього чемпіонату. Команда, яку ще взимку відносили до головних невдах сезону, пророкуючи їй розставання з Прем’єр-лігою за підсумками весни, зуміла наробити чимало галасу в українській еліті. Підопічні Желько Любеновича, який лише у листопаді дебютував у ролі головного тренера професіонального клубу, стали не тільки регулярно забивати, а й набирати очки. І чим ближче до фінішу, тим частіше.

Весняні зусилля «Миная» призвели до того, що скептики, які на 99 відсотків пророкували йому неминучий «виліт», зараз принишкли. Закарпатська команда змусила себе поважати, звівши нанівець будь-які спроби давати щодо неї якісь прогнози.

У черговий раз вболівальники переконались у цьому минулої неділі, коли «Минай» здобув другу поспіль вольову перемогу. Поступаючись у рахунку двічі по ходу матчу з ковалівським «Колосом», команда Любеновича все ж зуміла проявити притаманний їй характер і записала чергові три очки до свого активу.

Героєм зустрічі став лідер колективу Владислав Вакула, який вів своїх партнерів вперед і за рахунку 2:2 зумів відзначитись переможним голом. Для 25-річного півзахисника цей результативний удар був першим у складі «Миная» і першим у сезоні-2023/24.

– Поєдинок з «Колосом» відібрав багато сил?
– Звісно. Кожний матч важкий по-своєму. З ковалівською командою більше було моральної виснаженості, тому що цій грі ми віддали всі емоції і сили. Але це було того варте, бо нам вдалося досягти позитивного і дуже важливого результату.

– Схоже, коли «Минай» першим пропускає, то цей факт ще більше мотивує команду і змушує ще більше активізуватись та сконцентруватись. Це дійсно так?
– Якщо говорити мовою фактів, то так. Як показала практика, коли ми пропускаємо, то згуртовуємось і починаємо грати краще.

– Вдруге поспіль ваша команда здобуває вольову перемогу. Де знаходите сили для того, щоб переломити хід поєдинку у заключній його частині?
– Я вважаю, що перш за все, у таких ситуаціях позначається командний дух, її характер. Ми грали на своєму стадіоні, рахунок був 3:2 на нашу користь, і більше позитивних емоцій та сил нам додавали домашні трибуни. В рідних стінах завжди значно приємніше грати. Коли вболівальники несуть тебе вперед, це дуже мотивує!

– Який із згаданих матчів був особисто для вас важчим – з «Ворсклою» чи «Колосом»?
– Як я вже казав, кожен матч по-своєму важкий – як морально, так і фізично. Вони неабияк виснажують. Та все ж вважаю, що за своєю драматичністю важчим був поєдинок у Полтаві. По-перше, тому що ми грали у гостях. А по-друге, у ході цієї зустрічі наша команда програвала 0:2, та все ж у підсумку зуміла здобути перемогу. При цьому наш воротар Сашко Кемкін зумів парирувати два пенальті.

– Що почули від Желько Любеновича у роздягальні перед виходом на поле на гру з «Колосом»?
– Він сказав: «Грайте у футбол, у який вмієте. Нічого не бійтеся, адже на нас нічого не тисне. Забудьте про становище у турнірній таблиці – просто грайте і кайфуйте».

– Це дало вам розкутості чи додало впевненості? Чого було більше?
– Думаю, що кожен з хлопців знав усю серйозність цього поєдинку. Тому максимально налаштувався і з максимальною концентрацією підійшов до цієї гри, з професіоналізмом і самовіддачею. Можна сказати, що всі хлопці залишили себе на полі. Тож плодом такого відношення і стала для нас перемога 3:2.

– Відомо, що чи не кожен футболіст має якісь особливості під час підготовки до матчу. Які вони у вас?
– Якихось таких особливостей, прикмет чи забобонів у мене немає. Просто намагаюсь бути максимально сконцентрованим, добре висипатись перед грою і правильно харчуватися. А взагалі налаштовуєш себе тільки у своїй голові, тож з таким настроєм і підходиш до кожної гри. У мене, як і у багатьох хлопців є традиція за можливістю у день матчу сходити до церкви. Перед кожною грою я багато молюся і прошу Боженьку, щоб він допоміг нам у черговому матчі. Отака моя підготовка до гри.

– Функції на полі головний тренер для вас особисто визначає завжди однаково чи буває, що вони залежать від специфіки того чи іншого суперника?
– Так, дійсно, все залежить від суперника. Відштовхуючись від особливостей гри команди, з якою маємо зустрітися, головний тренер дає завдання кожному гравцеві, що і як він повинен виконувати на футбольному полі. Перед грою з «Колосом» від мене вимагалось принести максимальну користь команді і, звичайно ж, здобути стовідсотковий позитивний результат. Що ми і зробили.

– У післяматчевому флеш-інтерв’ю Желько Любенович сказав, як налаштовував вас, що ви обов’язково повинні відзначитись результативним ударом. Схоже, довіра тренера вас неабияк надихнула?
– Так, дійсно. Я дуже дякую Желько за віру в мене. За день до гри, на передматчевому тренуванні він підкликав мене до себе і сказав, що дуже цінує мою роботу на футбольному полі і все, що я роблю для команди. А ще додав, що я заслуговую на те, щоб відзначитись голом. «Я тобі обіцяю, що ти скоро заб’єш» – сказав він. А що було далі – це вже історія, ви вже самі знаєте. Так, зрештою, воно і сталося. І за це я дуже вдячний Богу.

