Шарій: «Виліт «Ворскли» із УПЛ – великий шок»

Легенда полтавського і українського футболу Іван Шарій, який віддав «Ворсклі» та її попереднику, «Колосу», у загальній кількості близько двох десятків років, поділився думками із Sport.ua про «виліт» полтавської команди з еліти. Це сталося після того, як за підсумками двох матчів плей-оф за право грати у Прем’єр-лізі підопічні Юрія Максимова поступились вчорашньому представнику першої ліги, ФК «Кудрівка».

– Як відреагували, коли у другому поєдинку у Полтаві у серії післяматчевих пенальті «Ворскла» поступилася супернику 3:4?
– Реакція була дуже і дуже гнітючою. І я вважаю, що «Ворскла» винна у цьому сама. Якщо ви вийшли грати, то потрібно забути всі негаразди і грати. Підсумок поєдинку полтавці повинні були вирішувати в основний час. І хоча пенальті називають лотереєю, все ж це більше виконавська майстерність та холоднокровність гравців. От все і позначилось щодо цього у надважливому матчі з «Кудрівкою». Удари з одинадцятиметрової позначки теж потрібно вміти бити, адже це елемент гри. Якщо ти невдало пробив – значить, погано виконав сам удар. Втім, таке буває у футболі. Буває, що й з одного метра у порожні ворота не забивають. Особисто я не вважаю, що це лотерея. Передусім, це майстерність футболіста. Щоправда, у кар’єрі багатьох футбольних особистостей бували промахи у пробитті пенальті. На турнірах найвищого рівня – таких, як чемпіонат Європи, світу та Лігап чемпіонів не забивали Мессі, Роналду, а також зірки минулих поколінь Баджо, Сократес, Барезі. Та й наші Бєланов і Шевченко теж. Траплялось таке і у мене. Щоправда, це було не у вирішальних матчах чемпіонату.

– За першої каденції Юрія Максимова у «Ворсклі» воротар Павло Ісенко себе чудово зарекомендував як майстер по відбиттю пенальті…
– Так, було колись. Та так буває не завжди, раз на раз не доводиться. У недільній серії пенальті він теж один удар відбив. А от його кудрівський колега Роман Льопка відбив два. Молодець Ігор Шуховцев (він працює у «Кудрівці» тренером воротарів – прим. ред.) – натренував хлопця! Видно, що голкіпер кудрівської команди пройшов його школу.

– Після того, як у сезоні-1996/97 «Ворскла» дебютувала у вищій лізі України, вона жодного разу її не залишала. Як цю футбольну НП сприйняли у Полтаві?
– Правильно ви кажете – надзвичайна подія. Цей дійсно так. Як могли відреагувати на неї вболівальники «Ворскли», які впродовж десятиліть залишаються вірними команді, відвідуючи домашні поєдинки у Полтаві? І хоча зараз, у період війни, їх небагато, але ж вони все одно є. Ці люди відчули шок. І не просто шок, а дуже великий шок! На жаль, на жаль…

– Тепер, либонь, вестиметься пошук крайніх у клубі?
– Передусім, це керівництво клубу. Вся вина, як я гадаю, лежить на ньому. Керівники зобов’язані були забезпечити футболістів усім необхідним – перш за все, маю на увазі якісь грошові виплати. Хоча би частково. Адже люди грають по чотири місяці у кредит. Чи може звалювати все на Юрія Максимова? Він у фінансовому питанні ні при чому, та й ні в чому не винен. Працювала собі людина, переживала за команду. Можливо, більше за інших. Та якби від нього все залежало… Є керівники, які повинні про це дбати. Шукайте щось, виходьте із цього становища, забезпечуйте членів команди чесно заробленими грошима, допомагайте. Але вони не тими справами займаються: то стадіон будують, то ведуть суперечки із СК «Полтава», який претендує на стадіон. Ви займаєтесь головною командою міста, а не пишіть про «Полтаву», яка увійшла до еліти. І чому б замість якихось чвар не поділити стадіон? Все можна зробити цивілізовано: скажімо, коли одна з полтавських команд грає на виїзді, то інша – вдома. І навпаки. Могли б вкласти у цю справу якісь копійки, та й «Полтава» якийсь внесок зробила б. У цьому клубі порядний, відданий і закоханий у футбол президент, тому все це могло б мати місце.

Впевнений, що обидва клуби з одного міста могли б знайти точки дотику, які пішли б на користь усьому полтавському футболу загалом і кожному з них зокрема. Спільними зусиллями мали би змогу відремонтувати спортивну споруду – зокрема, бігову доріжку та манеж, де могли б тренуватися у негоду футболісти. А вони відразу ж – у штики! Он візьміть місто Мілан, де два клуби – «Мілан» та «Інтер» ділять один стадіон на двох. І роблять це десятиліттями, без будь-яких сварок.

– І як буде тепер у футбольній Полтаві?
– Не знаю. Всі полтавські вболівальники у шоці. І я у тому числі. Головній полтавській команді я віддав 18 років у ролі гравця та тренера. Але такої ситуації, як зараз, не було ніколи. Так, траплялись складні моменти, проте команда налаштовувалась і вирішувала завдання. Тож нехай винні у цьому ганебному провалі наберуться сміливості і всю вину візьмуть на себе. І не треба звалювати на когось – то на футболістів, то на тренерів.