– Коли за сім хвилин до закінчення першого тайму у поєдинку з «Колосом» Артуру Ременяку вдалося зрівняти рахунок, якісь корективи у перерві щодо подальших дій були зроблені?
– Ні. Нам було сказано не зупинятись, а грати з таким же запалом, але з холодною головою – і у нас все вийде.

– Коли рахунок став 2:2, ви взяли гру на себе і забили ефектний м’яч. Рішення приймали спонтанно чи продумали його заздалегідь, чекаючи зручного моменту?
– Неможливо все продумати заздалегідь, це ж бо секундна ситуація. Так вийшло, що у тому епізоді я прийняв правильне рішення і з нього вийшов гол. Дякую партнерам за те, що цей м’яч ми створили усією командою, давши мені можливість забити.

– Ваш сміливий ривок вздовж лінії штрафного майданчика із сильним завершальним ударом по воротам став ефектною несподіванкою...
– Можна і так сказати. То була спонтанна ситуація, у якій рішення потрібно було приймати у долю секунди. Добре, що воно дозволило забити і принести перемогу нашій команді.

– Пригадується, на самісінькому початку весняної частини чемпіонату у розмові з Желько Любеновичем довелось почути думку керівного і тренерського штабів «Миная» щодо його шансів. Для того, аби не «вилетіти» з Прем’єр-ліги напряму, команді потрібно було виграти шість матчів. Тоді це здавалось утопією, однак ваша команда вже має на рахунку п’ять «вікторій» і чотири нічиїх…
– Сподіваюсь, що таке пророцтво тренерського штабу і керівництва здійсниться, і ми виграємо у Кривому Розі. Якщо вдасться, то це буде зайвим підтвердженням того, що ми своєю грою дійсно довели: «Минай» заслужив право залишитись у Прем’єр-лізі. А як воно буде далі – будемо думати. Втім, у матчі з «Кривбасом» не все залежатиме лише від нас. Багато що залежатиме і від результатів ігор за участю наших прямих конкурентів – «Оболоні», «Вереса» та «Металіста 1925».

– На сьогоднішній день «Минай» має шостий показник у Прем’єр-лізі по кількості очок, набраних цієї весни – 19. Попереду лише «Шахтар» із 40 пунктами, «Динамо» з 38, «Рух» з 23, а у «Кривбаса» і «Зорі» по 20…
– Звичайно, це дуже тішить. Я радий, що ми знайшли свою гру. Хоча були такі матчі, у яких втрачали цінні очки. Зокрема, у грі з «Оболонню». Здобудь ми тоді перемогу – і зараз почувалися б набагато розкутіше. Втім, як воно складається – так і має складатися. У суботу на нас чекає останній у цьому сезоні фінал – виїзний поєдинок з «Кривбасом», а далі буде видно, що і як. Нам потрібна буде лише перемога.

– Але ж «Кривбас», який очолює один із найкращих наших тренерів Юрій Вернидуб – суперник не з простих…
– З будь-якою командою важко грати. Специфіка нашого чемпіонату така, що остання команда у таблиці може дати бій чемпіону. Мені дуже подобається те, на який рівень виходить чемпіонат України. Тим цікавіше в ньому стає грати.

– Подейкують, що все частіше на трибунах «Минай-Арени» з’являються агенти та скаути з різних клубів. З цього приводу вам щось відомо?
– Ні, нічого. Це, мабуть, останнє із того, про що я маю думати. На сьогоднішній день у мене та у команди є задача, на вирішенні якої усі разом зосереджені. Ми виходимо на гру, не думаючи ні про яких скаутів, а лише про те, як досягти позитивного результату. У нас є мета – і ми крок за кроком рухаємось до неї. Все інше – другорядне.

– Зараз всі чекають на завершення чемпіонату, після чого розпочнеться підготовка національної збірної України до участі у Євро-2024. Чи є у вас мрія потрапити у головну команду країни?
– Звичайно. Я думаю, що кожний футболіст ще змалку, коли лише починає свій шлях у цій грі, мріє про те, щоб захищати спортивну честь нашої держави на міжнародній арені. Це велика честь – бути гравцем національної збірної. І я – не виняток. У мене є велике бажання потрапити до лав збірної України. Для мене це був би великий «плюс». Я розумів би, що моя робота не проходить марно, і якщо ти правильно відносишся до своїх обов’язків, то все це винагороджується.

– У Закарпатті ви граєте вже близько п’яти місяців. Де мешкаєте весь цей час?
– На клубній базі «Миная». Крім мене, в ній живуть ще декілька хлопців нашої команди. Нам разом нудьгувати не доводиться, адже маємо чим зайнятися. Словом, все мене влаштовує.

– Хтось із членів родини на домашніх матчах «Миная» вас підтримує?
– Моя мама вже три рази приїжджала до Ужгорода – і усі три рази ми вигравали. Хлопці вже кажуть: «Твоя мама – як талісман». Готові навіть купити їй квитки, щоб вона приїхала у Кривий Ріг і підтримала нас у матчі з «Кривбасом» (сміється).